Африка, хай їй… Частина 4

Що б це означало?
Що б це означало?

Закінчення. Попередні публікації: частина 1, частина 2, частина 3.

Минула половина нашого перебування тут. Військова база посеред степу між морем і горами була нашим помешканням вже понад місяць. Лишилось десь стільки ж часу провести тут: на Батьківщині Зінедіна Зідана, у цій країні фініків та супутникових антен — потім додому. Хоча гіпотетично полетіти додому ми могли і раніше, бо самі своєю роботою наражалися на це. Річ у тому, що наша група за три тижні встигла зробити все те, що ми мали б робити протягом 6-7 тижнів. В результаті перед нами постала найскладніша задача — імітувати бурхливу діяльність, демонструвати, що ми дуже зайняті, і що роботи в нас до греця. Аби тільки нас завчасно додому не відправили. Тому останні пару тижнів ми фактично перебирали те, що вже було зібрано раніше.

Разом з тим, роботи значно додалося, коли почали установки нарешті запускати. І одночасно дуже стали дратувати деякі, якщо їх так можна назвати, робітники. Про кількох арабів мова йде. Коли було потрібне, їх завжди важко було знайти. Зараз же, коли ми розпочали тестування установок, ото воно стоїть таке серйозне, заглядає усюди, під ногами крутиться, пальцем по якійсь трубі проведе, краплю керосину, не приведи Господи, знайде, показує нам такий, каже:

— Проблем!

— Та бачимо, бачимо. Самі знаємо, зробимо все, — відповідаємо.

Його ця відповідь тимчасово задовольняє, він знову продовжує крутитися під ногами і заважати нам, знаходить іншу краплю:

— Проблем!

— Та як же ти нас вже задовбав. Йшов би ти звідси.

Але ж він нас не розуміє, тому, припускаю, він переконаний, що ми дякуємо йому за цінну допомогу. І він продовжує свої пошуки далі. Хоча, деякі з арабів, хоч вигляду і не подають, досить задовільно нас навчились розуміти. Принаймні досконало вивчити нашу лайку вони мали чимало нагод. Тому все ж таки ми не надто намагаємось у їхній присутності казати все, що про окремих з них думаємо.

Отже, наш африканський друг продовжує своє паломництво навколо установки, час від часу знаходить краплини керосину, зловтішно запитує нас, чи немає в нас проблем, а іноді навіть воліє виступити у ролі втілення Здорового Глузду. Скажімо, розібрали ми клапан аби прокладку замінити. Принесли запасні, але вони виявились завеликими. І тут наш алжирський Капітан Очевидність показує пальцем на прокладку і з серйозним поглядом каже:

— Вері біг. Іт’с пролем.

— Дякую тобі, спостережливий наш друже, що б ми без тебе робили, гадки не маємо, — відповідаємо. Втім, сарказму він не вловив, бо не зрозумів ані слова.

***

Майструємо бесідку
Майструємо бесідку

Паралельно з основною роботою ми робимо бесідку. Навіс.

Наших груп сюди літало чимало. І майже кожна лишала біля готелю по собі той чи інший слід. Не в тому плані, що наслідили, і додому полетіли, ні. Але, наприклад, одні зробили, не знаю як правильно вона зветься, фігню, об яку ноги перед дверима  витирати; інші зварили стійки, натягли проволоку — і от вам є де одяг після прання сушити; хтось зробив у дворі невеличкий цементний майданчик, розміром 4х4 метри, де поставили стільці і стіл.

Ми вирішили перевершити усіх. Бо оскільки є однією з останніх груп, треба поставити жирну крапку, постановив колектив. Тож саме над тією площадкою почали робити навіс.

Мені не пощастило перед вечерею в коридорі зіткнутися із Суворим Начальником, тому своє, як він його назвав, технічне завдання на проектування і, відповідно, конструкторська частина роботи у польових умовах дісталася мені. Цінних порад від групи було багато, нецінних ще більше, в результаті металоконструкція, коли її змонтували, виглядала воістину монументальною. Нормальна така жирна крапка.

жителі Орану
жителі Орану
Сучасні краєвиди
Сучасні краєвиди

***

Вже шостий тиждень серед арабів, а ніяк не звикну, як вони поміж собою спілкуються. Наприклад, не згадаю випадку, щоб два араби йшли (сиділи, їли і т.д.) мовчки. Якщо їх більше ніж один, то вони неодмінно балакають: одночасно і голосно. Дуже голосно. Дуже емоційно. Допомагають собі бурхливими жестами, навіть якщо за кермом. Завжди думав, що не знаючи мови, можна хоч настрій розмови вловити, залежно від інтонацій та емоцій — дзуськи. Принаймні в цьому випадку. Пам’ятаєте «Бриллиантовую руку»? Розмову двох контрабандистів в лікарні, що чекали на «Михаила Светлова»? От приблизно і тут так само. Тут градус спілкування обов’язково високий, здається, ще зовсім трохи, і вони вчепляться в горлянки одне одному своїми алжирськими пазурами. Натомість при цьому може лунати сміх, а якщо їх запитати, про що ж, врешті решт, вони говорять, то виявиться, що, скажімо, один поцікавився як справи у іншого в родині, або як здоров’я тощо.

Центр міста з вікна автобуса
Центр міста з вікна автобуса

***

За сувенірами нас возили на базар. Чи то до базару ми так і не доїхали, чи він і мав так виглядати, не розумію досі. Принаймні зовні звичний нашому оку вигляд ринку він не мав. Ті ж самі крамниці -«гаражі» на перших поверхах будинків у вузьких провулках. Єдина відмінність від побачених раніше магазинів полягала у їх скупченості. Ну і людей там багатсько було, навіть попри те, що будній день.

Картини з піску в сувенірній лавці
Картини з піску в сувенірній лавці

Зате із сувенірами виникли проблеми: магнітиків — зась, а більше особливо і обирати нема з чого. Картини з піску поганої якості, й вибір дуже маленький. Піщані «троянди» з Сахари також мали підозрілий вигляд, припускаю, що транспортування до України вони не пережили б — спіткала б їх трагічна доля руйнації. Тим більше ми мали змогу спостерігати, як у аеропортах обходяться із завантаженням-розвантаженням багажу: зовсім грубо, без любові, я б сказав. Тож сувенірів ми по суті так і не придбали. А на заощаджені гроші докупили пива. Принаймні я зробив саме так.

***

Наш Великий Спеціаліст Fish-man, який прославився вмінням спілкуватися російською мовою із арабами, не припиняв нас радувати цим своїм талантом. Напевно однієї миті він зрозумів, що все якось дуже просто виходить, і вирішив дещо ускладнити задачу, внести додаткову перемінну у складне рівняння порозуміння. Він урізноманітнив свій арсенал жестів неочікуваними та недоречними. Виходило смішно.

Приклад №1. Йдемо ми на роботу, раптом бачимо серед натовпу арабів водія, що возив нас на море.

—  О, бонжур! На море мы на этих выходных едем? — із саркастичною інтонацією запитує Fish-man

— Ееееееее…. — відповідає водій.

— Ну, на море! Море! — уточнює наш Фахівець, руками крутячи невидиме кермо автобуса.

Очима араба, який, ясна річ, окрім «бонжур» ані слова не зрозумів, ця ситуація, мабуть, виглядала забавно.

Приклад №2. Тривалий час ми просили, аби нас відвезли подивитись фортецю Санта-Круз, що розташована на горі в Орані. Але нас відмовлялися везти, мотивуючи це тим, що в автобуса, мовляв, погані гальма, і що на гірській дорозі це небезпечно.

— Фарид, я так понимаю мы опять никуда не поедем! — із такою собі підйобкою в голосі обурювався Fish-man, — я так понимаю все еще тормоза плохие.

В цей самий момент, аби проілюструвати, що він мав на увазі під словом «тормоза», Fish-man чомусь став виконувати характерні рухи тазом і руками, імітуючи щось дуже схоже на статевий акт. Гадаю, що в очах Фаріда, який це міг сприйняти за неприховану погрозу, ця ситуація кумедною й забавною вже не видавалася.

Приклад №3. Під час навчання арабів користуватися нашими установками з Великого Спеціаліста сипали перли, як прищі на лобі підлітка. Ось один з них (перл себто):

Отже стоять араби-учні, араб-перекладач, Fish-man та я — в якості щасливого свідка.

— Коллектор имеет двенадцать форсунок, — показуючи на пальцях сім, своїми досвідом і знаннями ділиться Fish-man.

Поки перекладач намагається перезавантажити свій мозок та якось пов’язати між собою інформацію, що надходить від очей та вух, Спеціаліст щиро обурюється:

— Обана! Вы что, в первый раз слышите, что у коллектора двенадцать форсунок?! — все ще зігнувши на пальцях сім, дивується він — как же вы с такими познаниями работать собираетесь?

— Ну они и тупые, — скаржився цей Задорнов пізніше нам, — им объясняешь-объясняешь, а они все равно ни черта не понимают.

Епілог

Дорога додому мало відрізнялася від тієї, якою ми добиралися в Африку. Все те саме, тільки напрямок інший. Ну, і ще на додачу в салоні Іл-76 чомусь смерділо коров’яком. Але то пусте, оскільки ми так спрагло хотіли додому, що подібні дрібниці не могли зіпсувати настрій.

Ну ось, власне, і все. Цікаве було відрядження. Непогано було б повторити якось. Ну, то таке.

Вас також може зацікавити

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *