Солов’ята у музеї судноплавства на о. Хортиця

Солов'ята у Музеї судноплавства на о. Хортиця
Солов’ята у Музеї судноплавства на о. Хортиця

Про те, що десь на Хортиці є реставраційний ангар, де зберігаються старовинні шлюпки, а може, чайки, я вже давно чула. Та слабо собі уявляла, що це за місце, як виглядають ті самі підняті з дна Дніпра рештки давніх кораблів і, власне, чим це може бути цікаво. Хіба може бути видовищно, якщо від корабля уціліла, наприклад, лише третя частина? Але час від часу згадки про це загадкове (на той момент для мене) місце виринали в дописах друзів. Зрештою, з’ясувалось, що і хороший приятель Віктор Кривоносов там працює. До речі, під час нещодавньої розмови він мимохідь згадав, як з самісінької Японії до Запоріжжя прилетів самурай  чоловік спеціально, щоб відвідати Музей судноплавства.  “Доколє!” — подумала я і вирішила не відкладати екскурсію надовго. А щоб було веселіше, запропонувала клубу “Солов’ята” долучитись.  Читати далі “Солов’ята у музеї судноплавства на о. Хортиця”

З Новим 2017 роком!

Затока. Одещина
Затока. Одещина

Традиційно наприкінці року я згадую найвизначніші події для “Своєрідного кола” і для мене особисто. Але цього разу вчиню нестандартно і почну з планів. Я таки дозріла до того, щоб офіційно зареєструвати творчу групу “Своєрідне Коло” як неприбуткову громадську організацію. Колись давно, коли музичний гурт “Своєрідне Коло” трансформувався у творчу групу, такі думки вже виникали. Але на той момент я не уявляла, що може дати реєстрація. Тож все завершилось складанням чернетки статуту. Та найцікавіше було попереду: ми час від часу щось вигадували і втілювали. Проте деякі ідеї, що потребують масштабнішої підготовки, залучення великої кількості людей, довготривалі проекти я весь час відкладала “на потім”. Аж раптом збагнула, що “потім” ніколи не прийде. І треба діяти, бо ідеї займають мою голову вже кілька років, виринають час від часу з глибин пам’яті, і я бачу, що досі ніхто не взявся за них. Певно, це доля. До того ж, долучившись до команди ГО “Студена” у проекті “Без Броні”, я здобула цікавий і цінний досвід, побачивши якісно інший рівень втілення соціально-важливих проектів. Тому, маючи вільну хвилинку в одному з робочих відряджень від “Без Броні”, я неочікувано ясно усвідомила: треба реєструвати ГО. Відчуваю хвилювання від цієї думки, та, оскільки я її щойно озвучила на весь інтернет, назад дороги мені нема. Читати далі “З Новим 2017 роком!”

Артем Чапай у Запоріжжі презентував книжку “Тато в декреті”

Артем Чапай презентував книжку "Тато в декреті" у Запоріжжі
фото з сайту 061.ua

Після презентації книги Artem Chapeye “Тато в декреті”, що відбулась у Запоріжжі 15 грудня 2016 в рамках міжфестивальних зустрічей Запорізької книжкової толоки, залишились теплі враження. Інтуїція підказувала, що так воно і буде. Бо, коли, читаючи книжку, мимоволі погоджуєшся мало не з кожним абзацом, а насамкінець уже хочеш задушити автора в обіймах чи, принаймні, потиснути руку і подякувати за все те, озвучене на сторінках книги, — цілком ймовірно, що й особисте знайомство з автором не розчарує. Читати далі “Артем Чапай у Запоріжжі презентував книжку “Тато в декреті””

Фірмові страви сороки Клави

Фірмові страви сороки Клави
Фірмові страви сороки Клави

21-23 жовтня 2016 у Запоріжжі вдруге відбувся книжковий і літературний фестиваль Запорізька книжкова толока, в рамках якого всі три дні функціонував абсолютно чарівний і творчий сімейний простір Книголісся. Читати далі “Фірмові страви сороки Клави”

Як я знайомилась з секретами стратегічного планування

13256151_904821322962767_3314919087979996840_n
фото зі сторінки А. Жидкової

Вихідні 28-29 травня 2016 видались для мене дуже насиченими. І на те було дві поважні причини. Одна з них — тренінг на тему стратегічного планування для громадських активістів, який проводився на базі ЗОГОСІ “Людям потрібні люди”, а саме в реабілітаційному центрі “Іван”. Загалом моя громадська діяльність зазвичай пов’язана з питаннями просування української мови і культурними та просвітницькими проектами. Останнім часом я в ролі регіонального аналітика брала участь у проекті “Без Броні” (база перевірених центрів допомоги для учасників АТО та їхніх родин). Але все, що стосується людей з особливими потребами, гаряче хвилює і мене, адже у згаданому вище центрі “Іван” ми з нашим молодшим сином з певних причин часті гості. Та цього разу я була в центрі не стільки як мати особливої дитини, скільки як громадська активістка. Читати далі “Як я знайомилась з секретами стратегічного планування”

Вова, прощавай!

демонтаж Леніна в Запоріжжі
фото з сайту 061.ua

Сталось. Демонтували. Сьогодні почула думку від однієї близької людини, яка народилась і виросла в СРСР. Ця людина багато в чому кардинально змінила свій світогляд за останні три роки. Зараз вона настільки відчайдушна, що вступає у словесні баталії з ватниками-колегами чи випадковими співрозмовниками у громадському транспорті. Але щодо Леніна прозвучало: “Как-то жалко, аж до слез. Это ведь мой город. Как будто города не стало…” І байдуже, що Ленін до Запоріжжя має такий самий стосунок, як до видання Махабхарати чи підручника з бджолярства, що просто часи були такі, що цього ідола тулили скрізь де доречно і не дуже. І мені стало теж якось трошки прикро, теж мало не до сліз. Невже це єдиний символ, що асоціюється з Запоріжжям? Не славетна давня Хортиця, про яку нещодавно навіть зняли короткометражний документальний фільм BBC, не старенький і кумедний “горбатий”, не трійця непереможних і веселих мультяшних козаків, чий батько-автор Володимир Дахно походить із Запоріжжя, не запорізький дуб, який хоч і дожив свій земний вік, але все ж таки… Не джаз Олександра Цфасмана. Не магнітофон “Весна”, та навіть не металургійні підприємства, наша гордість і одночасно наш біль. І що вже казати, не Дніпрогес, який наші прадіди і прабабки будували, замішуючи бетон ногами. Ні. Без Леніна все це меркне. Так от шо я вам скажу. Саме тому і добре, що його нарешті не стало. Я хочу, щоб запоріжці не підмінювали історію істуканами. В нас купа історичних пам’яток, які знаходяться в аварійному, катастрофічному стані. Ми не замислюємось, в яких будинках живемо, якими вулицями ходимо. Ми маємо перлину посеред Дніпра, і не цінуємо того, засмічуючи і руйнуючи. Ми не можемо спромогтись, щоб заводи контролювали свої викиди. Ми плюємо повз смітники.

Але ми нарешті прибрали Леніна з головного проспекту, який тепер носить назву Соборний. Я не хочу, щоб він був символом нового Запоріжжя. Це не боротьба з пам’ятниками чи з минулим. Це визначення системи координат для майбутнього розвитку.

Символів у нас — достобіса. Дбаймо про те, що справді є цінним, творімо нове. А кривавим ідолам місце в музеях, в кращому випадку, а не на головних вулицях і майданах міст.

Книголісся. Солов’ята. Пригоди букви Ї

Аншлаг на Книголіссі 28 лютого 2016 року
Аншлаг на Книголіссі 28 лютого 2016 року (фото С. Мінакової)

Книголісся — чарівний простір творчості і літератури, спілкування і читання. Саме так я сприймаю проект, який народився в рамках Запорізької книжкової толоки, а зараз логічно відокремився у повноцінний захід, що вже стає традиційним. Принаймні вчора, 28 лютого, він відбувся вдруге (і втретє, якщо з урахуванням Толоки). Слід зазначити, що проект Запорізької Книжкової Толоки реалізується Запорізьким обласним благодійним фондом «Посмішка дитини» в рамках проекту Українська ініціатива зміцнення громадської довіри (UCBI), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). Отже, минулої неділі мала зала ПК ім. Кірова перетворилась на та дивовижне місце, де панує творчість і дитяча книжка. Читати далі “Книголісся. Солов’ята. Пригоди букви Ї”

Крок до відчуття повноцінності

"Українською прикольніше", акція 2012 року
“Українською прикольніше”, акція 2012 року

Знаєте, чому я у далекому 2008 прийняла остаточне рішення перейти на українську? “Відновити історичну справедливість”, “випєндрітся”… — це, звісно, поважні причини. Але одна з головних була в тому, що я втомилась почуватись неповноцінною. Читати далі “Крок до відчуття повноцінності”

З Новим 2016 роком!

Зустріч клубу “Солов’ята”

Я завжди маю складні стосунки з передноворічним настроєм. Зазвичай нема в мене жодного настрою. Загальна метушня мене не обходить і навіть дратує. Сьогодні вже 30 число, а ялинку я досі не поставила. Може, зроблю це після звіту. Бо хай там який не був настрій, а озирнутись назад, оцінити, що зроблено, що усвідомлено, що пройдено, — неймовірно корисно, навіть без прив’язки до нових років… Отже, 2015 рік для “Своєрідного Кола” і особисто мене був таким! Читати далі “З Новим 2016 роком!”

Повернутися до себе

2012 рік, "Українською прикольніше" (фото А. Мосягіної)
2012 рік, “Українською прикольніше” (фото А. Мосягіної)

Замахали. Кореспонденти певних ЗМІ беруть інтерв’ю або коментарі, на які я витрачаю багато часу, а через день-два пишуть вибачення типу “Пані Оксано, топ-менеджмент нашого телеканалу (онлайн-видання) вирішив, що питання мови, культури, історії та національно-патріотичного виховання, на яких Ви спеціалізуєтеся, не на часі. Знайшлися більш важливі теми, яким буде присвячено ефір (або шпальти)…”. Всьо. Починаю складати список ЗМІ, яким відмовлятиму з порога.

P.S. Люди, які ухвалюють рішення в інформаційній сфері, так і не зрозуміли, чому в України не стало Криму й частини Донбасу.

Оксана Левкова, виконавчий директор ВГР “Не будь байдужим!”

Хотіла написати якісь думки до Дня української мови і писемності. Наприклад, згадати акцію 2012 року “Українською прикольніше”, коли ми роздавали книжки на вулицях. Тоді я писала про це так: Читати далі “Повернутися до себе”