“Знак запитання” на ТРК “Запоріжжя”: Тарас Шевченко і сучасна культура

Програма «Знак запитання» присвячена темі осмислення творчості і самої постаті Тараса Шевченка в сучасному українському мистецькому просторі.
Гості студії:
Валентин Терлецький: письменник, журналіст, соліст рок-гурту «Декаданс»;
Олександра Сергієнко: поет, культуртрегер, учасниця творчого дуету «СвоЄрідне Коло»;
Анна Лупинос: письменник, голова Запорізького обласного літоб’єднання;
Юрій Баранник: директор галереї сучасного мистецтва «Lenin»;
Катерина Сиваш: студентка факультету журналістики ЗНУ.
Інтерактивне опитування глядачів із запитанням «Хто для вас Тарас Шевченко?» із варіантами відповідей:
– герой на кожен час
– класик літератури
– людина з минулого
Ефір відбувся 31 жовтня 2013 року.
Програму виготовлено Запорізькою обласною державною телерадіокомпанією.

Я кохаю тебе, Тарасе!

Шева і Доктор Хаус
Шева і Доктор Хаус. Кадр із серіалу.

Хотіла написати щось з нагоди Шевченківських днів. Щось особисте. Про те, ким є Шевченко просто для мене. Для пересічної українки, яка пропускала повз вуха все, що колись розказували у школі, яка не досліджує ретельно творчість поета і художника, якій остогидли урочистості та шароварщина навкого цього імені… Коли я кілька років тому поринула у пісні “Кому вниз” на його вірші, це було прозріння, схоже на землетрус. Це був початок кохання. Яке триває і досі. Коли кохаєш, важко бути об’єктивною. Але, на щастя, є експерти. Такі-от, як, скажімо, Дмитро Горбачов. Його інтерв’ю на тему Тарасової спадщини спричинили в моїй свідомості ще один землетрус. Для мене Шевченко — це бунт. Мій особистий бунт. “Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись”, — це один з лейтмотивів мого життя. До речі, теж відкритий, завдяки музиці. Цього разу авторства мого брата, Андрія Толстікова.

Тож, Тарасе, вітаю! Замутимо щось наступного року тобі на кругленьку дату!

Я кохаю тебе, Тарасе,
без істерики і без пафосу.
Не стелитиму рушниками
і не бризкатиму сльозами,
не ридатиму про Вкраїну,
про спаплюжену “солов’їну”.
Обійдусь без гілляк калинових,
без цитат затертих-заслинених.
Та щоразу, як проти дурощів
повстає в мені хлопчик внутрішній —
бунтівний і зухвалий підліток, —
проти рабства, гниття і підлості,
я тобі, Тарасе, завдячую,
за його непокірну вдачу.
Без істерики і без пафосу,
будь здоровий, друже Тарасе!

©Олександра Сергієнко, 8.03.2013

Павло Тичина: На Аскольдовій Могилі

«Трактор в полі дир-дир-дир».

Автору цих, відомих мабуть кожному школяреві, рядків днями виповнилося б 120 років. Трагічна і суперечлива постать, яка заслуговує якщо не аналізу, то хоча б окремої розмови.

Разом з тим Павло Тичина є автором рядків, за які свого часу йому довелося виправдовуватись. У яких він “офіційно розчарувався”. Які не становлять (як на мене, технаря) особливої художньої цінності. Але зворушливо і щиро звучать і сьогодні, у чергову річницю битви під Крутами:

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців.
Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

P.S. Ця замітка не про Тичину. І, напевно, навіть не про події багаторічної давнини. З війскової точки зору бій під Крутами нічого не змінив. Але чому він настільки відокремлено тримається  у нашій свідомості і стрічці незалежних новин?