Чоловіче враження від Жінок

Галя Тельнюк, Олександра Сергієнко, Леся Тельнюк, Андрій Толстіков
Галя Тельнюк, Олександра Сергієнко, Леся Тельнюк, Андрій Толстіков

Вже пара днів минула з моменту концерту сестер Тельнюк у Запоріжжі. Почали з’являтись відгуки. Я за ними стежу. І знаходжу переважно емоційні відгуки від жінок. Це нормально. Жіноча лірика знайшла відгуки у серцях запоріжанок. Але позаяк я є не жінкою, а суворим і неголеним чоловіком, мені хотілося б прочитати дещо інші слова. Оскільки я таких не знайшов, то, либонь, варто написати їх самому.  Отже до справи.

Я не люблю вірші. Я їх часто не можу зрозуміти. Більше того, коли пишу пісні на слова сестри, часто навіть не дочитую до кінця її вірш – просто вигадую музику. І лише тоді, коли вже слова існують у пісні, я починаю до них прислухатись, починаю їх розуміти. Мабуть то не є правильним. Але в мене так. І не хочу щось змінювати.

Тому з такої позиції сприймати нову програму сестер Тельнюк, напевно, абсолютно некоректно.  Адже квінтесенція програми побудована саме на ліриці Оксани Забужко. Плюс має місце не улюблене мною рОкове звучання, а повністю камерне – три віолончелі і вокал. Далі більше. Я не люблю в поезії жіночу лірику. Вона далека для мене. Оце все «кохання-зітхання» мене не тільки не чіпляє, але й часто дратує. Ну і далі можна ще продовжувати. Отже я підвів до того, що за логікою мені мало б не сподобатись. Але сподобалось…

Вперше про сестер я почув кілька років тому: побачив про них статтю у місцевій газеті «Просто». Читати не став. Думав, чергова шароващина. Але запам’ятав. Далі було «Стусове Коло». Коли дивився по ТБ про нього репортаж, зрозумів, що від початку був неправим. Коли потім на ютубі переглядав виступи Тельнюк, остаточно визнав свою неправоту.

А далі був запорізький концерт… Я йшов на нього як один з співорганізаторів (де-факто, всі питання організації вирішувались сестрою, Олександрою. Але позаяк я теж в «Своєрідному», офіційно вважався одним з організаторів). Разом з тим зовсім не уявляв, що доведеться почути. Декілька днів перед концертом передивився пару свіжих записів Тельнюк – зокрема і «Нічні метелики». Сподобалось, але не надто. Цитуючи себе: «симпатично, але дуже незвичне звучання. Я люблю більш млосний саунд. Віолончелі не дають усього необхідного звуку». І я мав рацію, і я був неправим. Коли живцем послухав ці пісні, я взяв усі свої слова назад, адже та енергетика, той звук, той драйв, які нам подарували Сестри, не мав нічого спільного із сухими записами ютубу.

І ще. Напевно, це дуже важливо. Як я вже казав, мене подібна інтимна лірика дратує неймовірно.  Але сестри вхитрились зробити все так, що увесь виступ був пронизаний первісною жіночістю, при цьому вона (жіночість) не дратувала, ба навпаки.

Сестри Тельнюк показали мені, що я здатен любити поезію. Нехай не з першого разу) Вони продемонстрували, що гарний звук (дякуємо звукорежисерові Костянтинові Костенку!:)), висока майстерність, харизма і відмінне виконання можуть переламати критичне ставлення навіть суворого і неголеного вуйка).

Ну а зараз прийшов момент трохи розбавити ці солодкі слова ложкою гівна. Я розумію, що існує форс-мажор. Буває, плануєш щось, а не виходить. Розумію, що той чи інший музичний проект може не подобатись. Буває, любиш якихось виконавців, а їх концертна програма «не пре». Я розумію, що часто бракує часу, можливостей і т.д.  Але. Я не розумію, вибачте, п***ів. Кажуть, що будуть, а не приходять. На нікому не потрібних мітингах прапорами розмахують, а коли доходить до справи – зась. Палкі промови виголошують, а елементарно заплатити за квиток скупляться. Бо «а що, хіба це не безкоштовно?», або «а чо так дорого?», або «а можна мені як другу/журналісту/папіримському не платити?». Патріотизм починається, друзі, не з мітингів і навіть не зі статусів у «контакті». Таке життя, що й казати.

Але закінчити хочеться все ж таки на мажорній ноті. І ця мажорна нота – самі сестри Тельнюк. Не знаю хто як, а я в них закохався) Жінки часто бувають розумними. Жінки часто бувають кмітливими. Жінки часто бувають красивими. Жінки часто бувають дотепними. Жінки часто бувають особливими… Але якщо все це підсумувати – то вийдуть сестри Тельнюк.

Озираючись назад, я шкодую лише про одне: чому я, в біса, такий молодий! ))

Дякую сестрам за чудовий концерт. Дякую запорожцям за віддачу. Дякую «своєрідній» Олександрі за організацію.

Хм. Який красивим словом це все закінчити можна? О. Є думка одна:

«А, ну і ще одна важлива особисто для мене причина для відвідування концерту – це можливість зробити внесок (хай навіть і лише фінансово-аплодисментний) в сучасну українську культуру. От цікаво, чому для мене, російськомовного ультралівого, це важливо, а для запорізьких тисяч і тисяч “інтернет-правих” – ні?!:)» (с) наш Друг-панк-лівий. Сюрреаліст, між іншим.

Амінь, мб

Вас також може зацікавити

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *