Дорога зі скла: шлях до себе справжньої

Надія Ніколаєва
Надія Ніколаєва

Наша давня подруга, фотограф і поет Надія Ніколаєва, ділиться враженнями від програми сестер Галини і Лесі Тельнюк “Дорога зі скла”, яку представлено сьогодні, 27 червня 2012 року, в Києві.

Сьогодні побувала на концерті сестер Тельнюк. Взагалі моя перша згадка щодо сестер Тельнюк — це, як не дивно, “Територія А”. Саме там я вперше побачила їхній кліп. І хоч на той час я мало цікавилась витонченною музикою, та цей дует зачепив. Ще тоді виникло бажання побачити їх на власні очі й почути на власні вуха. Але здійснилось тільки тепер.

Відчуття від концерту – це, в першу чергу, розуміння того, що, попри все, ще можливо дивуватись, слухати, тамуючи подих і відчувати щастя. Щастя в тому первісному вигляді, коли ніхто не примушує робити вигляд, що тобі все сподобалось, але ти просто не можеш не радіти. А привід для радості є. Хочеться співати разом з виконавицями, хоч зовсім не знаєш слів. Хочеться здіймати руки вгору, але боїшся видатись некультурним. Невідомо звідки виринають спогади, звуки й запахи. Я навіть не повірила самій собі. Це ж неможливо! Ну, як можна відчути, наприклад, запах бабусиної хатини? На секунду зосередилась, спробувавши повернутись до реальності. Ні, не здалось, дійсно відчуваю. А найголовніше — це те, що під враженням від музики по тілу починають повзти “мурахи”. Вони оббігають кожну клітину шкіри, і я починаю відчувати саму себе цілісною, від маківки голови до кінчиків пальців на ногах. Бо це і є моє коло, яке ніхто не в силі порушити, навіть коли я сама про нього забуваю. Це і є я, хай навіть на дорозі зі скла. Нарешті відчути саму себе такою, якою я є насправді ось в цей час ось в цьому місці — це велика справа. І в цьому є щастя.

Вас також може зацікавити

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *