Думи про “Тарасові сни”

Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"
Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"

Відвідала в Запорізькому театру молоді виставу “Тарасові сни і думи” (режисер-постановник Генадій Широченко). Маю суперечливі враження щодо побаченого. Отже, почну. Особисто мені давно бракувало в репертуарі театру україномовних п’єс. А тут, як кажуть, і сам бог велів, все ж таки, 200 років Кобзарю. Вік чималенький.

Та вийшов головний герой, сам Тарас, якимось надто втомленим на свої літа. Протягом вистави він згадував своє життя: втрату матері, дитинство, службу в Енгельгардта, Петербург, навчання в Академії мистецтв, візит на Україну, арешт, заслання і повернення. Окремо наприкінці головний герой згадував стосунки з жінками і з сумом зазначав, що “не склалося”, а ще зітхав, зітхав, зітхав. І у мене зате склалось враження, що режисер розривався між прагненням показати Тараса як людину важкої долі і бажанням коротко переповісти біографію поета. В результаті образ головного героя вийшов, як на мене, схематичним і не дуже далеким від знайомих шаблонів. Можливо авторське сприйняття Шевченка просто увійшло в дисонанс з моїм власним.

Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"
Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"

Зате сподобались власне “думи і сни”. Вони вийшли атмосферними, завдяки вдалому музичному супроводу, відеопроекціям, “подвійній сцені” (дія відбувалась не лише на передньому плані, а й за прозорими лаштунками), грі світла і хореографії акторів. Порадувала козацько-гайдамацька тема, в наші буремні часи образ мужнього сильного чоловіка, козака-характерника, непереможного воїна — це те, що треба для підняття духу. Дивилась на сцену і сама собі думала, які ж вони красені, наші запорозькі лицарі! Просто свято для моїх очей. Купальська ніч вийшла містичною і таємничою, сповненою молодої жагучої енергії. Запам’ятався також відьомський танок.

Потішила музична складова вистави. І добір пісень, і виконання.

Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"
Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"

У залі було чимало школярів, і це нагадало мені одну з кінопрем’єр минулого року, “Івана Силу”. Чомусь провелись паралелі з цим фільмом. Думаю, діти і підлітки добре сприйняли б виставу. Але і дорослим, особливо тим, хто небайдужий до долі України, теж не завадило би її подивитись! Запоріжжя зовсім не розпещене українським мистецьким продуктом, тож від кожної новинки підсвідомо чекаєш чогось надзвичаного. Напевно, це не правильно, бо так більша ймовірність розчаруватись. Тож у випадку “Тарасових снів” я намагалась нічого не чекати, і загалом отримала більше позитивних вражень, ніж негативних. Найголовніше, за що я хочу від щирого серця подякувати творцям вистави, — це те, що у мене виникло бажання прийти додому і почитати Шевченка. Не погодившись з режисерським баченням, знайти своє. Відповісти самій собі на питання, хто ж він для мене — цей Тарас.

Коли спитаєте мене, чи йти в театр на “Тарасові сни”, однозначно відповім: ТАК! Щоб скласти своє враження, знайти свого Шевченка і показати, що в Запоріжжі таки є попит на українське слово.

Вас також може зацікавити

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *