Кому потрібен російськомовний Шевченко?

Тарас Шевченко. АвтопортретВ коментарях до однієї статті на просторах інтернету прочитала таке:
“Тільки от кому потрібні російськомовні писання Шевченка, крім купки літературонавців? Мені точно ні.”
Отак і розкидуємось власним минулим по дурості. От тому і не знаємо своїх класиків, бо як же ж ти їх знатимеш, коли на половину їхнього життя і творчості очі заплющиш. От тому всякі “бузини” і можуть нам потім голови дурити.
Як на мене, подібна позиція — це наші комплекси. Ми й досі настільки не впевнені у собі, що боїмося втратити себе, визнавши очевидний факт, що наші, українські класики не просто навчались і творили в російськомовному середовищі, але й часом писали російською (а часом — багато писали!). Невже це зменшує якось їхній внесок в українську культуру? Чи ми маємо віддати всі ці надбання росіянам тільки через цей факт?
Мені ж здається, що російськомовна писемна спадщина наших класиків — це один із способів достукатись до серця сучасних російськомовних земляків, які й росіянами себе не відчувають, бо, умовно кажучи,”шокають”, але й зв’язок з корінням втратили, бо мову забули… А сказати їм: “Дивись, Тарас Шевченко, один з найвеличніших синів нашого народу, теж писав російською, але при цьому хіба був він меншим українцем за будь-кого іншого? Звісно ж, ні! Недарма його портрет поряд з іконами у кожній хаті висів ціле століття!”

Вас також може зацікавити

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *