Ліна. “Старые песни о главном”

Вогонь поезії. Фото: Н. Бойченко
Вогонь поезії. Фото: Н. Бойченко

Відвідала поетичний вечір до дня народження Ліни Костенко. Сказати чесно, я не люблю читання віршів зі сцени. Для мене поезія — це розмова один на один з автором, а, сприймаючи на слух, відчуваю, як мені нав’язують чуже бачення. Та на диво, всі декламатори мене порадували! Особливо, якщо врахувати, що всі вони учні-старшокласники, а не професійні актори. Може, то і краще. Часом як раз “професійне” пафосне читання вбиває мене найбільше. У даному ж випадку відчувалось, що керівник проекту (Поліна Сергєєва) добре попрацювала над вимовою, логічними і емоційними акцентами, подачею, і кожен учасник був не лише щирий, а й переконливий у читанні.
По-новому прозвучали пісні зі старого проекту “Своєрідного Кола”, присвяченого ювілею Костенко. До сьогоднішнього заходу долучився Андрій Толстіков, один з авторів музики “Ліни. Іншої акустики”. Та окрім його пісень, звучали також композиції Микити Мунтаніола і гурту “Сестри Тельнюк” (хоча згадки про це я не побачила у програмці).
Загалом вийшло доволі душевно, правда деякі ідеї один-в-один повторювали “Ліну. Іншу акустику” (початок вечору з мультфільму “Доля”, наприклад), а щось модернізували (скажімо, якщо тоді картина створювалась на сцені в режимі реального часу, то сьогодні це було в записі і транслювалось на проектор). Новинки, які щиро порадували, — це відеороботи учнів.
Якусь крапку треба поставити. А, так, з днем народження, пані Ліно! Здоров’я і натхнення!

Андрій Толстіков, фото Н. Бойченко
Андрій Толстіков, фото Н. Бойченко
Вас також може зацікавити

2 thoughts on “Ліна. “Старые песни о главном”
  1. На мою думку, “попрацювала над вимовою, логічними і емоційними акцентами, подачею” – це вже нав’язування суб’єктивного бачення керiвника, та вiд щиростi й слiду не залишається, адже все скеровано.Вiдгук сам собi суперечить

    1. Якщо хочеш, щоб твір прозвучав і був почутий, то недостатньо шось там пробубніти під ніс. Я маю на увазі, що всі читали дуже виразно і — головне! — кожен абсолютно по-своєму. Хтось більш емоційно, хтось більш стримано, хто як відчував. Як раз і не було ніякого штучного пафосу. А внесок керівника я вбачаю у тому, що навчив, як СВОЄ відчуття донести слухачу.

      Інша річ, що у мене, як у слухача, СВОЄ власне відчуття і воно не завжди співпадає з тим, що я чую. Саме тому і не люблю слухати вірші у чужому виконанні. Та це зовсім не значить, що читати не треба:)

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *