“Літопис самовидців” у Запоріжжі: відгуки з соцмереж

Сестри Тельнюк
Сестри Тельнюк, фото Оксани Меркулової

Тут зберу відгуки про запорізьку презентацію “Літопису самовидців”, що користувачі соцмереж розміщували у себе на сторінках, а також надсилали мені в приватні повідомлення.

Оксана Меркулова (оригінал взято з опису альбому):

Оксана Забужко і сестри Тельнюк. Сцена Театру юного глядача. Темне тло, журнальний столик, синтезатор і три мікрофони — повна аскеза в оформленні. Бо ті, хто на ній, не потребували жодного антуражу. Бо ті, хто в цей вечір говорив зі сцени, створили окремий часопростір, що був поза весняною реальністю тихого запорізького квітня.

Зал. Прийшли ті, кому цей квітневий вечір був потрібен саме такий, із книжками й дисками в холі театру, із пульсуючою енергією Оксани Стефанівни, котра зізналася в тому, що Запоріжжя, “це місце сили”, буквально затягло “козацькою гостинністю й зустрічами”, а “несамовитий краєвид із греблі ДніпроГЕСу просто забив дух”. Прийшли ті, хто хотів у цей вечір почути тиху музику й у тій музиці — неспішну розмову, за якою, живою й не захаращеною ефірами, спрагли.

Слухали, згадували зиму 2014-го, і в кожного та зима була своя, що вчора відлунилася київськими спогадами письменниці й піснями сестер на вірші Шевченка, який саме з тої зими голосом Сергія Нігояна та зі стін на Грушевського, намальований то з шиною на плечі, то в респіраторі, скинув струп академічної задосліджености, школярської затертости й постав Голосом моєї нації, її студентським листопадовим зойком, стогоном грудня, риданням лютого й вибухом весни від кількасотлітнього мовчазного судомного спротиву. Вчора Шевченко знову звучав у музиці. Моторошно в першій пісні (“І мертвим, і живим, і ненарожденним”) і зажурливо й містично — у дальших прочитаннях-проспівах-прочуттях єдиної душі, що — одна на двох сестер.

Усі, хто втрапив на вчорашню розмову (@Олександра Сергієнко, ДЯКУЮ!!!), яка була про все: про зиму-весну, про любов, про війну з імперією та всередині країни, про минуле і майбутнє, про перемоги, котрі були й неодмінно будуть, про книжки (Шекспір, Леся Українка, Підмогильний і “Читаймо хороші книжки!”), — стали свідками “зшивання розірваної України”, яким нині всерйоз займається кожен із нас у своїх різновеликих світах.

Тетяна Гонченко (оригінал тут):

Вчора на вечері Забужко та сестер Тельнюк перед нами сиділа жіночка з двома дорослими доньками. Красиві такі дівчата, українські, з довгими косами, одна з них у вишиванці, приємно глянути. Їхня мама під час пісень сестер Тельнюк плакала, дівчата гладили її по руці, але у самих теж очі на мокрому місці. Ця картина стала для мене символом всього вчорашнього вечора. Три українські жінки, пісні, вірші, сльози…

Оксана Забужко, "ТЕЛЬНЮК: Сестри" у Запоріжжі
Оксана Забужко, “ТЕЛЬНЮК: Сестри” у Запоріжжі, фото Оксани Меркулової

Я й сама сиділа за ними, намагаючись втамувати дихання, щоб теж не розвести воду. Не завжди виходило. Ця війна зробила нас всіх чутливішими, більш зворушливими. Це логічно, бо ніякі підручники та історичні романи не передадуть біль, через який пройшли попередні покоління українців, а тут, крізь призму того, що відбувається зараз, ми ніби відчули все, що переживали вони. Бо знову історія повернулась до нас болем.

Зазвичай ми носимо ці емоції десь глибоко в собі, але такі вечори, як вчора – це як хвилини очищення, коли можна нарешті дати волю почуттям, щоб потім знову стиснути кулаки і йти далі.

Дуже корисні вечори. Життєдайні.

Олексій Коваль (оригінал тут):

Вчора пощастило побувати на презентації книги “Літопис самовидців”, яку проводили Оксана Забужко та ТЕЛЬНЮК: Сестри.

Неймовірний спів сестер — це завжди свято, а ось слухати Оксану Забужко довелося вперше. Власне, це той самий випадок, коли очікування справджуються на 100 відсотків. Єдиним недоліком можу назвати лише те, що мені було замало.

Пані Оксана була значно конкретнішою у відповідях, ніж я очікував. Напевне, формат туру передбачає, що вона часто формулює свої думки з приводу Майдану та і сьогоднішньої ситуації в країні. Це з одного боку додало конкретики лекції (чи радше діалогові, бо зустріч передбачала можливість надсилати питання записками), з іншого — позбавило радості спостерігати, як вона розпливається думкою і з однієї теми все розширює матеріали для відповіді, доки вже стає не так і важливо, що саме її питали. Ну, такі речі, скажімо відверто, на любителя.

Оксана Забужко у Запоріжжі
Оксана Забужко у Запоріжжі, фото Оксани Меркулової

Ще раз переконався, що Оксана Забужко дуже тонко відчуває суспільні процеси. Вона виокремлює головне із потоку інформації, узагальнює і робить дуже влучні висновки з приводу всього, що діється заразом і конкретного інформаційного приводу зокрема.

Щирість, володіння словом, авторська жестикуляція, шаленна ерудованість — все це робить пані Оксану не лише дійсним моральним авторитетом та геніальним письменником сучасності, але і надзвичайно цікавим співбесідником.

І який же сором, що наші ток-шоу засиджені мухами на кшталт сьогоднішніх спікерів. Вся ця бидломаса, яка займає наші телеетери, новинні стрічки та друковані видання — це і є той паралельний світ, про який намагаються теоретизувати фізики. Навіщо нам бозони Хіггса, якщо можна паралельно спостерігати життя та творчість Оксани Забужко та, приміром, якого-небудь Бориса Філатова, або Юрія Бірюкова? Саме дискусія останніх двох (точніше таборів, що ними репрезентовані) з приводу того, наскільки Порошенко чудовий чи зрадник, у одному з паралельних світів має вирішальне значення для суспільства. У іншому ж, пані Оксана легким зневажливим жестом окресливши усіх політиків гуртом, записала їх у категорію нецікаву та не гідну уваги. І з нею не посперечаєшся. Хоча, зроблено це було елегантно і без хамського “вони всі однакові”. Просто вони мають підлягти народові, “що вгору йде, хоч був запертий в льох”.

Ще раз переконався, що ти — це не лише те, що ти їси, але і те, що ти читаєш. Повторю заклик пані Оксани: “Читайте гарні книжки”! Тепер уже не визначиш, чому мої відчуття так легко даються до описання саме словами Оксани Забужко. Чи то вона так тонко відчуває пульс часу, чи то я сформований в тому числі її книжками, і душа легко відгукується на знайомий голос у навколишньому галасі.

Дякую Сестрам Тельнюк та пані Оксані за чудовий вечір.

ПС Хочу ще. Наступного разу захоплю блокнот для записок)

Анна Вещикова:

Це було долучення до чогось справжноього, щирого, нефальшивого. Перед усім відкриття себе, розкриття в собі якихось глибинних почуттів, які досі були приспані буденними справами. Одним словом – я щаслива!

Тема Морозов:

Честно сказать, Забужко до вчерашнего мероприятия не читал. Теперь знаю, что читать и не буду – не стоит. А вот сёстры своей музыкой придают стихам Шевченко хоть какую-нибудь художественную ценность. Очень приятно было слушать.

Арина Юрковець:

Вчора побувала на концерті сестер. Було дуже класно. По-перше мене дуже вразили рісні на вірші Шевченка і Забужко. По-друге мені дуже сподобалось як сестри передавали свої почуття до глядачів. В мене аж мурашки по шкірі йшли, і я не один раз пустила сльозу, ніби душа вийшла назовні. Браво!). Я дуже задоволена виступом)

Yyv-yyv Yyv (оригінал тут):

Декілька років тому ми з друзями побували на джазовому концерті. Можливо потрібно уточнити що то був концерт з фрі джазу. Так от, наш знайомий на початку концерту дістав навушники, включив собі свою улюблену музику, й так просидів до кінця, заявивши в кінці: — Хороший був концерт! Мені сподобалось!

Нещодавно я сходив на концерт сестер Тельнюк. Так як до того я їх не чув ні разу, то по дорозі на концерт переживав, що не взяв навушники…  Тут Олександра Сергієнко просила по гарячих слідах поділитись враженнями.. Так от, навушники не знадобилися :) я навіть забув, що не взяв їх :)

Вас також може зацікавити

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *