Магія Жіночої Душі, або про концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі

Сестри Тельнюк. Спілкування із пресою. Запоріжжя. 26 травня 2012 року (фото А. Переверзевої)

О, що Вам ця жінка?! Та, власне, й не жінка, а — острів:

До неї плисти по диму через цілий прокурений зал…

(О. Забужко)

26 травня 2012 року на концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі “припливло” не настільки багато людей, як хотілося б, та і не мало як для нашого доволі інертного міста. “Плисти” декому довелось крізь свої упередження, крізь настороженість, крізь перші не дуже зрозумілі враження від знайомства з новою програмою сестер в інтернеті… Крізь власну лінь, крізь спокусу піти розважитись із друзями в кафешці, крізь весь цей “дим” власних уявлень і стереотипів про попередню творчість дуету… Та що казати, навіть ми, організатори цього дійства (творча група “Своєрідне Коло”), які давно вже хотіли почути і побачити Галю і Лесю в Запоріжжі, не до кінця уявляли собі, що ж це буде за програма із загадковою назвою “Дорога зі скла”. Три віолончелі? Два жіночих голоси? Поезія Оксани Забужко? Чи не буде все це надто штучно? Чи надто інтелектуально? Чи надто манірно? Як сприйме цю програму публіка, яка, скажімо, вподобала більш рокове звучання сестер? А як сприймуть ті, хто взагалі вперше про них чує?

Сподіваюсь, в неті ще будуть відгуки тих, хто відвідав концерт, тому зараз писатиму лише про свої враження.

Запоріжжя. 26 травня 2012 року (фото А. Переверзевої)
Галя Тельнюк. Запоріжжя. 26 травня 2012 року (фото А. Переверзевої)

Я такого не чекала! Ні, я знала, що все буде на найвищому рівні, бо інакше сестри та їхня творча команда просто не вміють, але, що це буде так! Так… Як? Як словами передати весь той об’єм і глибину звуку, що втрачаються на всіх ютубівських любительських відео з концертів? Як передати ту енергетику, яка ллється зі сцени, і з перших нот переповнює залу, змушує затамувати подих і ловити кожне слово? Про яку штучність, про яку манірність, про яку надмірну інтелектуальність ви говорите, люди! Ця музика — це оголений нерв. Це найглибші, найпотаємніші переживання, це жіночість у своєму чистому вигляді, це безпорадність і водночас сила, це те, що не впадає у вічі при першому погляді… Це справді те, до чого треба “приплисти”, прийти. Це цілий Всесвіт під скромною оболонкою. Найскладніші філософські тексти завдяки музиці стають зрозумілими. Їх починаєш розуміти не головою, а серцем. Просто все стає ясно! І легко, на “ох-ох-ох!”, розсіюється туман, приходить осяяння, очищення, відчуття цілісності. Це — без перебільшення — магія. Магія Любові та Мистецтва! Магія Музики і Слова! Магія Жіночої Душі…

Запоріжжя. 26 травня 2012 року (фото А. Переверзевої)
Леся Тельнюк. Запоріжжя. 26 травня 2012 року (фото А. Переверзевої)

Та сьогодні всі ці слова, що я написала з великої літери, так заялозили, що, боюсь, для тих, хто не був на концерті, вони прозвучать занадто пафосно. А не хотілося б! Бо я не помітила жодного пафосу ані на концерті, ані в спілкуванні за лаштунками. Галя і Леся абсолютно щирі як у своїй творчості, так і в житті. Просто наш світ стає все більш штучним, ми так звикли, що скрізь потрібні якісь хитрощі, якісь прийоми, звикли до масок, до “іміджів”, до строкатих, як папуги, “епатажних зірок”, що нас справді шокує щирість. Вона обеззброює. І змушує повірити в існування якихось більш важливих речей, ніж те, про що нам нав’язливо кричать політики з бігбордів, штамповані “зірки” з екранів ТБ, недорікуваті діджеї радіоефірів…

Мені справді дуже прикро, що для того, щоб достукатись до людей, треба знову ж таки вигадувати “прийоми” і що артисти такого рівня змушені виступати в напівпорожній залі. Нам, як організаторам, дехто дорікав, що було мало реклами, що мало афіш висіло в місті, мало писали, мало казали… Звісно, озираючись назад, думаєш, так, треба було зробити ще те і те, сходити ще до тих і до тих, надрукувати, розвісити, постукати, умовити… Може, ще десяток чи два було б охочих відвідати концерт! Може… Та де були ті люди, які розказували мені про свою любов до творчості гурту? Ті, які вважають себе патріотами? Ті, які вважають себе закоханими у високе мистецтво? Ті, які люблять казати, що вітчизняного виконавця треба підтримувати? Все це питання, на які нема відповіді.

Та попри все це, позитиву, звісно, значно більше! За словами директора проекту, Назара Стригуна, Запоріжжя — перше місто, в якому, представляючи “Дорогу зі скла”, сестри заспівали на біс! І як вони це зробили! “Я любитиму тебе, навіть якщо ти тікатимеш і пручатимешся”, — під кінець імпровізувала Галя, а я собі думала: “Куди ж я втечу! Та хіба ж я пручатимусь!” Дякую вам, любі Галя і Леся, за той ковток Любові, що ви подарували. Дякую музикантам-віолончелістам Святославові Боровику, Ігору Пацовському і Макcиму Римару, що відкрили для мене надзвичайний, дивовижний світ цього інструменту. Дякую чарівникам техніки і звуку — Олегу Репецькому і Костянтину Костенко. Дякую Назарові Стригуну за довіру, співпрацю і розуміння.

Також дякую всім, хто словом та ділом допоміг в організації, всім журналістам, які лишились небайдужими до події, та тим, хто відважився цього суботнього вечора пройти “Дорогою зі скла” в Запоріжжі.

Сподіваюсь, далі буде!

"Сестри Тельнюк" і "Своєрідне Коло" (фото Н. Стригуна)
"Сестри Тельнюк" і "Своєрідне Коло" (фото Н. Стригуна)

Вас також може зацікавити

5 thoughts on “Магія Жіночої Душі, або про концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі
  1. Александра, я благодарю тебя за смелость, с которой ты взяла на свои хрупкие плечи организацию концерта. За твой порыв, воплотившийся для меня (по моим наблюдения – для всех, кто был в зале) в этом волшебстве, в открытии, которые так редки и так ценны, которые хочется сохранить в сердце словно сияющие бриллианты…
    Ты уже написала в своем отзыве практически все то же, что могла сказать бы и я. Подписываюсь под каждым словом. “Вот она, Женская душа. Хрупкая и ранимая, сильная и трепетная, обжигающая и ласкающая, бездонная и вознесенная, мудрая и чувственная” – примерно в такие слова я могу перевести свое состояние после концерта. Все правда: и про стихи, которые понимались сердцем, и про искренность, и про высочайшее мастерство, вкус, талант, неповторимость звучания…. И это невозможно описать.
    Я никогда не слышала про сестер до концерта. Начинала слушать, отмечая, как ум оценивает, сравнивает, рассуждает. Чувствовала настороженность зала и осторожность выступающих, которые то ли шли, как по стеклу, то ли сами находились за стеклом, за туманом непонимания. И вдруг показалось, как будто слышится звон опадающего стекла, разрывается стена, звуки начинают проникать прямо в душу. И ум замолчал, уступив место чувствам. Каждая песня открывала все новые укромные уголки в душе, по щекам текли слезы, в которых не было ни капли грусти. Это были слезы очищения, похожие на весенний дождь. Слезы счастья от узнавания самого прекрасного, глубокого, потаенного. Одна композиция за другой умело создавали целостность, складываясь в объемные пазлы. Женщина, которая задыхается в фальшивом искусственном мире, сохраняет в себе полноту чувств, пронизывающую века, сопереживает случайным прохожим, в которых видит продолжение себя, наполняет обережной силой любимых и близких, через себя создает новый мир. Женщина, способная творить волшебство своим присутствием в этом мире.
    В это невозможно не верить, невозможно это не почувствовать, слушая сестре Тельнюк. Ведь они создали все это своим талантом,своим присутствием. Пустой поначалу зал стал объемным, насыщенныйм, заискрился глубиной раскрывшихся сердец. Я слышала дыхание всего зала, востоженные взгляды ощущались даже спиной. Крики браво сами вырывались из груди, переполненной чувствами. И все это без “раскрутки”, без спецприемов. Только музыка, голоса, поэзия, искренность. Настоящее искусство, с которым так редко имеешь счастье соприкоснуться! Браво, сестры! Браво всей команде! Браво организаторам!
    И огромное спасибо за эту песню “на бис”, которую я ждала, всем сердцем хотела услышать еще раз.
    И очень жаль, что многим не посчастливилось попасть на концерт. Я сразу же начала искать их песни на ютубе. Нет, это нельзя слушать! Это исполнение нельзя снимать любительской камерой, обрезающей больше половины звуков. Разве что передача Марии Бурмаки, в которой сестры исполняют песни из этого концерта. Но там теряется целостность действа. Весь концерт – единое музыкальное произведение, составленное из шедевров. Его можно назвать целительным в прямом смысле слова. Сделали надрез панциря на сердце, аккуратно раскрыли, осветили все темные места, очистили любовью и высоким искусством, наполнили силой и верой, восстановили “кола”, и приложили бальзам.
    Галя и Леся – вы настоящие волшебницы!
    Хочется еще раз принимать вас в нашем городе. Теперь уже каждому, кто побывал, будет о чем рассказать. Не у одной меня появилось желание привести всех своих знакомых на ваш концерт. Исцеление нужно всем! Чистота и искренность нужны всем. Свет, любовь и волешбство – нужны всем!
    БЛАГОДАРЮ!

  2. На сцені оркестр? Ні. Лише три віолончелі. На сцені цілий хор? Ні. Лише дві жінки… Не жінки – дві чарівниці, дві феї, що зробили з душі моєї театр тіней. І світла. І весь зал сповнився образів. Об’ємні, вони виростали зі звуків. Заповнювали простір, який легко ламався, крутився, гнувся піддатливо. Звуки – манили, тремтіли, пливли, летіли і… обривалися несподівано! І тиша розказувала свою історію. Об’єм, глибина, простір… І Магія!

    Mайстерність усього дійства така прекрасна, що слова (вірші) вже не грають великої ролі. Як на мене, у такій обробці – музичній, звуковій, глибоко відчутій та відтвореній – і мої вірші здавалися б геніальним творінням. Я навіть не уявляла, що ТАК можна виконувати пісні. Все це навіть піснями важко назвати. ЦЕ – ДІЙСТВО, ВИСТАВА ЗІ ЗВУКІВ!!! Я все це бачила об’ємно, відчувала в повітрі все, про що вони співали. Ледь не торкалася. :)

  3. Олександра попросила моє “панківське” враження від концерту… Тож тримай!:)
    “Сестер” ніколи не слухав до цього дня. І, думаю, не слухатиму далі. І не приховую той факт, що прийшов на концерт через організаторів, а не через високоповажних (без іронії) гостей.
    Бо знав, що вони, організатори, звичайно, люди далекі від хардкору, але аби що організовувати не будуть. І не помилився.
    Виступ був тотально якісний. Якби ніколи не чув про сестер, то з перших секунд зрозумів би, що колектив – а тут я вже маю на увазі не лише дует – багато років на професійній сцені, і попавл туди не випадково. По спілкуванню з публікою, по музиці, по “фішкам” (з “електронним” голосом, наприклад) – питань ніяких. Як кажуть класики, “умеете, могете”.
    Щодо віршів… Ну, я взагалі не в захваті від СучУкрЛіту. Тому не будемо витрачати час на чергове поливання брудом. Тут більш доречно буде сказати, що вірші гармонійно поєдналися з музикою, сестрами, залом. І все тут.
    Віолончелі (важлива частина програми), як на мене, були геть зайвими. Надто “жирно” як для просто музичного супроводу. Не впевнений, але гадаю, що і без тріо глядачі отримали б кайф. Ну, ті, які його отримали. Мені-то що з віолончелями, що без – “що тіатр, що гєстапо” (с).
    Я б не сказав, що бодай одна пісня вразила мене до глибин душі. Але “А у нас такий туман…” я наспівую мимоволі вже третій день. А знаєте, як важко пробитися в моїй голові через “Nossa! Nossa!”. Ну і до того ж на протязі всього концерту крутилися в голові рядки “… не сумею/ Найти на карте ту страну/ Которую считал своею”. Останнє, якщо хтось не впізнав, пряме посилання на “Дорогу зі скла”. І це теж дзвоник – не так вже часто останнім часом чиясь творчість може спровокувати віршотворче натхнення.
    А, ну і ще одна важлива особисто для мене причина для відвідування концерту – це можливість зробити внесок (хай навіть і лише фінансово-аплодисментний) в сучасну українську культуру. От цікаво, чому для мене, російськомовного ультралівого, це важливо, а для запорізьких тисяч і тисяч “інтернет-правих” – ні?!:)
    P.S. “Сестер” ніколи не слухав до цього дня. І, думаю, не слухатиму далі. Але, як кажуть при закінченні стосунків, “справа не в тобі, справа в мені” (хоч всі ми знаємо, що це насправді означає;))) Я дійсно люблю іншу музику, інший зміст пісень і інший жіночий вокал. І нічого з цим зробити не можу.

  4. Сашо!!! Пiсля такого враження з концерту, просто кусаю собi лiктi, що не змогла цього дня побувати в Запорiжжi/
    Сподiваюся ( дуже), що ви неодмiнно органiзуєте ще не один такий концерт i я зможу вiдчути на собi всю ту енергетику, що ти так гарно описуєш в своїй розповiдi.

    1. Кіро, Кіро, а я попереджала, що це буде круто!))
      Ну, нічого, сподіваюсь, не в останнє!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *