Моя Барселона. Нариси

Краєвид з гори Тібідабо
Краєвид з гори Тібідабо

Коли вже йшла посадка на літак в аеропорту Жирони, я стояла у черзі і намагалась запам’ятати рожеві гори, осяяні вечірнім сонцем. Це був неймовірний краєвид. Попри заборону фотографувати, дехто все ж таки це робив на свої “дзеркалки”, поки не бачили працівники аеропорту, я ж навіть не смикалась з нашою “мильницею” — все одно не взяла б! Та ці гори і досі в мене перед очима… Отак чотири з половиною дні в Барселоні для мене злились в одне яскраве враження від сутінкових рожевих гір.
Чесно намагалась написати звіт “по гарячих слідах”, але всі слова, як і всі мої фото, — лише тьмяні спроби відтворити чудо, яким мені здалася Барселона. Напевно, я поганий турист. Не намагаюсь встигнути скрізь, де тільки можливо, у відведений мені час. Не конспектую сумлінно всі назви, дати, імена. Не продумую детально свої маршрути. Всього цього ви не знайдете тут, у моїх скромних спогадах. Лише кілька віршованих рядків. Це те, що не давало мені спокою з перших годин знайомства з містом. З нічного прибуття на автовокзал Барселона Норд, з пішої прогулянки до найближчої зупинки потрібного нам автобусу, з пізньої вечері у якійсь місцевій забігайлівці, де нас нагодували, мабуть, найкраще за всі 4 дні… І пізніше, гуляючи вулицями, парками, вечірніми пляжами, захоплюючись абстрактними скульптурами і незбагненними конструкціями, архітектурою, краєвидами, я не могла позбавитися відчуття, що це місто без перебільшення полонило моє серце. А ім’я Антоні Ґауді стало для мене в один ряд з іменем, скажімо, Джона Леннона. Ну, і звісно ж, пісня у виконанні Мерк’юрі та Кабальє тепер для мене набула особливого значення.
Отже, не претендуючи на об’єктивність (про яку не йдеться, коли закохуєшся, а я — саме так! — віднині закохана у Барселону), викладаю кілька фото і кілька рядків. Може, ще побачимось, Барселоно?

Лежачи на лавочці в парку Diagonal Mar
Лежачи на лавочці в парку Diagonal Mar
Морські хвилі
Морські хвилі

Барви

Вечір схилився до пагорбів спраглих — рожевих.
Ніжно тремтить, і цілує, і пестить — бузково.
Маки червоні — на білому тлі — королева!
Губи пошерхлі та очі вологі. Раптово —
Глянеш — мов постріл! І знов скаламутило душу.
Чорним — потріскалось щастя безбарвно-химерне.
Мушу — за коло, за обрій, та тільки не зрушу.
Сіра сірома… І смуток ледь сивий, непевний.
Барвами, барвами сповни, дай вволю напитись
Тиші п’янкої, твого соковитого світла.
Щоби злетіти — на вдих! А на видих — розбитись
І у тобі розчинитись — гарячим, розквітлим.

27.07.2012

Лінії

Губились у часі, в його незбагненних тунелях,
Лишали у всесвіті ледве помітні сліди,
І десь перетнулися простори і паралелі —
Химерно і криво, мов лінії Ґауді.
Злилися у примі розділені доти октави —
Такий несподіваний, трохи сумний унісон.
Поранені вістрями веретена Калатрави,
Бентежно пірнули у зачарований сон.
Хапаєм повітря, якого завжди бракувало,
Судомно, мов риби, що раптом стрибнули з води.
Чи стрітимось ще на перетині діагоналей,
Чи пройдемо знову стежинами Ґауді?

28.07.2012

У парку Гуеля
У парку Гуеля

Тіні

Сховаємо літо в глибинах споминів,
Повернем на звичні свої круги.
Мінливе майбутнє безладним гомоном
Уллється в обвуглені береги.
Напевно, так треба. До гнізд вертаються
Закохані в небо, в політ птахи.
Навколо Любові все обертається,
Спіраллю закручуються шляхи.
Життя — не складна, по суті, мозаїка:
В нім чорне і біле, в нім день і ніч.
Ми ж — тіні відтінків в рядках прозаїка,
Життям відкинуті до узбіч.

28.07.2012

Вас також може зацікавити

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *