Оксана Забужко і сестри Тельнюк у Запоріжжі презентували “Літопис самовидців”

Оксана Забужко і сестри Тельнюк у Запоріжжі
Фото Назара Стригуна

Вчора на зустрічі з Оксаною Забужко і сестрами Тельнюк у Запорізькому театрі молоді в одній з записок із залу прозвучало питання: “Що змушує вас робити те, що ви робите?”. Пані Оксана на мить замислилась, а тоді сказала: “Любов. Війна…” Після того були оплески, і я не почула, що вона додала до тих слів. Але оці два — настільки влучні, що я би особисто і не казала вже нічого. Особливо перше. Любов.

Саме це почуття переповнює мене після вчорашнього божевільного дня. Це і моя відповідь на подібне питання, яке я інколи чую на свою адресу. Єдиний вагомий мотив будь-яких дій і вчинків. І хоча вчора більшість питань стосувались нинішньої війни та політичної ситуації в країні, та саме Любов була отією наскрізною темою вечора.

Оксана Забужко на презентації "Літопису самовидців" у Запоріжжі
Фото з сайту timenews.in.ua

Нагадаю, українська письменниця Оксана Забужко і вокальний дует “Тельнюк: Сестри” приїхали до Запоріжжя з презентацією проекту “Літопис самовидців. Дев’ять місяців українського спротиву”. Книга, яка увібрала в себе до двохсот інтернет-дописів у хронологічному порядку, присвячених подіям Євромайдану, і початку російсько-української війни, яка триває і досі. Цю книгу, а також багато інших видавничого дому “Комора”, можна було придбати під час зустрічі. А для Запорізького військового шпиталю і нашим захисникам в АТО “Комора” підготувала підбірку цікавої якісної літератури для душі і розуму.

Дехто трохи нарікав на те, що мовляв, було надто багато розмов про політику, а мало авторських текстів Оксани Забужко. Думаю, подібні нарікання не зовсім доречні, адже з самого початку було наголошено, що пані Оксана не є автором презентованого “Літопису самовидців”, а лише ідейною натхненницею проекту, упорядницею книги стала Тетяна Терен, яка кілька місяців ретельно обирала матеріали для цієї книги, перелопачуючи соцмережі і блоги. Тому і діалог з письменницею цього вечора відбувався навколо гострих і болючих тем для кожного українця. Але кілька авторських текстів у виконанні Оксани Стефанівни таки прозвучало. Мушу визнати, читає вона так, що боїшся вдихнути чи видихнути, щоб не порушити ту магію. Вірш, присвячений російсько-грузинському конфлікту 2008 року, мене пробрав до мурах. Бо все це знайоме, все це ми переживаємо зараз.

сестри Тельнюк і Оксана Забужко у Запоріжжі
Фото з сайту timenews.in.ua

Та справжня магія — це спів Галі і Лесі Тельнюк. Я їх уже знаю, тому чекала на це свято душі свідомо, пам’ятаючи враження трирічної давнини, коли вони відвідали Запоріжжя з програмою “Дорога зі скла”. Та як і тоді, сестри перевершили мої очікування. Вони — яскравий приклад артистів, яких треба почути лише наживо, щоб полюбити з перших нот. “І мертвим, і живим” на слова Тараса Шевченка я вже чула у записі на ютубі. Але жодне відео не відтворить тієї шаленої енергетики, яка хвилями шириться зі сцени, і твоя душа підноситься угору. Знаю, це звучить пафосно. Та тільки для тих, хто ніколи не був на концерті сестер Тельнюк. Для них подібні слова — це “танці про архітектуру”, я це чудово усвідомлюю, але мушу поділитись. Цікаво було почути пісні з програми “Дорога зі скла”, які я пам’ятаю в аранжировці з віолончелями. З Лесиним акомпанементом на синтезаторі вони звучали не гірше, просто по-новому. Принаймні я прокайфовала від своєї улюбленої “А все-таки я вас любила…” та інших. Неочікувано для мене прозвучала “Хлопчику, хлопчику…” Як зазначила пані Оксана, “пишеш про любов, а потім виходить, що це про війну”. Стосовно цього тексту я би все ж таки посперечалася. Все одно сприймаю його як раз як любовний вірш. Та вчорашнє виконання дійсно відрізнялось від того, що я чула три роки тому. І справа не лише у віолончелях. А саме у подачі. Цього разу вона була потужніша, і слова раптом набули нового змісту. Я повірила у те, материнське, що є в жінці, і часом проявляється навіть у любовних стосунках. Тож чом би й ні. Певно, і так можна прочитати цей текст.

Рядок з автобіографії
Рядок з автобіографії, фото Оксани Меркулової

Музична кода вечора теж була надпотужна. Нова пісня “Вір мені” (сл. Галини Тельнюк), вже широко відома і сильна “Повертайся живим” (сл. Ірини Цілик), а жирною крапкою, ба навіть знаком оклику, став “Рядок з автобіографії” (сл. Оксани Забужко). Зал, стоячи, плескав у такт сестрам і слова “Мої предки владали землею, їм належала ця земля!”, що от-от, здавалося, розбудимо дух наших предків, славних запорожців:) Тоді точно ніяка колорадська зараза тут не те шо не пройде, а й не проповзе!

Хочу ще раз, як організатор, подякувати всім, хто вагомо допомагав на різних етапах. Вікторія Петрова, Вікторія Ковпак, Микола Білик, Олена Ольшанська, Ольга Вакало і Олесь Барліг, керівництво театру молоді і своїм рідним — окреме ДЯКУЮ! Спасибі всім, хто здійснював інформаційну підтримку заходу, поширював афіші, листівки, запрошував на програми і ефіри, зрештою, купив квиток і прийшов 29 квітня у театр молоді! На жаль, не все склалось так ідеально, як планувалось, тож я приношу вибачення за накладки у часі, які мали місце вчора. Гуртуймося, читаймо хороші книги, слухаймо якісну музику, робімо добре кожен свою справу — і ми неодмінно переможемо! Дякую за Любов! Слава Україні!

Вас також може зацікавити

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *