Павло Тичина: На Аскольдовій Могилі

«Трактор в полі дир-дир-дир».

Автору цих, відомих мабуть кожному школяреві, рядків днями виповнилося б 120 років. Трагічна і суперечлива постать, яка заслуговує якщо не аналізу, то хоча б окремої розмови.

Разом з тим Павло Тичина є автором рядків, за які свого часу йому довелося виправдовуватись. У яких він “офіційно розчарувався”. Які не становлять (як на мене, технаря) особливої художньої цінності. Але зворушливо і щиро звучать і сьогодні, у чергову річницю битви під Крутами:

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців.
Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

P.S. Ця замітка не про Тичину. І, напевно, навіть не про події багаторічної давнини. З війскової точки зору бій під Крутами нічого не змінив. Але чому він настільки відокремлено тримається  у нашій свідомості і стрічці незалежних новин?

Вас також може зацікавити

5 thoughts on “Павло Тичина: На Аскольдовій Могилі
  1. У яких він “офіційно розчарувався”. Які не становлять (як на мене, технаря) особливої художньої цінності.

    – як для філолога, вони мають художню цінність…
    – “офіційно розчарувався”, щоб не опинитися поруч із загиблими. Хоча, було значно більше місць, де він би міг опинитися з рештою українського цвіту… Думаю, це більш важливо вказати, ніж факт “офіційного розчарування”

    1. Юліє! Дякуємо за відгук і якщо ви напишете свою статтю про Павла Тичину, то будемо тільки раді:) Якщо ви, до того ж, добре знаєтесь на цій темі, то я би хотіла з вами проконсультуватись.

    1. А ви невже десь бачили надруковане оте “в полі дир-дир-дир”? Кожен школяр ЧУВ, але ж не бачив. Навіщо розповсюджувати фейк?
      Чому ви не винесли як епіграф до свого опусу ІнШІ слова, які Тичина дійсно писав?
      “Над Києвом – Золотий гомін…”, “Україні, її люду хочу вічно я служити. А раз їй – то й людству буду…”, “І суне військо лавою від тихих сивих брам – із “Заповітом”, “Славою” – весь Київ наче храм…”.
      Один з найобдарованіших поетів ХХ століття (оцінка англійця Дж.Фута, 40-ві р.р.), терзаючись у тих умовах, писав:
      “Рабіндранате, голубе, прилинь до мене на Вкраїну – я задихаюся, я гину…
      Я покажу такії речі в однокласовій ворожнечі,
      я покажу всю фальш, всю цвіль партійно-борчих породіль.
      Якби ж були то генерали – ми б знали, Що робить,
      І в тім-то й річ, що це брати однокласОвії – кати…”

      П.С. Про гору судять за її вершинами. Так і з письменниками.

  2. Філософський вірш, адже на Україні на Сході , Війна
    Яка нікому, не потрібна, а цей вірш піднімає дух боротьби за нас Українців.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *