«Проспівав кіно, немов пісню…»

Олександр ДовженкоВін прийшов у кіно, коли йому було 32 роки. Чарлі Чаплін скаже про нього, що в його особі слов’янство дало світовому кінематографу найвидатнішого художника та поета. Його назвуть генієм за життя. Але й сьогодні мало хто сповна відчув всю глибину і масштабність його геніальності.

Сам же геній напише в своєму щоденнику, що жодного разу не мав морального задоволення від жодної своєї прем’єри і даремно витратив стільки років життя та кропіткої праці, а міг би створити так багато чудових картин. І справа, мабуть, головним чином не в бідних технічних можливостях, що не дали у всій повноті відтворити творчі задуми. А в тому, що творити майже завжди доводилося з «обрізаними крилами»…

«Якщо обирати між красою та правдою, я обираю красу. В ній більш глибокі істини, аніж в одній тільки голій правді. Істинно тільки те, що прекрасно», –  напише Олександр Петрович Довженко в щоденнику 30 квітня 1944, без малого 15 років потому, як вийшла на екрани «Земля» (1930). З того моменту до наших днів для кінематографа минула ціла вічність. Сюжет «Землі» нинішньому глядачу напевно може видатись надто простим, а ідея – наївною та неактуальною. Сьогоднішні школярі погано уявляють собі, що означає слово «розкуркулювання» і в чому смисл подій, про які йде мова у кадрах німого чорно-білого фільму. Але чомусь досі цю картину відносять до числа найкращих за всю історію кіно. Мені давно було цікаво, чому. І нарешті познайомившись з нею, я подумала, що, мабуть, її однієї вистачило б, щоб назвати Олександра Довженка геніальним.

А свого часу ані глядач, ані керманичі держави не зрозуміли цього режисера. Хоча… Мабуть, саме Сталін зрозумів його надто добре. Не дарма ж сам Довженко після виходу «Звенигори» (1928) та «Землі» думав, що його напевно «заарештують та з’їдять» як «українського буржуазного націоналіста». У пресі його добряче «вичитали». Чого вартий був тільки знущальний фейлетон Дем’яна Бідного в газеті «Ізвєстія». Довженко признавався в «Автобіографії» (1939), що після цього він «посивів та постарішав за декілька днів».

А насправді-то видатний режисер вірив у те «світле майбутнє», обіцяне більшовиками. Головні його герої – це молоді комсомольці, носії революційної ідеї, що веде людство до нового, щасливого життя. І в цьому майбутньому український народ нарешті щасливий, бо він має дивовижні багатства рідної землі. Україна врешті-решт піднялася з колін, її більше не шматують сусідні держави.

Ідеї, що є в принципі абсолютно несумісні одна з одною, органічно сплелись у його фільмах. Узяти хоча б «Звенигору». Я не дивуюсь, що її поява на екранах, з одного боку, поставила Довженка в один ряд з видатнішими радянськими кінорежисерами того часу Ейзенштейном та Пудовкіним, а з іншого – викликала вельми неоднозначну реакцію глядачів. Адже цей твір був настільки масштабним, він охопив історію України мало не з часів скіфів до початку 20 століття. Те, як вільно Довженко поводиться у фільмі з хронологією, виявилось незвичним і складним для глядацької аудиторії. Метафори та образи, використані в картині, легко сприйнялися б у літературному творі, але на екрані вони виявились незрозумілими широкому загалу. Олександр Довженко був, перш за все, художником і поетом, що «проспівав свою картину, немов пісню».

Після «Звенигори» був «Арсенал» (1929), присвячений повстанню більшовиків на київському збройному заводі. Це розповідь уже про цілком реальні події, але й тут у Довженка, як наче в казці, коні говорять людськими голосами (з урахуванням того, що кіно німе – за допомогою текстових вставок), головного героя «кулі не беруть» в буквальному сенсі. Але «Земля»… «Земля», на думку багатьох, стала вершиною кінотворчості Довженка. Та не тому, що в ній він вичерпав свій потенціал, не том, що звукове кіно в чомусь позбавило його фільми образності та багатозначності. А тому, що після «Землі» творити стало майже неможливо. Сувора критика висмоктувала з Довженка сили і натхнення.

1934 року він переїздить до Москви і звертається до Сталіна по підтримку. Вождь народів відіграє роль спасителя для Довженка, але віднині кожне рішення режисера, кожний рядок сценарію, кожний відзнятий кадр підлягатимуть найжорсткішій цензурі. На довершення, Довженкові заборонять працювати в Україні. Відбудеться це, щоправда, трохи згодом. Коли він запропонує Сталіну для ознайомлення сценарії «Україна в огні», присвячений подіям Другої світової війни. І знову – звинувачення в націоналізмі, занепадницькому настрої. Все це в черговий раз спричиняє у режисера глибоку депресію. 27 липня 1945 року він зробить запис у щоденнику: «Товаришу мій Сталін, коли б ви були навіть богом, і тоді б я не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба таврувати і тримати в чорному тілі. <…> невже любов до свого народу – це націоналім?»

Облишимо зараз довгі філософсько-політичні суперечки, бо за ними ми ризикуємо втратити найголовніше – Красу-Істину в довженківському розумінні.

Я й досі не поділилась з вами враженнями від перегляду «Землі»! Не переказуватиму сюжет – за бажання в Інтернеті ви відшукаєте докладні рецензії. Але, якщо вийде, знайдіть та скачайте цей фільм. Відчуйте любов до життя не в розмитому езотеричному сенсі, а кожною клітинкою тіла, як це зміг передати в своїх кадрах Довженко. Стиглі соковиті яблука… Безмежне поле, що хвилюється від подиху вітру… Молоді, гарні дівчата, спідницями яких безсоромно грає вітер, оголюючи їхні повненькі, спокусливі литки… І дощ на останніх хвилинах фільму… Чиста вода, що змиває все мінливе та несправжнє, що дає нове народження всьому живому. Ось чому і досі цей фільм може зацікавити глядача. Неважливо, які політичні сили зараз при владі, неважливо, що основний сюжет фільму наївний та відірваний від сучасності. Відчуйте красу у всьому людському, як це відчував видатний режисер…

… Я не ставлю крапку. Бо в статті лише доторкнулась до творчої біографії українського режисера. А ще тому, що більшість щоденників, листів та інших паперів Довженка досі засекречені. Так заповіла вдова Олександра Петровича, Юлія Солнцева. Наприкінці 2009 року, згідно з її волею, нарешті мали б зняти з них гриф «цілком таємно». Нам лишається чекати…

Вас також може зацікавити

2 thoughts on “«Проспівав кіно, немов пісню…»
    1. Авжеж)
      і “свій”, і “рідний”, і “своєрідний”!
      Славетних митців нашої своєрідної історії варто знати))

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *