Символічне свято

«- Поймала она русских военноморских офицеров и пытает: что, мол, такое “Дэнь Злукы”. А кто не знал – заперла в русскоязычном ночном клубе и подожгла.
– А что за “Злукы” такой? – удивился Гундырев.
– Дык когда петлюровцы с бандеровцами объединились, чтоб наступить на права России.»

(с) Уривок з «поучительной истории» «Город Львов» невідомого автора

Універсал Директорії

Свята бувають різні. Але головна відмінність у тому, як на них чекаєш, і як проводиш. Бувають такі, наближення яких відчуваєш заздалегідь, готуєш подарунки, або сам розраховуєш їх отримати. І в атмосфері загальної радості, яка висить у повітрі незалежно від твого особистого настрою, добре чи погано, але зустрічаєш його. Бувають свята, які для тебе нічим окрім вихідних не є. А бувають і такі, що навіть і вихідного для них немає.

Але є ще одна категорія свят. Назвемо їх символічними. На честь таких прийнято у вечірньому випуску новин зробити невеличкий репортаж, політикам сказати про актуальність та уроки історії, і іноді (залежно від «формату» свята) покласти квіти до пам’ятника якого-небудь діяча, ну а нам принаймні просто поговорити.

«Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю.»

З тексту акта Злуки 22 січня 1919 р.

День Соборності Україні – яскравий приклад символічного свята, де символом (такою собі першою зіркою на нічному небі) є споконвічна мрія українського народу (дехто, напевно, взяв би цей вираз в лапки). Причому подія символічна від самого початку, з моменту підписання 22 січня 1919 року акту Злуки – документа про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину, соборну державу. Напевно, всі, хто бодай трохи пам’ятає шкільний курс історії, знає, що ніякого реального об’єднання не відбулося, що більша частина України контролювалась ким завгодно, але не урядами УНР та ЗУНР. Зрештою, що невдовзі після цієї урочистої та пафосної події в обмін на військову допомогу була віддана полякам Західна Україна. Тож сьогодні у світлі політичних протистоянь нерідко можна почути, що акт Злуки – історичне непорозуміння, фікція, випадковість…

«Покликав перед смертю дід онука й каже: «Навчу тебе мудрості. Візьми оду жердину і зламай її». Той узяв і зламав. «А тепер, – каже дід, – візьми в’язанку жердин, і спробуй зламати їх». Онук потужився трохи і теж зламав. «От гівнюк малий, таку промову зіпсував»

Анекдот (для тих, хто не зрозумів)

День Соборності для нас є навіть у певній мірі актуальнішим за День Незалежності. Адже, звісно, незалежність – це не тільки власні державні атрибути та «чесні й прозорі вибори». І ні для кого не секрет, що повної незалежності ми не мали ніколи. Але навіть те що в нас є зараз, ми ніколи не втратимо. Правда, за однієї умови – єдності. Надзвичайно банальні і, здавалося б, примітивні істини.

«Чухраїнців було чимало і щось понад тридцять мільйонів,— хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть…
Як запитають було їх:
– Якої ви, люди, нації?
Вони, почухавшись, одповідають:
– Та хто й зна?! Живемо в Шенгерієвці. Православні.»

О. Вишня

Живий ланцюг

21 січня 1990 року від Львову до Києва утворився живий ланцюг з майже трьох мільйонів українців. Тож є привід замислитись, чи насправді події бурхливого 19-го року були випадковістю.

Ми українці. І ми не такі різні, як нам намагаються вбити в голови. Ми не хороші, не погані. Ми озлоблені і недовірливі. Але ми маємо шанс все виправити. І дуже хочеться вірити, ми ним скористаємося.

Вас також може зацікавити

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *