“Своєрідне Коло” за селом у полі (фотосет від Надії Александрової)

Нарешті творчий дует  сестри і брата, Олександри Сергієнко і Андрія Толстікова (а саме він на даний момент і є осередком творчої групи “Своєрідне Коло”), має чудові фотографії завдяки Надії Александровій. Насолоджуйтесь сонячним настроєм цих світлин!

Більше фото — в альбомі на сторінці Фейсбука.

Олександра Сергієнко і Андрій Толстіков
Олександра Сергієнко і Андрій Толстіков (фото Н. Александрової)
Андрій Толстіков начебто натякає, що це поле — його власність
Андрій Толстіков начебто натякає, що це поле — його власність (фото Н. Александрової)
Олександра і вітер
Олександра і вітер (фото Н. Александрової)
А ми тут пісеньку придумали!
А ми тут пісеньку придумали! (фото Н. Александрової)
Хитра
Хитра (фото Н. Александрової)
Добрий
Добрий (фото Н. Александрової)

Задзеркалля: Україна у відображеннях

Надія Ніколаєва на відкритті персональної фотовиставки у м. Смілі (Черкаська обл.)
Надія Ніколаєва на відкритті персональної фотовиставки у м. Смілі (Черкаська обл.)

Таку назву має перша персональна фотовиставка Надії Ніколаєвої, фото-поетичну зустріч з якою творча група “Своєрідне Коло” влаштовувала у березні цього року.
Ось що розказує про цю виставку сама Надія: “Світлини для цього я збирала кілька років у різних містах — і у великих на зразок Києва чи Дніпропетровська, і у маленьких, як Біла Церква чи Білгород-Дністровський. Усі фото — у відображеннях: в калюжах, ставках, вітринах тощо. Виставка відкрилась на День незалежності у Смілі (Черкаська обл.). Взагалі я б хотіла показати її у декількох містах. Дуже мене здивувало і потішило те, що виставка, присвячена Україні, зовсім випадково (шляхом кількох перенесень відкриття через непередбачувані обставини) відкрилась у день 20-річчя незалежності. Ніхто не планував цього, це просто такий збіг. У приміщенні виставкового центру разом з моєю відкрилась виставка місцевого фотохудожника-мандрівника Олега Анасенка. Він представив світлини з далеких подорожей. Потім казали, що наші виставки мали гарний маркетинговий хід (поєднання фотографій з подорожей Україною і з подорожей світом), але цього теж ніхто не планував. Так само, як ніхто не знав і про майбутню присутність на відкритті виставки фактично усіх місцевих ЗМІ (телебачення, радіо, преса, інтернет-сайт).”
Подивитись на “Україну у відображеннях” в культурно-просвітницькому центрі “Світанкова зоря” мешканці Сміли зможуть орієнтовно до кінця вересня.
Репортаж агенції телевізійних новин (ТРК “Сміла TV”).

Невловиме. Надія Ніколаєва в Запоріжжі (невеличкий звіт)

Надія НіколаєваЗустріч з Надією Ніколаєвою відбулась! Людей в “Українську світлицю” прийшло не дуже багато. Серед тих, хто таки завітав були такі, що вперше відвідали захід подібного роду і… лишились задоволеними! Ось відгуки декого з гостей зустрічі.

Саша, школярка: “Я не бувала на таких вечорах, тому порівнювати ні з чим. Та мені дуже сподобалася атмосфера. Затишно так якось було. Хотілося більше фото побачити і щоб частіше такі зустрічі проводилися. Я була з подружкою, яка до цього ніколи не цікавилася таким, але їй теж дуже сподобалося, і вона тепер і на бандуриста хоче зі мною піти…”

Дмитро, журналіст, поет: “Ну, сразу скажу, что, если бы не “Своєрідне Коло” организовывали, то на подобное мероприятие не пошёл бы. Правда, понимаю, что есть люди, которое такое любят априори. Но, с другой стороны, я абсолютно ни о чём не жалел после вечера. Что для меня редкость. Поэтому можно точно сказать, что мне понравилось. Во-первых, просто понравилась сама Надежда:) Во-вторых, действительно хорошо написано и прочитано. В-третьих, наверное, хорошо сыграла уютная “камерная” атмосфера (обратная сторона малой численности зрителей). Идея с чтением под лампой в тёмном зале – очень жирная! Создавалось впечатление, что “подсматриваешь” за человеком, который сам себе читает стихи!!! Круто! Ну и, если честно, то… нужно, чтобы на таких вечерах кто-то всё-таки начинал аплодисменты! :) Потому что, как я понял, все, кто хотел аплодировать, боялись начать, не зная, положено ли в данный момент в данном месте хлопать или это моветон :)”

Яна, студентка: “Надія дуже талановита дівчина, і видно майстер своєї справи, тому вечір не міг не сподобатися! Вона жодної хвилини не втрачала мою увагу. Приємно було послухати чудові вірші, “приправлені” фотографією, вони змусили навіть над дечим замислитись.
Шкода, правда, що людей прийшло не багато…”

Творча група “Своєрідне Коло” впевнена, що ця зустріч з Надією Ніколаєвою покладе початок цікавій співпраці. Адже сама ж Надія, говорячи про плани, розкрила гостям деякі секрети, зокрема свою ідею створення циклу відеопоезій і проведення тематичних фотовиставок.

Ми також вдячні керівництву запорізького осередку “Просвіти” за можливість провести фото-літературний вечір у затишному приміщенні “Української світлиці”.

Сама ж Надія про свою зустріч у Запоріжжі висловилась так: “Щиро вдячна організаторам за їхню невтомність і глядачам за уважність та відкритість усьому новому! Приємно було прочитати коментарі присутніх. Відкрию страшну таємницю: я сама як глядач не такий вже великий прихильник виступів читців. Але, як кажуть: “Не подобається як зроблено? Спробуй зробити краще”. Я завжди перед виступом уявно ставлю себе на місце глядача, а під час виступу звертаю увагу на кожного з присутніх. Знаю, що у залі буває кілька людей, які до цього моменту ніколи не цікавились віршами. Моє завдання – провести вечір так, щоб після виступу і в них також з’явилося бажання звернутися до поезії. Щиро вірю, що в цьому місті можуть народжуватись чудові поетичні рядки! Дякую, Запоріжжя!”

Для всіх, хто з різних причин не потрапив на нього, а також для тих, хто хотів би пригадати вірші Надії, що прозвучали в авторському виконанні, ми пропонуємо кілька поезій.

КІШКА

Розпанахавши небо, жбурляє дрібні камінці
З кришталевого льоду невидимий злий повелитель,
Чорну кішку (провісницю лиха, як думають хибно усі)
Заганяє у будь-яку схованку, мріє скорити.

І заповнює світ потойбічна жорстока імла,
Налякавши усіх. Так лякала вона не одне покоління.
Тільки кішка спокійна, бо прихисток якось знайшла
І чекає на сонце, бо знає, що все у житті швидкоплинне.

ВАДИ ЖІНОЧОГО ЗОРУ

Жіночий зір (стосовно статі чоловічої)
Такий мінливий. Що з жіноцтва взяти?
І через те, бува, чоловіки у відчаї.
Я присягаюсь! Прикладів багато.

«За всіх він кращий, – каже жіночка обачлива, –
Хоч б`є і лається, моя він честь та совість.
Немає інших. Ну, принаймні я не бачила,
Бо він є поруч». Це короткозорість.

«Нема тут гарних, – з вуст у дівчини примхливої
Зірветься жаль, – усі козли. Яка з них користь?
Ось за кордоном  – там розумні та красиві всі,
Але далеко». Це далекозорість.

То що ж робити нам? Рятуймо ситуацію!
Хто добре бачить, той багато може.
Ми подамося (знаю, точно маю рацію)
У окулісти. Поможи нам, Боже!

ВИШИВАНКА

У вишиванки секретів нема:
На полотно домоткане лягає
Посередині, чи ніжно так, скраю
Той візерунок, який промовляє
Краще за тисячу слів. Не дарма

Бісером вишиє стрічку сестриця –
Хай мерехтить, наче доля строката.
Вишита гладдю сорочка у брата –
Він звик стежини прямі обирати,
Тож і стібкам треба рівно стелитись.

Той, хто у всьому вбачає плюси
Хрестиком вишиє власну сорочку.
Хтось ненав’язливо, тихо, мов хоче
Щось приховати, її оторочить
Знизу мережкою. Як не проси,

Візьметься правда знов за старе:
На все приховане світло проллє.
Де ж тут мораль? І мораль врешті є:
Той, хто життя вишиває своє
Сам візерунок навік обере.

САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ

Щоденна самоідентифікація
До болю звична і така безглузда.
Як взагалі таке могло тут статись? Я
Ховаю Бога, наче Заратустра.

І я не я, відрікшись, та як каюся
Усе одно чомусь гублю коріння.
Воно вростає в землю. Може, таїнство
Ця втрата родового розуміння?

Щоденна самоідентифікація –
Це шаровари, «пан теля пасе»,
Горілка й сало… Дійсно мають рацію
Ті, хто вважають, що на цьому все?

Тікаю від стереотипів, озираючись,
Не розуміючи, у чому, власне, я.
За спиною відлунням тихий голос чийсь:
«Допоки губиш себе – нічия».

***

Усі невдачі – чорт їх забери –
Запишеш мовчки на рахунок Богу.
Він мав би здогадатись що й до чого,
Та не зробив, не додививсь згори.

Всі. Від коліна, що розбила ти
Ще в дев`ять  років і до сліз вчорашніх,
Яких кохання встигло принести –
У всьому винен Бог. Від цього страшно.

Хоч ні, скоріше млосно. День у день
То віра, то зневіра – світлотіні,
Роздвоєння в єстві та розумінні,
Подвійність невгамовних одкровень.

Не віриш у доцільність поклонінь.
Не ідеальний Бог тобі. Що з того?
Ти йдеш, на стіну відпускаєш тінь,
А тінь потроху поверта до Нього.

Надія Ніколаєва. “Невловиме” (фото-літературна зустріч 19 березня 2011)

Надія Ніколаєва. НевловимеТворча група “Своєрідне Коло” запрошує прихильників жанрового фото і вишуканої поезії на зустріч з Надією Ніколаєвою, фотографом, поетесою, журналістом (м. Київ).

Надія є учасником Всеукраїнських фотовиставок (“День”, “Молодь небайдужа”, “Моє місто – моя Європа” тощо) та фестивалів (“Трипільське коло”, “Відкриті небеса”). Також її роботи були представлені на виставці “Мама дома” (Москва).

Надія – справді “ловець невловимого“: мить, застигла в кадрі, промовлятиме віршами. Звичні речі виглядатимуть і звучатимуть по-новому. Для кожного з нас ця зустріч стане приводом дослухатись до світу і свого серця.

В Запоріжжі Надія презентує програму “Невловиме”, яку вже мали нагоду бачити кияни. Зате в нас є можливість першими ознайомитись з частиною авторської фотоекспозиції, яку Надія планує показати київському глядачеві трохи згодом.

Зустріч відбудеться:

19 березня о 17:00 в “Українській світлиці”(Запоріжжя, вул. Лермонтова, 5).

Як знайти: Двоповерхова будівля за універмагом “Україна”. Обійти з правої сторони. Вхід у магазин. Другий поверх. Двері ліворуч. Приміщення ЗОО ВУТ “Просвіта”.

Вхід 15 грн.

Слідкуйте за новинами події на сайті “ВКонтакте”!

Надія. Ловець невловимого

Надія Ніколаєва
Надія Ніколаєва на фестивалі "Країна Мрій" у Києві

Кого тільки не знайдеш (не)випадково у нетрях всесвітнього павутиння! Нещодавно “Своєрідне Коло” познайомилось із киянкою Надією Ніколаєвою, журналістом, поетом, фотографом. Її творчість та погляди на життя виявились такими близькими і знайомими, “своєрідними”! Тож ми поспішаємо познайомити з Надією читачів нашого сайту.

Надіє, чи пам’ятаєте, коли почали писати вірші?
Вірші та прозу пишу з семи років. Звичайно, якщо можна тодішні твори голосно назвати ВІРШАМИ та ПРОЗОЮ.

Солодкий кулачок
Солодкий кулачок


Перший вірш можете пригадати?

Так, пам’ятаю його:
Сонце любе, сонце миле,
Як тебе я полюбила!
Сонце встало – світло стало,
Сонце сіло – ніч настала.

Чи маєте ви публікації, власні збірки?
Власної збірки не маю, на цей момент я більше зосереджена на живих виступах ніж на друці. Друкувалась у періодиці, в “Першій поетичній збірці від ВЛО “Кобзар”. Входила в число переможців мережевих поетичних конкурсів, фіналістка цьогорічного конкурсу ім. Лукаша (конкурс гуморесок).

Розкажіть про захоплення фотографією. Що для вас первинне – фото чи слово?

Фотографія і поезія для мене особисто нерозривно пов’язані, як пов’язаний образ зоровий із образом словесним. Що стосується світлин, неодноразово брала участь у фотовиставках, що проходили в Києві, Москві, мандрували містами України (фотовиставка від газети “День”, фотовиставки “Мама дома”, “Молодь небайдужа”, “Моє місто – моя Європа” та ін).

На сайті “Самиздат” багато ваших цікавих фотозвітів, а також російськомовних творів…
Так, там багато моїх фотозвітів. Вони, в першу чергу, розраховані на росіян (більшість з користувачів сайту – росіяни або емігранти з Росії). Знайомлю тих, хто ще не був тут, з культурою України. Дуже багато хто потім приїздив до Києва, до Львову чи до Чернівців.

Патріотизм
Патриотизм вполне прекрасен,
Но вот особый поворот:
В цвет флага мусорник покрасить -
Не каждый дворник так могЁт!

Українською теж пишете?
Пишу. Але першою моєю мовою була російська, і думаю я досі більше російською. Років у п’ять українською знала лише “цибуля” і дуже пишалась тим, що знаю це. Потім Україна стала незалежною, моя мама перейшла на українську мову, а я пішла в україномовну школу. Ставлення до української у мене тоді було майже негативне, бо вона асоціювалась у мене лише з навчанням (вдома і на вулиці більше російська, а українська – лише коли треба уроки робити). Зараз розумію, що мова лише тоді викликає радість, коли нею читаєш і висловлюєш найбільш вагомі особисті почуття: і любов, і дружбу, і ненависть. Пам’ятаю, що в шкільні роки вона асоціювалась у мене зі скрутою, бо за шкільною програмою ми читали тільки про те, як Україна страждала, як її гнобили і ані слова про буденне, людське життя. “Кайдашева сім’я” зі своєю побутовістю та лірика Івана Франка (до цього я думала, що Каменяр писав лише про боротьбу) дуже вразили тоді і дали зрозуміти, що цією мовою можна виражати не лише заклики до боротьби та стогін щодо нещасної долі, а й все те, що лежить на душі. Тоді і ставлення до мови змінилось.

Муляж
В наш век искусственный, однако,
На что ни глянь - сплошной муляж.
И даже будка и собака -
Лишь нарисованный мираж

Ваш шлях до української мови нагадує мій, лише з тією різницею, що негативно я до неї не ставилась ніколи…
Ну, “негатив” – це я, мабуть, занадто голосно сказала. Скоріше, нерозуміння того, що українська мова – це не тільки мова бабусь із села чи вчительок зі школи.
У мене зараз одна знайома свідомо перейшла на українську (це далеко не перша моя знайома, що зробила такий вибір), то від неї відсахнулася краща подруга. Я б зрозуміла подругу, якби їй теж поставили умову говорити лише українською попри її волю, але ж хіба свідомий вибір однієї з подруг, зроблений виключно для себе, має впливати на дружбу? Ось такі мовні питання…
З іншого боку, я багато спілкуюсь і пишу російською. В мене багато приятелів у Росії і таким чином я ненав’язливо створюю у їх уяві позитивний образ України. Дуже дивує, коли інтелігентні, розумні дорослі люди в Москві кажуть мені: “Я хочу приехать погостить на Украину, но боюсь. Там ведь очень негативно относятся к русским”. У людей формується невірний образ України. Тому я намагаюсь спокійно, без зайвих розмов про політику і не реагуючи на умисні та ненавмисні провокації, доводити росіянам чи будь-кому ще, що Україна – абсолютно нормальна країна, де так само люблять, товаришують, радіють та сумують, як і у них. Так само і своїм українським друзям доводжу, що далеко не усі росіяни налаштовані до українців вороже. Усі ми люди і цікаві такими, якими є, з усіма нашими відмінностями, в цьому плані я космополітична.

Країна мрій
Незрима, неповторна, безтілесна…
Вона вливає в кожного життя,
Довівши все на світі до пуття
Чи до безпуття, силою воскресне.
Оспівана, прославлена, проклята…
Вона стискає щастя у руці
Та дозволяє правій знов щоці
Отримать ляпас братові за брата.
Жагуча, ніжна, жвава й непомітна…
Вона керує стиха так, здаля,
Проте без неї не живе земля.
Вона – любов, що нам дарує світло.

Людям творчим, особливо коли не видно якоїсь явної вигоди, нерідко задають питання: “Навіщо?”
Що стосується цього питання, то, повертаючись до розмови про Україну та Росію…
Якось я розмістила на сайті невеличкий звіт про святкування Нового року на Майдані. Один з моїх знайомих з Москви написав: “Ой, так приятно видеть, что в Украине празднуют все-таки Новый год!” Я спитала, чому це ми маємо його не святкувати. І він зізнався, що так зрозумів із ЗМІ, що в Україні настільки все погано, що навіть свята ми не відзначаємо. Для мене це взагалі був шок. Але завдяки творчості люди дізнаються про те, що є насправді. Багато моїх знайомих потім приїздили сюди, закохувались у Київ та Львів і надалі розповідали тим, хто ще не побував тут, як багато в Україні гарних людей та цікавих місць. Коли я бачу щасливі очі туристів, які “вийшли” на українські міста завдяки моїм репортажам, я розумію, що роблю це не дарма. А якщо відволіктись від цього питання і перейти до лірики, то згадую, як випадково знайшла свій вірш про жіночі зради на іншому сайті. Один із читачів написав там коментар, що після прочитання вірша йому стало соромно за свої власні зради, бо він “приміряв” на себе шкіру зрадженого і зрозумів, наскільки це ображає. Заради такої реакції я й пишу.

Зустріч поколінь
Куди цей світ котиться?

Ось такою вийшла наша віртуальна розмова з Надією Ніколаєвою. Сподіваємось, незабаром запоріжці матимуть можливість познайомитись з цією симпатичною цікавою дівчиною в рамках творчої зустрічі, що її влаштує “Своєрідне Коло”. Але про це згодом. Слідкуйте за нашими новинами.

(Фото і вірші Надії Ніколаєвої)