Виступ на новорічному концерті в Запорізькому ОЦМ

27.12.2013, Запоріжжя, Обласний центр молоді, концерт “Ялинка”.
Грають: Андрій Толстіков (гітара, вокал), Олександр Заблоцький (гітара), Михайло Погорнєв (бас), Олександр Сергієнко (перкусії).

Музичні номери з вечора, присвяченого Ліні Костенко


Поліна Сергєєва і Катерина Касаткіна (фото Н. Бойченко)
Поліна Сергєєва і Катерина Касаткіна (фото Н. Бойченко)

19 березня 2013 року в Запоріжжі відбувся літературно-музичний вечір, присвячений Ліні Костенко. У вечорі взяв участь Андрій Толстіков, який свого часу виступив одним з авторів пісень проекту “Ліна. Інша акустика”. Прозвучали пісні також Микити Мунтаніола і сестер Тельнюк.

Пісня сестер Тельнюк “Хуртовини”, виконана ученицею Запорізького класичного ліцею, Аліною Ващенко

Пісня Микити Мунтаніола, виконана Дар’єю Роговцовою

Ліна. “Старые песни о главном”

Вогонь поезії. Фото: Н. Бойченко
Вогонь поезії. Фото: Н. Бойченко

Відвідала поетичний вечір до дня народження Ліни Костенко. Сказати чесно, я не люблю читання віршів зі сцени. Для мене поезія — це розмова один на один з автором, а, сприймаючи на слух, відчуваю, як мені нав’язують чуже бачення. Та на диво, всі декламатори мене порадували! Особливо, якщо врахувати, що всі вони учні-старшокласники, а не професійні актори. Може, то і краще. Часом як раз “професійне” пафосне читання вбиває мене найбільше. У даному ж випадку відчувалось, що керівник проекту (Поліна Сергєєва) добре попрацювала над вимовою, логічними і емоційними акцентами, подачею, і кожен учасник був не лише щирий, а й переконливий у читанні.
По-новому прозвучали пісні зі старого проекту “Своєрідного Кола”, присвяченого ювілею Костенко. До сьогоднішнього заходу долучився Андрій Толстіков, один з авторів музики “Ліни. Іншої акустики”. Та окрім його пісень, звучали також композиції Микити Мунтаніола і гурту “Сестри Тельнюк” (хоча згадки про це я не побачила у програмці).
Загалом вийшло доволі душевно, правда деякі ідеї один-в-один повторювали “Ліну. Іншу акустику” (початок вечору з мультфільму “Доля”, наприклад), а щось модернізували (скажімо, якщо тоді картина створювалась на сцені в режимі реального часу, то сьогодні це було в записі і транслювалось на проектор). Новинки, які щиро порадували, — це відеороботи учнів.
Якусь крапку треба поставити. А, так, з днем народження, пані Ліно! Здоров’я і натхнення!

Андрій Толстіков, фото Н. Бойченко
Андрій Толстіков, фото Н. Бойченко

Відео-звіт про проект “Ліна. Інша акустика”

Вибачайте, дорогі наші відвідувачі за тривале мовчання на сайті. В житті кожного з нас бувають миті, коли вбираєш в себе все, що оточує, і нічого не віддаєш взамін. Потрібно було зібратись з думками, визначитись із планами на майбутнє та підбити врешті-решт деякі підсумки.
Вже минуло більше року з моменту, коли ми презентували проект “Ліна. Інша акустика. Поезія в стилі рок і не лише…” Ми все хотіли зробити відео-звіт, та, на жаль, свого часу недостатньо потурбувались про те, щоб мати якісне відео з концертів у Запоріжжі та Дніпропетровську. Тож спроби зробити з тих відео-шматочків щось більш-менш пристойне не мали успіху.
Тому не судіть суворо те, що вийшло у мене. Це кліп-спогад про нашу спільну творчість. Тепер можна сміливо поставити крапку в цьому проекті!

“Записки українського самашедшего”. Сюрреалістичний Вавилон сучасного світу

Ліна КостенкоПрочитала “Записки українського самашедшего”. Хотіла поділитись враженнями. Навіть почала писати, аж стало відомо, що Ліна Костенко раптово скасувала свої презентації у Львові, Кривому Розі та Острозі. Чому? Достеменно невідомо. Шукаючи відповідь на це питання, я натрапила на підкаст з літературної зустрічі у львівській кав’ярні “Кабінет”, де тамтешні інтелектуали (серед них Неборак, Котик, Кучерявий) обговорювали “Записки”. Якщо нема часу послухати, можна прочитати, наприклад, замітку Славінської про це обговорення і резонанс, який воно викликало. Оскільки причина скасування туру не озвучена явно, то лишається тільки здогадуватись, чи ця “кабінетна” дискусія теж вплинула на таке рішення Ліни Василівни.

Та повернімось до роману. Насправді критики щодо нього вже досить багато. Ліні закидають і те, що це ніяка не художня література, а публіцистика, і те, що головний герой зовсім непереконливий програміст. Та що там програміст – непереконливий чоловік (нагадаю, авторка пише від імені чоловіка). Чому в поле зору героя потрапляє лише негатив, чому він (а відповідно, і сама Ліна) не бачить якихось позитивних зрушень у суспільстві, державі та мистецтві? Чому головні персонажі схематичні та деякою мірою статичні? Когось дратує категоричність авторки та “бажання однією фразою ставити діагнози”. Хтось стверджує, що література не повинна займатись моралізаторством… Існують і геть протилежні думки, та вони, як і все позитивне, людей цікавлять менше. Та істина, як відомо, десь посередині. І, насамперед, вона полягає в тому, що будь-який твір мистецтва, в даному випадку, літератури, сприймається кожною людиною на рівні “подобається – не подобається”, “чіпляє – не чіпляє”. І вже потім раціонально обґрунтувати можна будь-яке сприйняття.

Мені роман (чи не роман, як намагаються доводити деякі рецензенти) сподобався. Щиро. Зовсім не тому, що це Ліна Костенко. А саме тому, що зачепив. І “несправжність” програміста (яка мені теж впала у вічі) – діло десяте. Ліна своїми “Записками” спробувала відтворити справді невеличкий фрагмент “сюрреалістичного Вавилону сучасного світу”. Влучний вираз. Саме таке було в мене враження, коли я читала. Не важливо навіть, за яким принципом обирались події, що їх занотовано в “Записках”. Адже щоденний потік інформації, з яким ми маємо справу, теж далеко не впорядкований, алогічний, схожий на потік свідомості божевільного, в якому поруч можуть опинитись виверження вулканів та дитячі посмішки, засудження злочинця і народження левеняти в зоопарку. Ліні дехто докоряє, що з цього потоку вона вихопила суцільний негатив. І починають наводити приклади “позитиву”, який можна було б згадати в романі… Стоп! А може, в цьому секрет? Розворушити саме нас, щоб ми шукали (і знаходили!) той позитив, що міг би врівноважити катастрофи, війни, злість, підлість, неправду, зраду… Може здатись, що це неможливо. Та ми забуваємо, що Добро і Зло (вибачте мені такі не раціональні категорії) мають різну природу. Зло агресивне та активне, його навіть чинити не треба – все саме відбувається. Добро пасивне, його треба плекати, оберігати, віддавати. Його не менше, просто воно, немов повітря, що його не помічаєш, поки не забракне кисню.

Герой “Записок” каже, що люди до всього звикають і про все швидко забувають. Правда. Наче не так давно був той 2000 рік, з якого Ліна починає своєрідний літопис, а проте ми вже звикли, що немає веж у Нью-Йорку, що справу Ґонґадзе досі не розкрито. Ми вже призабули Норд-Ост  і Беслан. І, авжеж, помаранчеві події 2004 року згадуємо без ейфорії, скоріше, з іронією. До речі, про них. Є в мене дурна звичка – зазирати в кінець книги. Так само я вчинила і цього разу, відкривши вперше “Записки українського самашедшего”. “Ну-ну, – подумала я собі. – Помаранчева революція…” Справа в тому, що свого часу ці події якось пройшли повз мене. Сама не знаю, як таке могло статись, та все ж. Я не співчувала Майдану, та й не засуджувала тих, хто там був. Я примудрилась лишитись байдужою. І хоч я не розділила у 2004 році помаранчевої ейфорії, та з часом розчарування мене спіткало так само, як тих, хто тоді повірив у “ідеали Майдану”… Тож мені було цікаво, в якому соусі Ліна Костенко подасть нам той Майдан. Якщо коротко, то “соус” виявився таким: “…мене з душі верне, коли маси шаліють, прославляють чи скандують чиєсь ім’я. Все одно за владу буде соромно, за будь-яку владу час від часу буває соромно. А от за Україну соромно вже не буде… ” Хочеться підписатись під цими словами. І не лише під цими… Адже недарма з моменту виходу роману його вже розібрали на цитати.

Я не знаю, чи буде повністю зрозумілим цей роман читачеві років за п’ятдесят. Напевно, знадобиться багато роз’яснень ледь не до кожного абзацу. Все ж таки, попри сильну емоційність, якою просякнуті “Записки”, вони є водночас певною мірою документальними. А може, це й не так важливо? Здається, цей роман для нас, сучасних, про нас, сучасних. Для тих, хто є тут і тепер. Спроба зупинити час і озирнутись, знайти себе у цьому мінливому і божевільному світу і сенс свого буття…

Щиро шкода, що так перервався тур Ліни Василівни. Можна по-різному сприймати її творчість, але сам факт такого шаленого ажіотажу навколо цих зустрічей свідчить про те, що люди справді стужились за нею, як за ковтком чистого повітря. Але ж у нас, як завжди, від безмірної любові до зневаги чи забуття один крок, досить якомусь заздрісному хробакові у масці інтелектуала вилити свою жовч.

Однак вірю, що забуття не поглине ім’я Ліни Костенко. Бо це ім’я, без перебільшення, є іменем нашої Совісті. Здоров’я і натхнення їй! Сподіваюсь, ми ще матимемо щастя почути її не лише зі сторінок її творів.

“Своєрідне Коло” в ефірі на ТВ-5 (31.03.2010)

Олександра Сергієнко, Поліна Сергєєва, Олексій Руднєв анонсують проект “Ліна. Інша акустика”

ЛІНА. ІНША АКУСТИКА. Поезія в стилі РОК і не лише…

Ліна. Інша акустикаЦе дивовижна річ! Буває, приходить в голову якась напівбожевільна думка. Ділишся нею з найближчими друзями. Вони моментально підхоплюють її, ще б пак, бо це найближчі друзі! І тепер ви вже разом у полоні спільної ідеї. І чим більше ви про це говорите та думаєте, тим сильніше вона вас захоплює… І світ навколо починає перетворюватись. З’являються люди та можливості, яких не було до того… Наче всесвіту точно потрібно, щоб ви втілили в життя свою ідею! І в такі миті відчуваєш, що справді живеш.

Є такий вислів про те, що “спільне заняття ідіотизмом свідчить про спорідненість душ”. Так ось слово “ідіотизм” я б замінила на слово “творчість”…

Отже, найголовніше і найцікавіше, те, що захопило мене з головою в минулому 2010 році, це підготовка унікального музично-літературного проекту. Унікального в багатьох аспектах. По-перше, це проект в буквальному сенсі колективної творчості, коли кожен учасник пропускає ідею крізь себе, пропонує своє, неповторне бачення матеріалу. В поєднанні таких, здавалося б, різних, іноді зовсім протилежних, бачень змальовується загальна картина, яка часом дивує нас самих. По-друге, ця творчість об’єднала не лише вчителів та учнів нашої школи, які до неї долучились (що, в принципі, для класичного ліцею явище доволі характерне). Цього разу ми вийшли за рамки школи, запропонувавши участь у проекті людям, що виявились до нього небайдужими. Так народилась творча група “Своєрідне Коло”, яка об’єднала всіх цих людей: музикантів, поетів, художників та фотохудожників (власне, ідея вже давно літала в повітрі, ще починаючи з “Шеви”, а може, й раніше)

Цілком логічно, що і презентувати результат нашої творчої співпраці ми вирішили теж на більш високому рівні, бо стало зрозумілим, що наша актова зала не в змозі прийняти всіх бажаючих потрапити на наш захід.

Отже, вперше в Запоріжжі до 80-річчя Ліни Костенко творча група “Своєрідне Коло”, а також “Ламантин” за підтримки Запорізького класичного ліцею представили музично-літературну програму “ЛІНА. ІНША АКУСТИКА . Поезія в стилі РОК і не лише…”

Учасники:

  • Микита Мунтаніол – автор музики, клавішні, вокал
  • Андрій Толстіков – автор музики, гітара, вокал
  • Поліна Сергєєва – вокал
  • Олексій Руднєв – гітара
  • Ігор Ніконов – бас-гітара
  • Альона Сухарь – бандура
  • Сергій Щебликін – труба
  • Олександр Сергієнко – барабани
  • Денис Олійников (“Ламантин”) – автор музики, відеосупровід
  • Юрій Жук – відеосупровід
  • Олександра Сергієнко – керівник проекту, ідеї та вигадки

Захід відбувся 2 квітня 2010 року, о 19.00, у ПК “Кірова” (мала зала).

Відеозвіт про захід (включаючи кадри з запорізького та дніпропетровського виступів, а також з репетицій)

Ось репортажі про цей захід на сторонніх ресурсах: