“Солов’ята” в AQUAZOO

"Солов'ята" в AQUAZOO
“Солов’ята” в AQUAZOO

Хочу поділитись враженнями від поїздки українського дитячого мовного клубу Запоріжжя “Солов’ята” до контактного зоопарку AQUAZOO (с. Петрополь, Запорізький р-н). Особисто я приємно вражена тим, з якою любов’ю (не побоюсь цього гучного слова) влаштоване це господарство.  Читати далі ““Солов’ята” в AQUAZOO”

ЛітСереда — найцінніше, що я привезла з собою з Луганська”

Олена ОльшанськаПро ЛітСереду багато говорилося й писалося. На завершення першого сезону проекту хочеться підсумувати усе, так би мовити, підвести риску.

Проект “Літературна Середа” я привезла з собою з Луганська, як одну з найбільших цінностей.
29 жовтня 2014 року відбулась перша Літературна Середа у Запоріжжі. З того дня почалась історія, яка триває досі, і маю надію, що буде тривати й надалі. Читати далі “ЛітСереда — найцінніше, що я привезла з собою з Луганська””

“Літопис самовидців”, або Мій перший катарсис

Прес-конференція в Класичному приватному університеті
Прес-конференція в Класичному приватному університеті

Вікторія Петрова, прес-секретарь ЗОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, ділиться враженнями від запорізької презентації “Літопису самовидців” у своєму блозі. Дублюємо ці враження сюди для історії:) Читати далі ““Літопис самовидців”, або Мій перший катарсис”

Вперше у Запоріжжі – ЛІТЕРАТУРНА СЕРЕДА!

Щосереди затишна кав’ярня Coffee Life (по вул. Леппіка, 38) відкриває свої двері для творчої молоді міста. Запрошуємо усіх охочих зануритися в атмосферу творчості та натхнення!
Стартуємо 29 жовтня! Вхід вільний.

https://vk.com/lit_sreda_zp

Три дні свідомого ґендерного рівноправ’я

Олена Жуланова поділилась з нами цікавим звітом про триденний навчальний тренінг для представників студентства факультетів журналістики та вже практикуючих медіа фахівців та фахівчинь, який з 24 по 26 жовтня 2014 року провів обласний благодійний фонд «Гендер Зед» за підтримки посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Захід був присвячений питанням ґендерної нерівності та правам жінок і відбувався у сакральному місті Запоріжжя — на острові Хортиця. До підбору місця проведення тренінгу організатори підійшли вельми креативно, тому що сама локація готелю змушувала розгвинтити багатовіковий стереотип про те, що раніше жінкам не було місця у колисці Запорізького козацтва — на Хортиці!

Тож творча спільнота у кількості більше двадцяти осіб, ранком 24 жовтня, прибула до готелю «Пектораль».

Сучасна українська реальність є такою, що чимало осіб або ж не сприймають жіночий рух, або ж ставляться до нього як чогось абстрактного, того, що їх не стосується. Та все ж за віки постійної активної боротьби жіночий рух зробив права жінок більш окресленими. Тому завдання тренерок та тренерів на цьому амбітному проекті полягало саме в тому, щоб зробити їх більш досяжними задля широкого загалу. А медійна спільнота якраз є надважливою у формуванні суспільної думки.

Теоретична частина тренінгу була спланована таким чином, щоб присутні зрозуміли різницю у поняттях «гендер» та «стать». Далі були розглянуті питання формування конструкту ґендерних стереотипів. Віце-президентка Харківської Громадської організації «Сфера» та одна з тренерок Школи, Анна Шаригіна зосередила увагу присутніх на проблемі надання рівних прав, а головне рівних можливостей, адже за її словами — декларування рівних прав між жінкою та чоловіком, не є гарантією рівних можливостей для жінок.

Під час роботи присутні мали змогу дізнатись що таке ґендерна дискримінація та сфери її прояву. Спілкувались про те: як конструюється ґендер, як зароджуються ґендерні стереотипи в сім’ї, на роботі, в суспільстві, яким є зв’язок між ґендерними стереотипами, дискримінацією та насиллям над жінками. На останок була змога відпрацювати отримані знання у практиці вживанні ґендерованої мови.

Протягом трьох днів, дівчата та хлопці, що були присутні на тренінгу, мали змогу самовиразитись, гаряче подискутувати та поринути у творчу атмосферу, яка була для професійно спланована.

Теоретична частина органічно переходила до кави-брейків, руханок і знову повертала до проблем гендерних відношень у суспільстві.

Як кінцевий продукт від отриманої інформації, двома творчими командами було створено соціальні відео на актуальні проблеми сьогодення: боротьби з подвійними стандартами та із патріархальністю системи.

Варто зазначити, що організатори постійно підтримували створення відеороликів креативних леді та джентльменів наявністю професійної техніки та образотворчих засобів.

Усі амбіції акторок та режисерок підкріплювали цілодобовим усвідомленням того, що створений доробок вартий червоної доріжки і якнайменше статуетки «Оскара», а щонайбільше — Золотої пальмової гілки.

При фінальному перегляді відзнятих відео, а згодом, дискусії по отриманим враженням, присутні мали змогу поринути у висвітлену проблему та виказати особисте ставлення до неї.

Після урочистого підбиття підсумків, вручення сертифікатів та навчальної літератури по темі, вже майже породичалі «школярки та школярі» толерантно та зі смутком роз’їхались по домівках. Зі сталим усвідомленням того, що права людини існують не для когось окремо, а для кожної та кожного з нас!

P.S.  Знайдіть трохи часу та перегляньте наші доробки. Разом ми в змозі багато чого змінити!

Олена Жуланова

Думи про “Тарасові сни”

Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"
Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"

Відвідала в Запорізькому театру молоді виставу “Тарасові сни і думи” (режисер-постановник Генадій Широченко). Маю суперечливі враження щодо побаченого. Отже, почну. Особисто мені давно бракувало в репертуарі театру україномовних п’єс. А тут, як кажуть, і сам бог велів, все ж таки, 200 років Кобзарю. Вік чималенький.

Та вийшов головний герой, сам Тарас, якимось надто втомленим на свої літа. Протягом вистави він згадував своє життя: втрату матері, дитинство, службу в Енгельгардта, Петербург, навчання в Академії мистецтв, візит на Україну, арешт, заслання і повернення. Окремо наприкінці головний герой згадував стосунки з жінками і з сумом зазначав, що “не склалося”, а ще зітхав, зітхав, зітхав. І у мене зате склалось враження, що режисер розривався між прагненням показати Тараса як людину важкої долі і бажанням коротко переповісти біографію поета. В результаті образ головного героя вийшов, як на мене, схематичним і не дуже далеким від знайомих шаблонів. Можливо авторське сприйняття Шевченка просто увійшло в дисонанс з моїм власним.

Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"
Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"

Зате сподобались власне “думи і сни”. Вони вийшли атмосферними, завдяки вдалому музичному супроводу, відеопроекціям, “подвійній сцені” (дія відбувалась не лише на передньому плані, а й за прозорими лаштунками), грі світла і хореографії акторів. Порадувала козацько-гайдамацька тема, в наші буремні часи образ мужнього сильного чоловіка, козака-характерника, непереможного воїна — це те, що треба для підняття духу. Дивилась на сцену і сама собі думала, які ж вони красені, наші запорозькі лицарі! Просто свято для моїх очей. Купальська ніч вийшла містичною і таємничою, сповненою молодої жагучої енергії. Запам’ятався також відьомський танок.

Потішила музична складова вистави. І добір пісень, і виконання.

Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"
Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"

У залі було чимало школярів, і це нагадало мені одну з кінопрем’єр минулого року, “Івана Силу”. Чомусь провелись паралелі з цим фільмом. Думаю, діти і підлітки добре сприйняли б виставу. Але і дорослим, особливо тим, хто небайдужий до долі України, теж не завадило би її подивитись! Запоріжжя зовсім не розпещене українським мистецьким продуктом, тож від кожної новинки підсвідомо чекаєш чогось надзвичаного. Напевно, це не правильно, бо так більша ймовірність розчаруватись. Тож у випадку “Тарасових снів” я намагалась нічого не чекати, і загалом отримала більше позитивних вражень, ніж негативних. Найголовніше, за що я хочу від щирого серця подякувати творцям вистави, — це те, що у мене виникло бажання прийти додому і почитати Шевченка. Не погодившись з режисерським баченням, знайти своє. Відповісти самій собі на питання, хто ж він для мене — цей Тарас.

Коли спитаєте мене, чи йти в театр на “Тарасові сни”, однозначно відповім: ТАК! Щоб скласти своє враження, знайти свого Шевченка і показати, що в Запоріжжі таки є попит на українське слово.

Виступ на новорічному концерті в Запорізькому ОЦМ

27.12.2013, Запоріжжя, Обласний центр молоді, концерт “Ялинка”.
Грають: Андрій Толстіков (гітара, вокал), Олександр Заблоцький (гітара), Михайло Погорнєв (бас), Олександр Сергієнко (перкусії).

Ліки від зневіри, або Правда завжди переможе

Іван СилаІдучи в кіно на свіженький пригодницький фільм для підлітків “Іван Сила” від Віктора Андрієнка, і до того ж підбивши на цей похід кілька своїх знайомих, я таки не мала райдужних ілюзій. Так, цікаво було подивитись, що ж таке примудрились зняти, та ще й на державний кошт, та ще й “патріотичного” (бо в основі сюжету — історія реального українського силача з Закарпаття Івана Фірцака, який на початку ХХ століття дивував увесь світ своїми перемогами і рекордами). Та фільм щиро порадував. Андрієнкові вдалося зняти просту, але при цьому не примітивну (!), і добру, трохи наївну, місцями навіть дуже зворушливу картину. Потішив акторський склад: самого Андрієнка, Вірастюка, Бенюка, Барського, Комарова я давно люблю і поважаю. Ну, і виконавець головної ролі — силач Дмитро Халаджі — викликав у мене симпатію ще в шоу “Україна має талант”. А тут змусив відчути щиру гордість за перемоги нашого легендарного земляка.

Порадувало кіно дотепними деталями і репліками, усміхатись під час перегляду хотілося не один раз. Порадувала візуальна картинка, поєднання з графікою, музичний супровід. Особисто мені нема до чого причепитись. Єдине — якось дивно наприкінці умовно “погані” герої одумались і змінилися на краще. Але, з іншого боку, хіба кожному з нас не хотілося б, щоб “Правда завжди перемагала”? Хай це наївно і по-дитячому, та цей ковток позитиву і наївності — чудові ліки від надмірного цинізму і зневіри, які ми відчуваємо щодня.

Тож з чистою совістю ставлю свою суб’єктивну десятку з десяти! Хороша стрічка і хороший вийшов вечір.

Вся сіль — в “акцентах”

Сволота Хрущов
Сволота Хрущов

Спілкуються два кума.
— Куме, а поясніть-но мені, що таке нюанс!
— Все дуже просто, куме, знімайте штани, ставайте рачки!
Робити нічого. Зняв. Став. Ну, товариш всадив йому добряче і каже:
— От бачиш, куме: у тебе хрін в дупі — у мене хрін в дупі. Але є один нюанс…
(анекдот)

Отже, про нюанси. Або про акценти.
Періодично отримую розсилку від громадської молодіжної організації “Прес-центр “Акцент”. Давно знаю цих людей, ще з часів, коли займалась шкільною газетою в рамках журналістського гуртка, працюючи в класичному ліцеї. Мої учні залюбки брали участь у конкурсах, ініційованих “Акцентом”, виставках шкільної преси, семінарах для юних журналістів. Я мала щиру симпатію до колективу “Акценту”, бо бачила в цих людях ентузіазм, бажання працювати з молоддю, зацікавлювати її, змінювати життя на краще. Із року в рік рівень заходів зростав, воно й не дивно, бо місцева влада стала активно їх підтримувати. Пізніше до співзасновників заходів стали долучатись організації типу “Русскоязычной Украины” (я вже мовчу про банальну Партію Регіонів). Отже, все це не могло не позначитись на, даруйте за тавтологію, акцентах конкурсів. Ще кілька років назад ми з моїми учнями це відчули: у будь-якому конкурсі творчих робіт (чи до Дня Перемоги, чи до дня визволення Запоріжжя) призові місця віддавались “ідеологічно правильним” творам, складалось враження, що достатньо переказати параграфи з радянських підручників про “велику вітчизняну” — і матимеш реальний шанс на перемогу. При цьому в переліку номінацій — формально — якісь українофобські формулювання начебто відсутні. Але по факту все поступово ставало дуже передбачуваним і нецікавим. Всього лише треба знати “правильні” відповіді і не намагатись, не дай боже, “переписати історію”.

Я вже давно охолола до цих заходів, тим більше, що тимчасово відійшла від роботи у школі. Але розсилка приходила, змушувала мене час від часу сумно усміхатись, і не більше.

Та сьогодні анонс чергового конкурсу від “Прес-центру “Акцент” мене вже справді обурив. Далі цитуватиму положення.

ПОЛОЖЕНИЕ
О КОНКУРСЕ ТВОРЧЕСКИХ РАБОТ
«230 лет присоединения Крыма к России: история и современность»

Конкурс творческих работ «230 лет присоединения Крыма к России: история и современность» (далее Конкурс) посвящен историческому событию – 230-летию присоединения Крыма к России. Настоящее Положение регламентирует порядок организации и условия проведения Конкурса.

1. ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ

1.1. Конкурс проводится  с целью  воспитания чувства патриотизма, сохранения памяти о героическом событии Российской истории – 230-летия присоединения Крыма к России, формирования у молодёжи национального, гражданского самосознания, выявления и поддержки талантливой молодежи.
1.2. Задачи Конкурса:

  • содействовать формированию нравственных ценностей молодежи;
  • сохранять единое русское языковое и культурное пространство;
  • способствовать взаимосвязи молодежи со старшими поколениями.

2. УЧРЕДИТЕЛИ И ОРГАНИЗАТОРЫ КОНКУРСА

  • Запорожская областная общественная организация «Русский Культурный Центр»;
  • Запорожский областной институт  последипломного педагогического образования;
  • Всеукраинская общественная организация «Русская школа»;
  • Региональное педставительство «Восток» Всеукраинской общественной организации «Русскоязычная Украина»;
  • Запорожский областной центр патриотического воспитания молодежи;
  • Межвузовский исследовательский центр «Политика и образование».

3. УЧАСТНИКИ КОНКУРСА

К участию в Конкурсе приглашаются молодые люди 18 – 30 лет, желающие представить взгляд молодежи ХХI века на событие 230-летия присоединения Крыма к России.

4. РУКОВОДСТВО КОНКУРСОМ

4.1. Общее руководство Конкурсом осуществляет Оргкомитет, созданный учредителями.
4.2. Оргкомитет утверждает состав жюри и подводит итоги Конкурса.

5. НОМИНАЦИИ ТВОРЧЕСКИХ РАБОТ КОНКУРСАНТОВ:

Тематика работ должна быть связана с Крымом и предполагает широкое освещение материала в данном направлении:

  • герои Русско-турецкой войны 1768-го–74-го годов;
  • памятники и памятные места Крыма времен Великой Отечественной войны;
  • роль Екатерины Великой  в истории России;
  • единый русский народ;
  • Крым – жемчужина Черного моря;
  • вехи истории Крыма: от греков до сегодняшнего дня;
  • выдающиеся люди в истории Крыма;
  • свободная тема.

Далі стандартно: перелік документів на конкурс, порядок і строки проведення, оголошення призів, а також вимоги до оформлення робіт.

Увага, риторичні запитання.

  1. Яким чином цей конкурс сприяє вихованню патріотизму в української молоді?
  2. Що це за “единое русское языковое и культурное пространство”, яке так треба зберігати (і головне питання: кому треба)?
  3. Що серед засновників роблять Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (український державний заклад!) і Запорізький обласний центр патріотичного виховання молоді (українська державна установа!)? До всіляких “русскіх центров” і “рускаязичних украін” в мене питань нема, вони просто нахабно гнуть свою лінію, не про Бандеру же ж їм конкурс проводити, чи не так!
  4. Як в контексті цієї великої історичної події — 230-річчя приєднання Криму до Росії — почуватись нам, простим українцям? Відчувати провину, бо “Хрущов на п’яну голову нам подарував Крим”? Сором’язливо опускати очі на нахабні вислови російських політиків про те, що “Крым — руССкая зємля” і “Сєвастополь — город руССкой славы”?

Наостанок, ліричний відступ. На початку ХХ ст. вважалось, що героїн — чудовий засіб від кашлю, його вільно продавали в аптеках і давали навіть немовлятам. Можливо, це й позбавляло кашлю, але чи треба казати, що занадто дорогою ціною?

Я розумію бажання колективу “Акценту” робити добру справу (без лапок!): виховувати громадську свідомість молоді, навчати юних журналістів, проводити цікаві і корисні тренінги успішної людини і ще багато-багато іншого. Та чи варто при цьому приймати “безкорисливу допомогу” від відвертих антиукраїнських сил, жертвуючи власною гідністю і совістю? Останнє на сьогодні риторичне запитання…

Музичні номери з вечора, присвяченого Ліні Костенко


Поліна Сергєєва і Катерина Касаткіна (фото Н. Бойченко)
Поліна Сергєєва і Катерина Касаткіна (фото Н. Бойченко)

19 березня 2013 року в Запоріжжі відбувся літературно-музичний вечір, присвячений Ліні Костенко. У вечорі взяв участь Андрій Толстіков, який свого часу виступив одним з авторів пісень проекту “Ліна. Інша акустика”. Прозвучали пісні також Микити Мунтаніола і сестер Тельнюк.

Пісня сестер Тельнюк “Хуртовини”, виконана ученицею Запорізького класичного ліцею, Аліною Ващенко

Пісня Микити Мунтаніола, виконана Дар’єю Роговцовою