З запорізькими старшокласниками говорили про Жадана і Дашвар у рамках проекту “С.Е.К.С.”

Презентуємо проект
Презентуємо проект

Сьогодні стартували з проектом “С.Е.К.С.” (“Сучасне Епатажне Креативне Слово”) громадського руху “Не будь байдужим!” у запорізькому колегіумі “Елінт”. Провели два уроки по 45 хвилин у 10-х класах. Обрали для розмови “Депеш Мод” Сергія Жадана і “Мати все” Люко Дашвар.

Спершу поцікавились в учнів, які асоціації викликає в них словосполучення “українська література”. Набір асоціацій, як і слід було чекати, виявився приблизно таким: Шевченко, Українка, Кобзар, панщина, селянство, кріпацтво, безвихідь, непоборність і незламність. Із сучасних письмнників діти знали не багато, але приємно здивувало, що декого таки читали і вподобали. Наприклад, “Солодку Дарусю” Марії Матіос або твори Люко Дашвар. Проте імена Забужко чи Андруховича виявились для них новими. Отже, здійснивши невеличкий екскурс у стан сучасної української літератури, ми одразу перейшли до найцікавішого: безпосередньої розмови про обрані твори.

Учні 10 класу колегіуму "Елінт" (Запоріжжя)
Учні 10 класу колегіуму "Елінт" (Запоріжжя)

Ідея полягала в тому, щоб не читати дітям нудних лекцій, а спілкуватись, тож, давши невеличку характеристику роману “Депеш Мод” і прослухавши уривок з нього у виконанні автора (самий початок “Коли мені було 14…”), ми доволі насичено поговорили про те, яким діти уявили собі головного героя, чи відчули вони його схожим на себе, про його оточення і проблеми. Уривок десятикласники сприйняли дуже добре і навіть прямолінійна, різка подача Жадана (часом з використанням нецензурної лексики) викликала у них довіру і симпатію. Звісно, ми поцікавились в учнів, як вони ставляться до подібних слів у літературі. На думку дітей, у прослуханому уривку такі слова цілком виправдані і несуть своє емоційне і змістове навантаження. А от вчитель з художньої культури, Сергієнко Г. О., яка люб’язно погодилась на нашу пропозицію провести урок, мала щодо уривку протилежні враження. Зійшлись на тому, що як раз вивчення класичної літератури, вміння мислити і критичний розум допоможуть дітям відділити “мух від котлет”, коли вони читатимуть подібні твори.

Настя розказує про стан сучасної української літератури
Настя розказує про стан сучасної української літератури

Цікаві думки пролунали щодо головного героя роману “Депеш Мод”. Учням він здався цинічним, відвертим, доволі типовим, розгубленим і байдужим до реальності, але у чомусь навіть “духовним” (бо наприкінці уривку прозвучало слово “амінь”). Виявилось, що цей стан душі дуже зрозумілий нинішній молоді, яка так само, як і герої Жадана, бачить реальність далеко не у райдужних барвах, а цілком критично. Підсумували розмову про “Депеш Мод” тим, що насправді не такі вже й погані ці герої, які загубились і заплутались у житті. Адже всім їм, як і кожному з нас, бракує любові і розуміння близьких.

Отак з брутальної алкогольно-філософської подорожі ми поринули в інший світ. У світ творів письменниці Люко Дашвар. Світ, між іншим, зовсім не вигаданий, а реальний, бо свої сюжети авторка, яка довгий час працювала у газеті, куди читачі надсилали свої історії, черпає безпосередньо з життя. Щоб цікаво подискутувати, ми роздрукували кілька неоднозначних цитат з роману “Мати все” про любов і сенс життя і роздали учням. Вони зачитували цитати і разом розмірковували про те, що в них говорилось. Наприклад, про те, якими мають бути “три чоловічі справи”, а якими — “жіночі”, про любов безумовну і любов як винагороду в боротьбі, про материнське почуття до дитини і про жіноче кохання до чоловіка. Приємно вразила активність школярів, які висловлювали свої погляди, сперечались, шукали істину, ділились думками. Уроки вийшли дуже насиченими не тільки інформаційно, а й емоційно, що для нас навіть важливіше. Дехто на перерві підходив погортати книги, а одна дівчинка попросила додому почитати “Мати все”.

Учасниці проекту, активістки "НББ" разом з учителем, Сергієнко Г. О.
Учасниці проекту, активістки "НББ" разом з учителем, Сергієнко Г. О.

Хочеться подякувати вчителю Сергієнко Галині Олексіївні за можливість провести дві чудові зустрічі і за прекрасних учнів!

Учасники проекту С.Е.К.С. в Запоріжжі: Олександра Сергієнко, Ольга Філіпова, Анастасія Бондаренко.

Окрема подяка Михайлові Погорнєву за фото і відео з уроку.

Ліна. “Старые песни о главном”

Вогонь поезії. Фото: Н. Бойченко
Вогонь поезії. Фото: Н. Бойченко

Відвідала поетичний вечір до дня народження Ліни Костенко. Сказати чесно, я не люблю читання віршів зі сцени. Для мене поезія — це розмова один на один з автором, а, сприймаючи на слух, відчуваю, як мені нав’язують чуже бачення. Та на диво, всі декламатори мене порадували! Особливо, якщо врахувати, що всі вони учні-старшокласники, а не професійні актори. Може, то і краще. Часом як раз “професійне” пафосне читання вбиває мене найбільше. У даному ж випадку відчувалось, що керівник проекту (Поліна Сергєєва) добре попрацювала над вимовою, логічними і емоційними акцентами, подачею, і кожен учасник був не лише щирий, а й переконливий у читанні.
По-новому прозвучали пісні зі старого проекту “Своєрідного Кола”, присвяченого ювілею Костенко. До сьогоднішнього заходу долучився Андрій Толстіков, один з авторів музики “Ліни. Іншої акустики”. Та окрім його пісень, звучали також композиції Микити Мунтаніола і гурту “Сестри Тельнюк” (хоча згадки про це я не побачила у програмці).
Загалом вийшло доволі душевно, правда деякі ідеї один-в-один повторювали “Ліну. Іншу акустику” (початок вечору з мультфільму “Доля”, наприклад), а щось модернізували (скажімо, якщо тоді картина створювалась на сцені в режимі реального часу, то сьогодні це було в записі і транслювалось на проектор). Новинки, які щиро порадували, — це відеороботи учнів.
Якусь крапку треба поставити. А, так, з днем народження, пані Ліно! Здоров’я і натхнення!

Андрій Толстіков, фото Н. Бойченко
Андрій Толстіков, фото Н. Бойченко

С.Е.К.С. у книгарні “Є”

Активісти НББ запросили журналістів на С.Е.К.С.
Активісти НББ запросили журналістів на С.Е.К.С. (фото Н. Стригуна)

Презентація проекту з провокативною назвою С.Е.К.С. від громадського руху «Не будь байдужим» відбулась 21 лютого 2013 року, в День рідної мови, в книгарні «Є», що на вул. Лисенка у Києві. Йшлося про Сучасне Епатажне Креативне Слово і про те, в який спосіб це слово, а саме твори сучасних українських письменників, популяризувати серед старшокласників загальноосвітніх шкіл. Як зламати стереотип про суцільну депресивність української літератури та її відірваність від сьогодення і показати, що українською мовою можна писати на зрозумілі і близькі молоді теми зрозумілою і близькою мовою.

Про це і говорили на прес-конференції директор руху «Не будь байдужим» Оксана Левкова, Фагот і Фоззі з гурту ТНМК, Галина Тельнюк (учасниця проекту «Тельнюк: Сестри»), Сашко Ярмола («Гайдамаки»), Сергій Іванюк (Києво-Могилянська Академія, журнал «Однокласник»), Катерина Поправка (керівник проекту С.Е.К.С.) та я, Олександра Сергієнко, як представниця руху НББ з Запоріжжя.

В рамках згаданого проекту заплановано, що волонтери — студенти філологічних факультетів різних вишів ­— відвідають близько 100 шкіл не лише Києва, а й інших міст, зокрема, Сум, Харкова, Одеси, Вінниці, Запоріжжя. Твори улюблених сучасних письменників, таких як Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Любко Дереш, Ірен Роздобудько та ін., презентуватимуть в рамках уроку. Але це будуть, скоріше, не лекції, а спілкування з учнями на рівних. Адже нинішні волонтери самі лише два-три роки тому сиділи за шкільними партами, отже, добре розуміють тих, до кого йтимуть. Дехто з активістів чесно визнає, що у школі мало цікавився літературою: і через загальне навантаження, і через те, що твори, які пропонуються до вивчення офіційною програмою, хоч і класика, та для молодої людини є надто абстрактними і часто дисонують з її юним, максималістським, бунтарським поглядом на світ. Учасники проекту жодним чином не проти класики! Навіть радять обов’язково вертатись до неї у більш зрілому віці, коли вже можеш з позиції досвіду перейнятись її цінністю . Та в живому спілкуванні з друзями мало хто з підлітків говорить не те що «солов’їною Шевченковою», а й справді літературною Пушкінською. Українська лишається для уроків, а мову молоді замінює сленг на основі російської. Літературні ж герої Жадана чи Дереша абсолютно органічно розв’язують всі свої проблеми за допомогою української, не цураються міцного слівця, десь вживають суржик і цілком зрозуміло чому є, м’яко кажучи, далеко не завжди симпатичними вчителям української мови. «Текстуально активна молодь» з НББ не збирається доводити до інфаркту шкільних філологів, та впевнена, що знайомство з новими іменами все ж таки піде лише на користь учням, адже, зважаючи на те, що в програмі передбачено усього дві години для огляду сучасної української літератури, не дивно, що багато хто зі школярів помилково вважає, що всі письменники «давно померли».

Учасники презентації ділились своїм ставленням до української літератури, а також досвідом творчої роботи з дітьми і підлітками. Наприклад, Катерина Поправка розказала про те, як у рамках подібного проекту НББ кілька років тому зачитувала твори Іздрика школярам, і як ті на одному з таких уроків навіть примудрились намалювати «портрет» письменника («Принаймні, ніс вийшов схожим», — сміється Катя). Галина Тельнюк згадала, як одного разу несподівано довелось презентувати програму «Дорога зі скла» на вірші Оксани Забужко з дорослою, жіночою, відвертою і складною лірикою — семикласникам! «З дітьми важливо бути щирим!» — підсумувала вона, адже саме щирість і правильні слова є головним ключиком до юних сердець. Між іншим, дітки були приголомшені, вражені і виявились дуже вдячними та вдумливими слухачами! В свою чергу, я пригадала наш найперший проект «Sheva Foreva», який свого часу здивував не лише старшокласників, а й учителів української мови та літератури, бо ми спробували подивитись на творчість класика у контексті прогресивності і сучасності.

Перчинка від Олександри Сергієнко спеціально для проекту С.Е.К.С.
Перчинка від Олександри Сергієнко для проекту С.Е.К.С.

Тепер, коли презентація проекту С.Е.К.С. позаду, починається як раз копітка і масштабна праця: відбір авторів і творів, обговорення способів подачі, безпосередньо уроки в школах, спілкування з учнями і викладачами.

Але, як слушно зауважили волонтери проекту: «Важливо любити те, що ти робиш, викладатись на повну, горіти — і тоді ти зможеш зацікавити інших тим, що цікаве особисто тобі!»

Тож хай буде С.Е.К.С! Себто Сучасне (Спокусливе Симпатичне) Епатажне (Естетичне Екзотичне) Креативне (Карколомне Красномовне) Слово!

Рок серед книг

Дмитро Ігнатов, гурт "Без Меж"
Дмитро Ігнатов, гурт "Без Меж"

Цікавий привід для відвідин філіалу № 4 Центральної дитячої бібліотеки Львова вигадали школярам її працівники разом з гітаристом українського прогресів-метал гурту “Без Меж” Дмитром Ігнатовим. 5 лютого 2013 року тут відбувся майстер-клас з електрогітари для юних поціновувачів рок-класики! Діти почули кращі теми з репертуару  AC/DC, Gary Moore, Marilyn Manson, John Petrucci, інструментальні композиції Дмитра Ігнатова, який порадував слухачів також прем’єрним виконанням кавера  “Хай буде шоу!”  (на пісню Queen “Show must go on”), з дебютного альбому гурту “Без меЖ”, який ось-ось має вийти.
Спілкування вийшло справді насиченим: діти багато розпитували рокера про те, як він прийшов у музику, чому обрав гітару і навіть хто його муза. А по завершенню активно брали автографи і фотографувались на згадку про зустріч.

Дмитро роздає автографи
Дмитро роздає автографи

Схоже, це не остання зустріч Дмитра зі школярами в стінах бібліотек, адже він зумів полонити серця не лише хлопців та дівчат, але й організаторів, які неодмінно поділяться досвідом такого заходу з колегами.
Я ж особисто бачу в цьому чудову тенденцію: в добу інформаційних технологій звичайна бібліотека може стати місцем культурної розвіртуалізації, де мистецтво оживає і набуває форми. Виставки, майстер-класи, зустрічі з видатними письменниками, музикантами і художниками, дискусійні клуби — це те, що може дати бібліотекам друге життя.

Увага! Наразі солісту гурту “Без Меж”, Стасу Котляру, потрібна допомога в зборі коштів на операцію з пересадки серця! Реквізити, довідки, новини, перебіг справ — на сайтах ВКонтакте і Facebook.

Антон Жадько: “Кіно — це саме те, що мені потрібно і що я так довго шукав”

Антон Жадько на зйомках свого епізоду в рамках проекту "Буріме"
Антон Жадько на зйомках свого епізоду в рамках проекту "Буріме"

— Аккуратнее… Это всемирная история синематографа.
— Признаться, грамматика не моя стихия. Но даже я могу разобрать, что многие страницы здесь пусты…
— Так это место для истории, сэр. Дерзните, и быть может, ваше имя впишут в эти страницы. Они ждут своих героев.
к/ф “Человек з бульвара Капуцинов”

Донедавна Антон Жадько, молодий, талановитий і амбітний кінорежиссер із Запоріжжя, знімав лише короткометражки, та на початку цього року переміг у конкурсі сценаріїв одного з епізодів повнометражної картини і його запросили до Москви, де він взяв участь у створенні першого фільму в жанрі буріме. Автори цього унікального проекту заклали в основу принцип однойменної поетичної гри, в якій учасники пишуть віршовані рядки на задану заздалегідь риму. В даному ж випадку йдеться про кінорими — короткі ключові фрагменти фільму. Режисери мають придумати і зняти свій варіант розвитку сюжету між кіноримами. Наразі роботу Антона, а саме п’ятий епізод фільму, виставлено на голосування, яке триватиме ще один день. Якщо його варіант набере більшу кількість “лайків” (на ФБ і ВК), то саме він увійде до фільму, а наш земляк отримає шанс зняти фінал картини!
Ось тут можна переглянути перші 35 хвилин фільму, а тут — безпосередньо епізод, придуманий і знятий Антоном. Сподіваємось, він сподобається вам і ви не забудете поставити “лайк”.
А поки голосування триває, є можливість поспілкуватись із самим молодим режиссером.

Робочі моменти на знімальному майданчику
Робочі моменти на знімальному майданчику

Антоне, як ти зрозумів, що хочеш знімати кіно?

Понимание пришло постепенно. Мне еще с детства нравилось заниматься всевозможными видами творчества. В школьные годы стал рисовать карикатуры, отсылать их на международные конкурсы. И было очень приятно получать, скажем, из Италии или Японии каталоги с работами, прошедшими на конкурс, и видеть в этом списке свое имя. Для середины девяностых, с учетом моего юного возраста, это воспринималось как настоящее событие и достижение. Но со временем мне стало тесно в одном виде искусства, хотелось большего. И уже в студенческие годы я всерьез занялся музыкой. Написал материал для шести-семи альбомов, но выступать со своей музыкой в одиночку я не мог. Поэтому следующим шагом было создание своей команды. И уже в свежеиспеченной группе мне нужно было в срочном порядке осваивать не только вокал, которым я никогда не занимался, но и поэзию, умение грамотно переносить свои мысли в стихотворную форму. А очень скоро остро стал вопрос о пиаре группы. Нужно было активно пестрить во всевозможных СМИ. В начале нулевых о моей команде не хотели писать те журналы, на которые хотелось сделать ставку. Отчасти по этой причине я решил, что если о нас не хотят писать журналы, то я сам создам свой журнал и не буду ни от кого зависеть. И меня не остановило полное отсутствие опыта работы в этой сфере. Пришлось самостоятельно в кратчайшие сроки осваивать журналистику и дизайн (ведь оформлением журнала тоже некому было заниматься, кроме меня). А результат не заставил себя долго ждать: после выхода первого номера журнала ATMOSFEAR (так я решил его назвать) ко мне обратился с предложением о сотрудничестве профессиональный дизайнер из Днепропетровска. И уже над вторым номером журнала мы работали вместе. Очень быстро получилось собрать команду энтузиастов, желающих приобщиться к созданию своего собственного печатного журнала (сейчас он является одним из лучших в стране). Чуть позже я занялся освоением искусства фотографии. Однажды друзья из группы HELL:ON попросили снять для их группы музыкальный клип. У меня не было опыта в сфере клипмейкерства, но почему бы не попробовать? А вслед за первым клипом последовали многие другие, их качество постоянно росло, вместе с моим опытом и уверенностью в своих силах и возможностях. После этого я с другом отважился на создание собственной музыкальной передачи – «D-Drive с Антоном DragonT Павленко». Пусть первые выпуски передач изобиловали техническими недочетами, но со временем они свелись к минимуму. Так же удалось снять несколько документальных фильмов о музыкальных рок-фестивалях. Нам предложили сотрудничество с первым (на то время) интернет телеканалом. Примерно в это же время я снял на цифромыльницу свою первую документалку под названием «Зона смерти». В ней мои друзья рассуждали о вопросах счастья и несчастья. Получилось довольно интересно, но самое главное – я понял, что вполне в силах замахнуться на создание художественного фильма. Я наконец-то подошел к пониманию того, что кино – это именно то, чем мне необходимо заниматься. Ведь оно максимально задействует мой творческий потенциал. Судите сами: снимая кино в одиночку, вы обязаны быть сценаристом, режиссером, оператором, осветителем, звукорежиссером, композитором, вы должны уметь монтировать отснятый материал, должны разбираться в актерской игре, владеть хотя бы основами компьютерной графики… А это как раз то, что мне нужно и что я все время искал.

Кадр з 5-го епізоду фільму "Игры в темноте"
Кадр з 5-го епізоду фільму "Игры в темноте"

Які твої успіхи на сьогодні? Чим ти можеш уже похвастатись?

Не знаю, как насчет похвастаться, мне это не свойственно, но работы проделано не мало. На моем счету несколько документальных фильмов, музыкальных клипов, промо-роликов, множество выпусков музыкальных (и не только) передач. Вот уже два года подряд я активно помогаю всеукраинскому кинофестивалю «Запорожская Синерама». Очень радует то, что ее уровень из года в год ощутимо растет. Я был одним из организаторов первой киношколы в Запорожье. Думаю, что нам удалось передать нашим первым выпускникам очень ценные знания и навыки, необходимые для съемки в кино.

Но отдельным пунктом, конечно же, стоит отметить мои художественные игровые фильмы. Это дебютный фильм «Алло», последовавший за ним «Испорченный телефон» (кстати, фильм снимался в рамках проекта киноальманаха «Україно, goodbye!», который продюсировали Денис Иванов и Владимир Тихий), а также фильм «Окно». Все фильмы уже успели принять участие в кинофестивалях, каждый из них занял призовые места. Радует и то, что фильмы проходят в конкурсную программу международных кинофестивалей ближнего зарубежья. И последней моей завершенной работой является пятый эпизод для уникального российского полнометражного художественного фильма, рабочее название которого «Игры в темноте». Фильм уникален тем, что создается по принципу «буриме». Опыт, который я получил на съемке в Москве, для меня бесценен. Я очень многому там научился. Плюс, приятно то, что на моем счету, по сути, уже есть полнометражная картина. А в планах – съемка трех короткометражных фильмов и одного полнометражного.

Чи пов’язуєш ти свою творчу і професійну реалізацію з Україною і що саме міг би зробити для розвитку українського кінематографу?

Для нашего кинематографа я бы мог сделать все возможное, чтобы о нем узнали во всем мире с лучшей стороны (по сути, сейчас я именно этим и занимаюсь). Другое дело, что наша страна пока что не желает помогать мне, чтобы я был в состоянии помочь ей более качественно. Однако я не руководствуюсь принципом «сделаю, как только наступит какое-то условие». Так можно всю жизнь просидеть в ожиданиях и в итоге остаться ни с чем. Я все равно продолжаю снимать кино, каждый раз поднимая планку качества. А качественный продукт не должен остаться незамеченным. Думаю, что близок тот час, когда удастся изменить нынешнее положение дел.
А вот насчет надежд, которые я связываю с Украиной… Надежды есть, их достаточно много. Некоторые из них я уже начал реализовывать. Но все надежды напрямую зависят от положения дел в стране, от политики, которую ведет государство. Так что со своей стороны я настроен максимально оптимистично, слово за правящей верхушкой.

У кого з майстрів ти вчишся, з ким хотів би попрацювати?

Я всегда стараюсь учиться у тех мастеров, чье творчество меня поражает до глубины души, чьи работы максимально резонируют с моей сущностью. Безусловно, это такие режиссеры, как Алехандро Гонсалес Иньярриту, Хулио Медем, Терренс Малик, Вуди Аллен, Коэн Мортье… Вообще, перечень моих любимых режиссеров из так называемого «артхаусного» кино очень велик – сложно выделить нескольких. А если говорить о режиссерах массового, коммерческого кино, кем я восхищаюсь, то в первую очередь это Джеймс Кэмерон, Питер Джексон и Кристофер Нолан. Смотреть их фильмы всегда сплошное удовольствие, а уж мечты о возможном сотрудничестве даже на уровне фантазии кажутся недостижимыми. А если спуститься с небес в наши реалии, то мне всегда приятно и полезно работать просто среди профессионалов, которые сильнее меня, а таких людей, к счастью, достаточно много.

Триває робота над епізодом
Триває робота над епізодом

Радянська школа кінематографу була дуже сильна, безліч геніальних стрічок знято на студіях УРСР нашими режисерами, з нашими акторами… Куди все це поділось? Питання риторичне. Є відчуття, що весь цей спадок привласнила сучасна Росія.

Согласен… Вопрос риторический, но от этого он не становится менее актуальным… Если рассматривать его с позиции силы, то правильно Россия сделала! Так будет продолжаться до тех пор, пока украинцы не найдут в себе силы переиначить себя (возможно ли это?). Но это уже совершенно другой разговор…

Часто, коли кажуть про український кінематограф, згадують невдалі спроби за останні 20 років…

Да, за последние 20 лет действительно особо нечем похвастаться… Но тому есть объективные причины, о которых я упоминал ранее.

Але чому вважається провальним знімати щось в Україні? Я чула, що “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” не окупився, наприклад.

Да, сам фильм не окупил вложенные в него затраты, однако, если говорить о кассовых сборах, то он получил завидную кассу по меркам отечественного кино. Нужно же с чего-то начинать. Как долго будет продолжаться подобное положение дел, зависит не только от политики государства, но и от гибкости самих кинематографистов. Нужно научиться снимать конкурентоспособный продукт за минимально необходимый бюджет. И тогда ситуация на рынке отечественного кинопроизводства сможет кардинально измениться.

Антоне, коротко про найближчі плани.

С одной стороны они предельно просты и универсальны для любого творческого человека, стремящегося к постоянному совершенствованию не только своего мастерства, но и максимального расширения круга зрителей, а с другой стороны, нужно делать поправку на непредсказуемость судьбы. Ведь редко когда получается все сделать так, как запланировал. Однако в чем точно не нужно сомневаться, так это в том, что скоро я сниму еще больше интересных фильмов, каждый из которых непременно откликнется в сердцах зрителей, которых, как я надеюсь, будет становиться все больше и больше.

Ми ані трохи не сумніваємось, що так і буде, Антоне! Дякуємо тобі за цікаву розмову, я впевнена, що вона не остання. Бажаємо успіхів, натхнення, сили, чудової команди і, безперечно, матеріального забезпечення для всіх твоїх майбутніх проектів!

ДОВІДКА: Перелік робіт

– музичні кліпи 2008 – 2013 рр.;
– цикл музичних передач «D-Drive с Антоном DragonT Павленко» 2008 – 2010 рр.;
– цикл передач МОДА-БАР – 2010-2011 рр.;
– документальний фільм «Зона смерті» – 2008 р.;
– документальний фільм “Про-Рок 2009” – 2009 рр.;
– документальний фільм «Глобал-Іст 2010» – 2010р.;
– короткометражний фільм «Алло» – 2011 р.;
– короткометражний фільм «Пошкоджений телефон» – 2012р.;
– короткометражний фільм «Вікно» – 2012 р.;
– 5-й епізод для повнометражного фільму «Игры в темноте» (Росія) – 2013р.

Хай буде шоу! (звіт)

Хай буде шоу!Шматками серце рветься,
Грим від сльози зітреться…
Та всміхаюсь я знову.

Це рядки з пісні “Хай буде шоу!” (“Show must go on” by Queen), яку Україна почула у виконанні Станіслава Котляра в одному з випусків програми “Х-Фактор”. Виступ Стаса вразив не лише суддів, а й усіх глядачів по обидва боки екрану. Та тоді ще ніхто не знав, що насправді ці слова означають для молодого чоловіка…

Стас має вроджений порок серця. За свої 28 років він переніс уже кілька операцій, та наразі серце вже вичерпує свої резерви, отже прийшов час, коли життєво необхідна трансплантація.

Музиканти Запоріжжя вирішили підтримати талановитого і просто хорошого чоловіка і принаймні трохи допомогти зі збором коштів на операцію. Отже 28 грудня 2012 року в арт-клубі “7 Док” відбувся благодійний концерт за участі “Nasluhu”, Pat Seventhproof, “Крапки”, Юрія Кулініча, Андрія Толстікова (Своєрідне Коло) і кавер-бенду Романа Шудренка “Зефір”.

Хочеться подякувати всім, хто був причетний до цього заходу: артистам, які ділились своєю творчістю, доброзичливій публіці, колективу арт-клубу, людям, які допомогли з перевезенням інструментів і апаратури.

Для Стаса ми зібрали 1435 грн. Ясна річ, це лише мала частка від загальної необхідної суми. Але небайдужі люди по всій Україні влаштовують подібні акції, тож ми впевнені, незабаром грошей на операцію цілком вистачатиме.

Та навіть не це головне! Сподіваємось, Стас відчує настрій, створений музикантами і глядачами! Кажуть, коли кілька людей від щирого серця бажають одного й того ж, їхні думки набувають більшої сили. Позавчора, Стасе, ми всі бажали тобі міцного здоров’я з новим серцем, а також любові і натхнення! Бо ти і твоя творчість справді перетворюють світ на краще. Отже, хай буде з тобою сила і show must go on!

Трохи фото від Юри Жука

Чарівні, сонячні, ліричні, романтичні Сергій Жаровський і Анна Денисова (Nasluhu) відкрили вечір.

Анна Денисова
Анна Денисова
Nasluhu
Nasluhu
Сергій Жаровський
Сергій Жаровський

Артист, чиї пісні можна слухати, заплющивши очі і пірнувши у свої думки та відчуття. Меланхолійний, відвертий Pat Seventhproof.

Pat Seventhproof
Pat Seventhproof

Драйвові, веселі та, як завжди, несподівані — гурт “Крапка”! З невеличкими дотепними екскурсами в історію, етнографію та міфологію.

Крапка
Крапка
Дмитро Чугаєвський
Дмитро Чугаєвський
Тарас Василенко
Тарас Василенко
Тарас Білка
Тарас Білка

Ліричний, пронизливий у творчості Юрій Кулініч та його абсолютно душевний гурт.

Юрій Кулініч і Катя Вінні
Юрій Кулініч і Катя Вінні
гурт Юрія Кулініча
гурт Юрія Кулініча

Михайло Погорнєв
Михайло Погорнєв

Якоїсь миті зі сцени зник Юра і гурт перетворився на “Своєрідне Коло” уже з Андрієм Толстіковим!

Олександр Заблоцький і Андрій Толстіков
Олександр Заблоцький і Андрій Толстіков
Одне з небагатьох фото, де видно барабанщика — Олександра Сергієнка
Одне з небагатьох фото, де видно барабанщика — Олександра Сергієнка

І насамкінець — порція драйву від кавер-бенду Романа Шудренка, гурту “Зефір”.

Роман Шудренко
Роман Шудренко
Зефір
Зефір

І публіка, без якої не зміг би відбутись концерт!

P.S. Для тих, хто хотів би допомогти Стасу Котляру.

Реквізити ПриватБанку:
– отримувач – ПриватБанк;
– найменування банку – ПриватБанк;
– номер рахунку – 2924 4825 509 100;
– МФО – 305 299;
– ОКПО – 1436 0570.

Номер карти ПриватБанку для поповнення через термінал самообслуговування (без комісії):
– 5211 5373 1906 8420.

WebMoney:
– номер гаманця в гривнях – U320289577274;
– номер гаманця в рублях – R277395631360;
– номер гаманця в доларах США – Z145159442204.

Хай буде шоу! — благодійний концерт

28.12.2012 Арт-клуб "7 Док"
28.12.2012 Арт-клуб "7 Док"

Друзі, молода, талановита і просто хороша людина — Станіслав Котляр — потребує нашої допомоги! Ви могли чути його в минулому сезоні шоу “Х-фактор”, де Стас співав українською мовою “Show must go on” (“Хай буде шоу”). Зараз 28-річному хлопцеві мають пересадити серце.
Запорізькі музиканти висунули ідею провести благодійний концерт, щоб допомогти Стасу зібрати грошей на операцію.

Концерт відбудеться 28.12.2012 в арт-клубі “7 Док”. Початок о 18:00. Вхід 30 грн.

Зустріч ВК

Всі зібрані кошти будуть передані Стасу Котляру.

У концерті візьмуть участь:

Для тих, хто хотів би допомогти:
Реквізити ПриватБанку:
– отримувач – ПриватБанк;
– найменування банку – ПриватБанк;
– номер рахунку – 2924 4825 509 100;
– МФО – 305 299;
– ОКПО – 1436 0570.

Номер карти ПриватБанку для поповнення через термінал самообслуговування (без комісії):
– 5211 5373 1906 8420.

WebMoney:
– номер гаманця в гривнях – U320289577274;
– номер гаманця в рублях – R277395631360;
– номер гаманця в доларах США – Z145159442204.

Українською прикольніше (неофіційно)

Учасники акції "Українською прикольніше!" (фото А. Мосягіної)
Учасники акції "Українською прикольніше!" (фото А. Мосягіної)

Нарешті видихнувши після завершення акції “Українською прикольніше!”, відчула втому і нездоланну душевну потребу дякувати людям. Я вже частково зробила це вчора в офіційній частині звіту. А сьогодні — обіцяна неофіційна частина і те, що лишилось за кадром.

Оля Філіпова та Наталка Бойченко — ініціаторки і активні організатори заходу. Мій перший досвід співпраці з вами, дівчата, виявився багатим на ідеї, позитивні емоції і враження. От і зараз, ще не до кінця відійшовши від вчорашніх подій, Оля вже підкидує ідеї на майбутнє… На жаль, через об’єктивні обставини, Наталка не змогла з нами бути вчора на вулицях. Але надзвичайно приємно, що на заклик допомогти відгукнулись небайдужі Олена Жуланова, Яна Яковенко, Аріна Мосягіна, Наталка Каріда, сучасні запорізькі козаки Ярослав і Величар, Микола Кардач, Тарас Білка.

Все вийшло, як на мене, трохи сумбурно на початку. Я уявляла собі, що буде можливість виступити перед ЗМІ з невеличкою промовою про мету і зміст акції. На ділі ж нас з Олею хвилин 10 розривали на частини журналісти різних видань і тут же самі вже почали нас підганяти, мовляв, чому ми ніяк не рушимо ні з ким спілкуватись. Про те, як відбувалось спілкування з молоддю, я дізналась вже пізніше. Як назло, на вулицях зустрічалось небагато молодих людей, дехто приймав дівчат із зеленими сумками НББ за сектантів і тікав перш, ніж до них встигали звернутись. Зате з мамами справи пішли значно краще!

По-перше, дякувати хорошій погоді, в парку було з ким поспілкуватись. По-друге, народ реагував переважно позитивно. Майже всі казали про необхідність вивчати українську з дитинства. Лише один раз мамочка відверто (але не агресивно!) визнала, що не бачить у цьому сенсу, хоча сама мовою володіє. Пославшись на приклад Бельгії, сказала, що існують же країни з двома і більшою кількістю державних мов, то чому б і нам цей досвід не наслідувати. Ось тут стала у пригоді книжка НББ, в якій подібні приклади розглядаються докладніше. На кінець розмови відчувалось, що жінка вже не впевнена у тому, що нам справді потрібна друга державна. І щиро дякувала за книжки для свого малятка. Зустрілась нам бабуся з онуком, яка казала “русские мы!”, але при цьому зазначила, що дитина ходить в український дитсадок і не має проблем із розумінням мови. В розмові з нами перейшла на чудову українську, та таку, що позаздрили б деякі політики! Прощаючись, сказала, що залюбки читатиме онуку книгу, що ми подарували. Арінка, яка встигала не лише спілкуватись, а ще й фотографувати, подарувала збірку віршиків для найменших дуже екзотичній темношкірій мамочці, котра теж дякувала чистою українською. Приємно здивувала одна бабуся, що наздогнала нас, сказала, що бачила нас в ранковому ефірі на ТВ-5, і попросила подарувати їй щось для онуків, які живуть у Німеччині. Виявилось, що їхні батьки піклуються про те, щоб діти, зростаючи на чужині, до рідної мови таки долучались…

Тож насичений день подарував купу вражень, загалом позитивних. Але й змусив про деякі речі замислитись. Наскільки успішною була акція? Чи змінить щось дві хвилини спілкування на вулиці у свідомості кожного нашого співрозмовника? Покаже час.

Українською — прикольніше! (офіційна частина звіту)

Найменші українці долучаються до літератури (фото А. Мосягіної)

9 листопада у Запоріжжі відбулась громадська акція “Українською прикольніше!” в рамках святкування Дня української мови та писемності. Організатори — небайдужі молоді люди, серед яких учасники “Своєрідного Кола“. Групи активістів підходили до перехожих мам з дітками, а також до молодих людей і підлітків, спілкувалися з ними про те, як часто вони вживають українську мову і те, чому важливо це робити якомога частіше в усіх сферах життя. Після коротеньких бесід дарували співрозмовникам книжки, буклети, диски, значки тощо. Сенс заходу полягав у тому, щоб нагадати запоріжцям про необхідність активно дбати про українську мову, бо сподіватись у цьому на владу, яка по суті своїй є не тільки антиукраїнською, а й антилюдською, не доводиться. Вона лише спекулює на мовному питанні замість того, щоб розв’язувати нагальні проблеми. А прості люди у переважній більшості надто пасивні і пливуть за течією (“так історично склалось! що я можу змінити!”)

А змінити можна багато! Лишень почавши якомога частіше скрізь вживати українську мову: в родині, у навчанні, на роботі, на посиденьках з друзями. Почавши більше купувати українських книжок, передплативши українські ЗМІ, дивитись фільми в українському дубляжі, вибирати український інтерфейс комп’ютерних програм, вимагати україномовне меню в ресторані і так далі. Одна людина, перейшовши на українську мову, створює відповідне мовне середовище навколо себе, це перевірено на власному досвіді більшості учасників даної запорізької акції.
Поширювати і підтримувати українську мову треба не лише з якихось романтичних міркувань. В цьому є цілком прагматичний інтерес! Світові нецікава Малоросія без мови, без традицій, без історичної пам’яті, без свого обличчя! Нащо туристу їхати не те що до нас в Запоріжжя, а навіть до Києва, якщо це тільки “окраіна Вєлікой Імперіі”, краще вже тоді Москва і Пітер! Лише українська Україна може стати рівноправним партнером у світі. Українська мова — має бути об’єднавчою для багатьох націй, що населяють нашу країну, але головне, вона має об’єднати самих українців!

Олександра Сергієнко і Тарас Білка (фото А. Мосягіної)

Таку ідею прагнули сьогодні донести до молодих мам та юних запоріжців учасники акції. І надзвичайно порадувало те, що вже на стадії підготовки ці думки знайшли відгук у багатьох справді небайдужих людей, значна частина з яких виявилась російськомовними у житті і доволі далекими від політики. Саме вони, ці люди, робили добровільні грошові внески для закупівлі літератури. Таким чином, організаторам буквально за три дні вдалося зібрати близько 500 грн і придбати чудові дитячі книжки (художні і розвивальні на вік від двох до 13-15 років), а для молоді — поезію і прозу сучасних українських авторів. До акції долучилися запорізькі музиканти і письменники: Валентин Терлецький (лідер рок-гурту “Декаданс”, журналіст і письменник, який до подарункового фонду додав збірки своїх віршів); Яна Яковенко (поетеса і авторка прекрасних віршів для дітей, яка в рамках акції підготувала унікальну міні-збірочку для найменших, куди увійшли народні та її власні твори); Тарас Білка (учасник етно-хоп-гурту “Крапка”, який разом з волонтерами акції вітав перехожих з Днем української мови та писемності і дарував диски свого гурту).

Акцію також активно підтримали:

  • громадський рух “Не будь байдужим!” (буклети, значки і особливо книжечки про те, як з найменшими енергетичними втратами перейти на українську мову в російськомовному середовищі, користувались значною популярністю серед молоді і небайдужих мам);
  • ВО “Просвіта” (які надали літературу, розвивальні диски для малечі і багато іншого);
  • Спілка української молоді (взяли участь у розклеюванні наліпок на захист української мови);
  • бібліотека ЗНУ, Спілка письменників України, Сергій Остапенко і Лариса Мала (зробили свій значний книжковий внесок у подарунковий фонд акції).

Отже, організатори дякують всім, хто долучився до заходу, поширював про нього інформацію, допоміг організаційно та фінансово.

Анонс події на телеканалі ТВ-5

Сюжет на ЗОДТРК “Запоріжжя” про акцію “Українською прикольніше!”

Сюжет на ТРК “Алекс” про акцію “Українською прикольніше!”

Сюжет на телеканалі МТМ

Українською прикольніше!

До Дня української писемності та мови група небайдужих влаштовує цікаву позитивну акцію: “Українською прикольніше!”

Розраховуємо на дві цільові аудиторії (мами з дітками, що гуляють удень) та підлітки і молодь, що гуляють ввечері. Активісти будуть ставити перехожим нескладні, але цікаві питання на знання української мови. Кожен, хто дасть правильну відповідь — отримає невеличкий приємний подарунок. Але незалежно від правильності, той чи інший подарунок отримає кожен. Адже головна мета акції — нагадати запоріжцям, яка цікава, милозвучна, корисна, сучасна, зрештою, прикольна українська мова!

Отже, 9 листопада (п’ятниця), бульвар Шевченка, годинник!
Акція в два етапи:
11:00 — рушаємо на пошуки мам з дітьми!
18:30 — спілкуємось з перехожими підлітками і молоддю!

Друзі-запоріжці! Ми потребуємо вашої символічної фінансової допомоги в цій акції для закупівлі подарунків (книг для малюків і молоді, сувенірів тощо).
Гроші (10-20 грн) можна перерахувати на картку ПриватБанку:
4405 8850 1953 0309
Філіпова Ольга Ігорівна

Щоб нікого не забути і мати можливість звітувати, просимо вас відписуватись про перерахування коштів Олі Філіповій (на Фейсбуці чи в Контакті)
Якщо ж хтось хоче допомогти організаційно чи надати інформаційну підтримку, будемо щиро раді!
Долучайтесь до зустрічей в соцмережах (Фейсбук, Контакт) і беріть участь в обговоренні!

Телефони для довідок:

098-428-59-06
063-750-36-79
(Оля Філіпова, організатор)