Фірмові страви сороки Клави

Фірмові страви сороки Клави
Фірмові страви сороки Клави

21-23 жовтня 2016 у Запоріжжі вдруге відбувся книжковий і літературний фестиваль Запорізька книжкова толока, в рамках якого всі три дні функціонував абсолютно чарівний і творчий сімейний простір Книголісся. Читати далі “Фірмові страви сороки Клави”

Книголісся. Солов’ята. Пригоди букви Ї

Аншлаг на Книголіссі 28 лютого 2016 року
Аншлаг на Книголіссі 28 лютого 2016 року (фото С. Мінакової)

Книголісся — чарівний простір творчості і літератури, спілкування і читання. Саме так я сприймаю проект, який народився в рамках Запорізької книжкової толоки, а зараз логічно відокремився у повноцінний захід, що вже стає традиційним. Принаймні вчора, 28 лютого, він відбувся вдруге (і втретє, якщо з урахуванням Толоки). Слід зазначити, що проект Запорізької Книжкової Толоки реалізується Запорізьким обласним благодійним фондом «Посмішка дитини» в рамках проекту Українська ініціатива зміцнення громадської довіри (UCBI), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). Отже, минулої неділі мала зала ПК ім. Кірова перетворилась на та дивовижне місце, де панує творчість і дитяча книжка. Читати далі “Книголісся. Солов’ята. Пригоди букви Ї”

Крок до відчуття повноцінності

"Українською прикольніше", акція 2012 року
“Українською прикольніше”, акція 2012 року

Знаєте, чому я у далекому 2008 прийняла остаточне рішення перейти на українську? “Відновити історичну справедливість”, “випєндрітся”… — це, звісно, поважні причини. Але одна з головних була в тому, що я втомилась почуватись неповноцінною. Читати далі “Крок до відчуття повноцінності”

Повернутися до себе

2012 рік, "Українською прикольніше" (фото А. Мосягіної)
2012 рік, “Українською прикольніше” (фото А. Мосягіної)

Замахали. Кореспонденти певних ЗМІ беруть інтерв’ю або коментарі, на які я витрачаю багато часу, а через день-два пишуть вибачення типу “Пані Оксано, топ-менеджмент нашого телеканалу (онлайн-видання) вирішив, що питання мови, культури, історії та національно-патріотичного виховання, на яких Ви спеціалізуєтеся, не на часі. Знайшлися більш важливі теми, яким буде присвячено ефір (або шпальти)…”. Всьо. Починаю складати список ЗМІ, яким відмовлятиму з порога.

P.S. Люди, які ухвалюють рішення в інформаційній сфері, так і не зрозуміли, чому в України не стало Криму й частини Донбасу.

Оксана Левкова, виконавчий директор ВГР “Не будь байдужим!”

Хотіла написати якісь думки до Дня української мови і писемності. Наприклад, згадати акцію 2012 року “Українською прикольніше”, коли ми роздавали книжки на вулицях. Тоді я писала про це так: Читати далі “Повернутися до себе”

“Солов’ята” в AQUAZOO

"Солов'ята" в AQUAZOO
“Солов’ята” в AQUAZOO

Хочу поділитись враженнями від поїздки українського дитячого мовного клубу Запоріжжя “Солов’ята” до контактного зоопарку AQUAZOO (с. Петрополь, Запорізький р-н). Особисто я приємно вражена тим, з якою любов’ю (не побоюсь цього гучного слова) влаштоване це господарство.  Читати далі ““Солов’ята” в AQUAZOO”

“Солов’ята”. Український розмовний клуб для дітей у Запоріжжі

Учасники клубу "Солов’ята" на зустрічі у Дубовці
Учасники клубу “Солов’ята” на зустрічі у Дубовці (фото А. Мосягіної)

Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу її зникнення. Для маленького українця, що зростає в зросійщених містах, важлива не лише мова навчання, родини і кола дорослих друзів батьків, а й мова, якою він може в повсякденні спілкуватись із однолітками в пісочниці, на майданчику, будь-де за межами навчального закладу чи сім’ї. Тому і виникла потреба в клубі, що об’єднав би україномовну малечу Запоріжжя. Приєднатись до наших зустрічей можуть всі охочі. Читати далі ““Солов’ята”. Український розмовний клуб для дітей у Запоріжжі”

“Кача” і “Солов’ята”

Данило Касьяненко, позивний "Телефон", 19 років. Спочивай з миром, герою! І спасибі тобі...
Данило Касьяненко, позивний “Телефон”, 19 років. Спочивай з миром, герою! І спасибі тобі…

В сегодняшнем дне, как в точке, будто бы схлопнулась вся жизнь человеческая: ее начало и конец. Первые шаги, первые слова, произнесенные на родном языке — и последнее “аминь”. Гимн Украины, исполненный тоненьким детским голоском, — и “Кача” над площадью, прощающейся с героем. Читати далі ““Кача” і “Солов’ята””

І на тім рушничкові…

Рушник, выполненый в технике "вирізування". Натуральный лен, домотканное полотно
Рушник, выполненый в технике “вирізування”. Натуральный лен, домотканное полотно

“І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов”

“У мамы были добрые, трудолюбивые руки”, — говорит Нина Николаевна, раскладывая свои сокровища: несколько рушников и пару сорочек. Все — ручной работы. Некоторым из этих вещей более ста лет. Читати далі “І на тім рушничкові…”

С.Е.К.С. у книгарні “Є”

Активісти НББ запросили журналістів на С.Е.К.С.
Активісти НББ запросили журналістів на С.Е.К.С. (фото Н. Стригуна)

Презентація проекту з провокативною назвою С.Е.К.С. від громадського руху «Не будь байдужим» відбулась 21 лютого 2013 року, в День рідної мови, в книгарні «Є», що на вул. Лисенка у Києві. Йшлося про Сучасне Епатажне Креативне Слово і про те, в який спосіб це слово, а саме твори сучасних українських письменників, популяризувати серед старшокласників загальноосвітніх шкіл. Як зламати стереотип про суцільну депресивність української літератури та її відірваність від сьогодення і показати, що українською мовою можна писати на зрозумілі і близькі молоді теми зрозумілою і близькою мовою.

Про це і говорили на прес-конференції директор руху «Не будь байдужим» Оксана Левкова, Фагот і Фоззі з гурту ТНМК, Галина Тельнюк (учасниця проекту «Тельнюк: Сестри»), Сашко Ярмола («Гайдамаки»), Сергій Іванюк (Києво-Могилянська Академія, журнал «Однокласник»), Катерина Поправка (керівник проекту С.Е.К.С.) та я, Олександра Сергієнко, як представниця руху НББ з Запоріжжя.

В рамках згаданого проекту заплановано, що волонтери — студенти філологічних факультетів різних вишів ­— відвідають близько 100 шкіл не лише Києва, а й інших міст, зокрема, Сум, Харкова, Одеси, Вінниці, Запоріжжя. Твори улюблених сучасних письменників, таких як Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Любко Дереш, Ірен Роздобудько та ін., презентуватимуть в рамках уроку. Але це будуть, скоріше, не лекції, а спілкування з учнями на рівних. Адже нинішні волонтери самі лише два-три роки тому сиділи за шкільними партами, отже, добре розуміють тих, до кого йтимуть. Дехто з активістів чесно визнає, що у школі мало цікавився літературою: і через загальне навантаження, і через те, що твори, які пропонуються до вивчення офіційною програмою, хоч і класика, та для молодої людини є надто абстрактними і часто дисонують з її юним, максималістським, бунтарським поглядом на світ. Учасники проекту жодним чином не проти класики! Навіть радять обов’язково вертатись до неї у більш зрілому віці, коли вже можеш з позиції досвіду перейнятись її цінністю . Та в живому спілкуванні з друзями мало хто з підлітків говорить не те що «солов’їною Шевченковою», а й справді літературною Пушкінською. Українська лишається для уроків, а мову молоді замінює сленг на основі російської. Літературні ж герої Жадана чи Дереша абсолютно органічно розв’язують всі свої проблеми за допомогою української, не цураються міцного слівця, десь вживають суржик і цілком зрозуміло чому є, м’яко кажучи, далеко не завжди симпатичними вчителям української мови. «Текстуально активна молодь» з НББ не збирається доводити до інфаркту шкільних філологів, та впевнена, що знайомство з новими іменами все ж таки піде лише на користь учням, адже, зважаючи на те, що в програмі передбачено усього дві години для огляду сучасної української літератури, не дивно, що багато хто зі школярів помилково вважає, що всі письменники «давно померли».

Учасники презентації ділились своїм ставленням до української літератури, а також досвідом творчої роботи з дітьми і підлітками. Наприклад, Катерина Поправка розказала про те, як у рамках подібного проекту НББ кілька років тому зачитувала твори Іздрика школярам, і як ті на одному з таких уроків навіть примудрились намалювати «портрет» письменника («Принаймні, ніс вийшов схожим», — сміється Катя). Галина Тельнюк згадала, як одного разу несподівано довелось презентувати програму «Дорога зі скла» на вірші Оксани Забужко з дорослою, жіночою, відвертою і складною лірикою — семикласникам! «З дітьми важливо бути щирим!» — підсумувала вона, адже саме щирість і правильні слова є головним ключиком до юних сердець. Між іншим, дітки були приголомшені, вражені і виявились дуже вдячними та вдумливими слухачами! В свою чергу, я пригадала наш найперший проект «Sheva Foreva», який свого часу здивував не лише старшокласників, а й учителів української мови та літератури, бо ми спробували подивитись на творчість класика у контексті прогресивності і сучасності.

Перчинка від Олександри Сергієнко спеціально для проекту С.Е.К.С.
Перчинка від Олександри Сергієнко для проекту С.Е.К.С.

Тепер, коли презентація проекту С.Е.К.С. позаду, починається як раз копітка і масштабна праця: відбір авторів і творів, обговорення способів подачі, безпосередньо уроки в школах, спілкування з учнями і викладачами.

Але, як слушно зауважили волонтери проекту: «Важливо любити те, що ти робиш, викладатись на повну, горіти — і тоді ти зможеш зацікавити інших тим, що цікаве особисто тобі!»

Тож хай буде С.Е.К.С! Себто Сучасне (Спокусливе Симпатичне) Епатажне (Естетичне Екзотичне) Креативне (Карколомне Красномовне) Слово!

А що для вас “рідна мова”?

Кажуть, що мова, якою спілкуються в родині, мова матері і батька — на все життя залишиться для людини мовою найінтимніших почуттів. Так склалось, що з дитинства я чула в родині російську. Воно й не дивно. По-перше, то були 80-ті, ще СРСР. Столиця батьківщини знаходилась у Москві, про це в кожному букварику говорилось. Моя мати росіянка, хоч і народжена в Запоріжжі, а тато, свого часу залишивши батьківський дім і пішовши до армії, остаточно перейшов на російську. Тому українську, а точніше суржик, я могла чути лише в селі, коли залишалась з братом у бабусі та дідуся на літні канікули. Отже, виходячи з визначення, що “рідна мова” — мова найперших слів, мова родини, не важко здогадатись, що такою і досі лишається для мене російська. І досі, коли зашкалюють емоції, я можу зірватись на російську. Бо за 24 роки свого життя я краще навчилась їх висловлювати нею.
І все ж таки, чим ближче свято рідної мови (21 лютого), тим більше розмов про це свято саме в контексті української. Чому? Адже в сучасній Україні багато людей, які стали україномовними уже в свідомому віці!
Думаю, це тому, що поняття “рідної мови” все ж таки дещо глибше. Це не лише мова перших слів, але й мова пращурів. Це таємний код, який пов’язує нас з попередніми поколіннями, і передає нам їхні знання, силу, біль, перемоги, поразки, прагнення, мудрість. Переглядаючи свій дитячий “поэтический дневник”, я знайшла такий запис: “А це — мій перший вірш, написаний рідною мовою”. І далі йшлося про червону калину і молоду дівчину. Оформлювати мій “дневник” допомагав мені тато і фраза про “рідну мову” була продиктована ним. Я, як дитина, тоді взагалі не усвідомлювала таких речей. В цей час на уроках “рідної мови” у школі ми вчили російську. Лише коли я зробила свій свідомий вибір на користь української, стала згадувати подібні моменти. Бо самій було цікаво, звідки в російськомовній родині, ба більше — у родині “русских филологов”! —  з’явився потяг до свого українського коріння.
Власне, одним з мотивів моєї особистої українізації була думка про майбутніх дітей. Мені хотілось, щоб вони могли без всіляких “але” назвати українську своєю рідною, бо чули її від матері. І щоб де б вони не жили, скільки мов не знали б, — в моменти, коли емоції зашкалюють, їм хотілось говорити українською. А чому і навіщо? Бо українська того варта!