Виступ Андрія та Олександри на літературнику “Заметки на полях” (відео)

15 вересня 2012 року в пабі “7 Док” відбувся літературно-музичний вечір “Заметки на полях”, про який я вже поділилась враженнями. А тут публікую відео нашого виступу.

Олександра Сергієнко читає цикл “Барселона. Нариси” (на гітарі Юрій Кулініч)

Андрій Толстіков і Олександра Сергієнко (“Своєрідне Коло”)

Поезія, музика, сіські! Про літературно-музичний вечір “Заметки на полях”

"На Грани" (фото Н. Бойченко)
"На Грани" (фото Н. Бойченко)

Напишу про вчорашній літературно-музичний вечір “Заметки на полях” від пабліка “Типичное Запорожье”. В принципі, по формату і частково по складу учасників це були ті самі “Нелітературки”, але порівнювати з ними не буду. Просто поділюсь думками і спостереженнями.

Спостереження перше. Пунктуальність

Почали з запізненням на 40 хвилин. За словами організаторів, чекали, поки підтягнеться більше народу, щоб учасники не виступали перед напівпорожньою залою. Зрештою, виступати перед десятком чоловік довелось останнім виконавцям, бо кожен учасник йшов майже одразу після свого виступу і забирав свою групу підтримки. Тож у зв’язку з цим…

Спостереження друге. Публіка

Коли в списку учасників стільки народу, то публіка як раз і складається з них (ну, і плюс групи підтримки). Виходить, що люди прийшли послухати друзів, виступити самі, а всі інші глибоко по барабану. Звісно, нікого не зобов’яжеш сидіти до кінця, особливо, якщо врахувати, що захід тривав аж до початку 12-ї! Але, з іншого боку, невже нецікаво, з чим прийшли інші? Чи всі так впевнені у власній геніальності, що навіть нема сенсу в цьому зайвий раз переконуватись, слухаючи “колег по перу”? До того ж, зазвичай організатори на кінець заходу залишають “найсмачніших” виконавців! Так було і цього разу, але виступ Тараса Василенка вже відбувався для оргів та купки найстійкіших глядачів, які, сподіваюсь, ані трохи не пошкодували, що дочекались цього!

Приємно побачити було і свій вірш (фото Н. Бойченко)
Приємно побачити було і свій вірш (фото Н. Бойченко)

Спостереження третє. Знову про публіку

Власне, пов’язане з попередніми думками. Оскільки більшість прийшла послухати лише себе чи друзів, то зі сцени часто звучали заклики та прохання поводитись тихіше і слухати уважніше. Як у школі прямо!

Спостереження четверте. Прості секрети успіху

Вчора я зайвий раз переконалась, що популярність та народна любов здобувається легко за допомогою таких слів, як, наприклад, “мудак”, “хуй” чи “сіські”, при чому їх можна навіть не заримовувати, бо верлібри — самая тєма!

Спостереження п’яте. Звукач

Веселий і дотепний (місцями). Неймовірно чарівна посмішка. Але алкоголь під час роботи… Наприкінці вмикав якісь скажені треки, і ведучий, Андрій Хмельницький, був змушений мовчати на сцені, поки їх не вимкнуть… Без коментарів.

Олександра Сергієнко імітує гру на клавішах:) (фото Н. Бойченко)
Олександра Сергієнко імітує гру на клавішах:) (фото Н. Бойченко)

Спостереження шосте. Оформлення

Не полінувались і від руки на пожовклих аркушах написали вірші як учасників, так і класиків! Прикрасили віршами та осіннім листям стіни. Шкода, після заходу всю цю красу познімали. А як на мене, хай би повисіло ще, і відвідувачі “Докеру” читали б…

Спостереження сьоме. Власне, учасники

Не буду писати про всіх, лише про найяскравіших, тих, що запам’ятались. Гурт “На грани”. Вибачайте, хлопці, але до чого були на сцені курячі яйця, в чому полягав сюрприз, про який так довго йшлося, я так і не збагнула. Улюблене слово-паразит соліста “паніка” дратувало вже після тридцятого повтору. Можна ж придумати собі менш надокучливу фішку! Он Вакарчук, скажімо, шалик на мікрофонну стійку чіпляє… Коротше, це той випадок, коли краще взагалі з публікою не спілкуватись. Басисту Денису привіт, ми з ним колись грали. Хороший у вас басист, не ображайте його:) Відкриттям вечору стала для мене Ольга Сікорська! Хто її чув, погодяться зі мною: дівчина крута! Неймовірний тембр, шикарний вокал, енергетика, артистизм, та і репертуар порадував. Хочеться почути тебе, Олю, ще! І бажано в рамках сольної програми!

Проблеми з апарататурою (а саме з клавішами) виникли у гурта Юри Кулініча (через об’єктивні причини вони не змогли потрапити на саундчек). Та доволі швидко все владнали, і Юра таки заспівав пісні! Один з моїх друзів, з яким я спілкувалась після Юриного виступу, так сказав: “Кулініч — шарить! Він як Бабкін, тільки йому ще потрібно багато попрацювати, щоб здобути досвід…” Як на мене, це був один з найвдаліших виступів, хоча гурт виступав не в повному складі (без барабанів і другої гітари).

Ольга Сікорська (фото Н. Бойченко)
Ольга Сікорська (фото Н. Бойченко)

Не казатиму нічого про наш з братом виступ, бо важко оцінити все, коли знаходишся на сцені. Трохи згодом додам відео. Зате скажу про Тараса Василенка, творчість якого я люблю з 16-ти років. Тарас заграв три кавер-версії відомих пісень в україномовному варіантів (серед яких “Галя” на музику “Confessa” Андріано Челентано, що вже стала справжньою бомбою у виконанні гурту “Крапка”). Але найбільше мене порадували його авторські пісні: “Ще раз мене не поміть”, “Зріє нова душа”, “Ламай мене через коліно”… І хочеться подякувати Тарасу за стару пісню на мої вірші “Прости мне, язычнице…”, яку я не чула вже сто років! Як все ж таки приємно, коли мої вірші звучать в піснях, та ще й таких чудових авторів!

Як бачимо, основні враження стосуються музичної частини програми. Про вірші, які звучали зі сцени, можу сказати лише те саме, що я казала після “Морских трелей”. Були окремі фрази, образи, які зачепили. Були доволі милі, щирі рядки. От, власне, і все.

Спостереження восьме. “Конкуренти”

Конкуренція — річ класна! Вона змушує розвиватись, робити справу більш якісно, цікаво, творчо! Але дивитись зі сторони за кумедними непорозуміннями представників (не називатиму імен, кому треба, той зрозуміє) різних літературних угрупувань буває смішно і сумно. Замість образ і претензій, як на мене, краще робити правильні висновки, вчитись одне в одного, об’єднувати зусилля… Одну ж справу робимо! Чи я помиляюсь?

Андрій Хмельницький і Даша Ломинська (фото Н. Бойченко)
Андрій Хмельницький і Даша Ломинська (фото Н. Бойченко)

Підсумок

Як добре все ж таки, що серед адміністрації пабліку “Типичное Запорожье” з’явилась така людина як Андрій Хмельницький. Може, не все виходить з першого разу, але прагнення і зусилля цього скромного, щирого і відповідального хлопця варті добрих слів. Бажаю, щоб ритуал розбивання тарілки, який Андрій натхненно здіййснив на сцені разом з Дашею Ломинською (одним з організаторів), спрацював і всі подальші заходи були вдалими, цікавими і корисними культурними подіями Запоріжжя!

Море у келиху. Поезія в кафе “Азимут”

фото Марії Межебицької
Публіка (фото Марії Межебицької)

Останнім часом у Запоріжжі помічаю приємну тенденцію: активізується творча молодь, особлива та, яка пише вірші. Звісно, рано говорити про якість матеріалу, але ці юнаки та дівчата активні, амбітні, і саме по собі те, що певний прошарок молоді цікавиться поезією, вже не може не радувати. Варто згадати і “Нелітературні зустрічі” (яких за минулий рік відбулось аж 5!), і літвечори від об’єднання “Цинамон”, які проходили щосуботи та щоп’ятниці протягом літа, і літературно-музичний захід “Заметки на полях”, який відбудеться за два дні у пабі “7 Док”. Можна відмітити вечір, присвячений Маяковському від Запорізького експериментального театру. Отже, є надія, що весь цей рух вийде з часом на якісно новий рівень, і в плані організації, і, звісно, в плані якості самого літматеріалу.

Марина Терещенко, організатор (фото Марії Межебицької)
Марина Терещенко, організатор (фото Марії Межебицької)

Ну, а більш докладно хотілося поділитись враженнями про нещодавній літвечір “Морские трели” (12.09.2012), який організувала дівчина на ім’я Марина Терещенко (чи не з іменем Марина пов’язана морська тематика літературника?). Відбувалося дійство в кафе “Азимут”, одразу треба сказати, що місця там катастрофічно мало. Тому більшість відвідувачів стояли, і мене не полишало відчуття, ніби всі ми їдемо у тролейбусі. Хоча як для тролейбуса, то атмосфера була значно приємніша. Організатори потурбувались про антураж: кораблики, гірлянди, чайки, свічки, келихи з “морем” на столах, прекрасні фото на стінах (на них звернули мало уваги, це прикро, бо фотороботи були справді дуже гарні). Почали практично вчасно (хвилин 15 затримки я вважаю цілком прийнятними, особливо якщо зважити на кількість відвідувачів, яким треба було знайти місце хоча б для стояння). Розпочався вечір з гітар братів Шадріних. На жаль, хлопців було погано чути, публіка ще не заспокоїлась, хтось замовляв собі напої на барі. Але з початком виступів поетів в залі вже було відносно тихо.

Гурт "Колір" (фото Марії Межебицької)
Гурт "Колір" (фото Марії Межебицької)

Варто було б сказати окремо про вірші, які звучали у той вечір. Критикувати особисто мені не хочеться. По-перше, це буде не зовсім коректно, бо я сама виступала на цьому літературнику. По-друге, навіть якщо я скажу щось про рими, відсутність ритму чи банальність образів, мене мало хто послухає. Далеко не всім треба бути Цвєтаєвими, Костенками чи Шекспірами. А часом пишеться щось, і цим чимось дуже треба поділитись. Тому подібні вечори — чудова нагода знайти якийсь відгук у читача (себто, слухача). Не для того, щоб пізніше випустити збірку чи висунутись на Нобелівську премію, а просто поділитись — не більше.

Море у келиху (фото Марії Межебицької)
Море у келиху (фото Марії Межебицької)

Хоча деякі виступи мене все ж таки зацікавили: наприклад, порадували Олексій Плетень з “Маяком”, Дмитро Коваленко з “Роботом і Зомбі” та Катя Титоренко з “Принцесами”. Хоча це все одно дещо не та поезія, яка подобається особисто мені. Зате, що стосується музичної частини, хочеться щиро подякувати гурту “Колір” (та його чудовій вокалістці Ані Журавльовій) за гарні тексти, мелодії та драйвове виконання! Прокачала пісня про сонячні батареї від гурту “Nasluhu”. Хочеться почути її вже з гітарою. Непоганий, але трошки сирий, гурт “Satin”.

В цілому, думаю, вечір вийшов вдалим. Не затягнутим. Теплим. З мінусів — приміщення (але це велика проблема для Запоріжжя, я досі не знаю, де можна подібні заходи проводити). Також нюанс — безкоштовний вхід і добровільні пожертви. Наскільки мені відомо, організатори таки залишились у мінусі (сподіваюсь, не значному).

Цікаво тепер, як все відбуватиметься в найближчу суботу, 15 вересня у  пабі “7 Док”. До зустрічі там!

“Своєрідне Коло” і друзі на “Файно-Фесті” в Запоріжжі

"Своєрідне Коло" на "Файно-Фесті" (фото К. Тітової)

Творча група “Своєрідне Коло” в оновленому складі взяла участь у “Нелитературной встрече № 5” (в рамках “Файно-Фесту” на о. Хортиця в Запоріжжі) 28 липня 2012 року. Цього разу Андрій Толстіков та друзі (Олександр Заблоцький, Михайло Погорнєв і Олександр Сергієнко) підготували 4 пісні. Також на початку виступу Андрій заспівав дві пісні сольно, а я — себто Олександра Сергієнко (не плутати з тезкою-барабанщиком:)) — вперше за багато років почитала зі сцени свої вірші, на які брат ще не встиг написати музику:)

Звісно, вийшло не ідеально, але душевно. Окремо хочеться подякувати звукорежисеру Максу Ливаді. На жаль, досвід відвідин різного роду запорізьких концертів змушував очікувати жахливого звуку. Тож, Максе, приємно, що я помилялась в очікуваннях. І не можна не відмітити організаторів — Наталку Трегубову та колектив спілки “Цинамон”. Чесне слово, абсолюто не хочеться критикувати, бо сама знаю, як непросто щось організувати в нашому місті, цікаве, розумне, добре, вічне:) Тож ви молодці, що крутитесь і організовуєте! А де що не так — і самі знаєте. Ми ж — “Своєрідне Коло” — з радістю підтримаємо ваші ідеї і допоможемо, чим зможемо.

До речі, маємо надзвичайно приємний бонус: на останніх двох відео пісні талановитої і чарівної запорізької дівчини Каті Вінні — справжній бальзам для спраглої прекрасного душі:) Отже, вмощуйтесь зручніше та переглядайте відео з цієї зустрічі.

Дорога зі скла: шлях до себе справжньої

Надія Ніколаєва
Надія Ніколаєва

Наша давня подруга, фотограф і поет Надія Ніколаєва, ділиться враженнями від програми сестер Галини і Лесі Тельнюк “Дорога зі скла”, яку представлено сьогодні, 27 червня 2012 року, в Києві.

Сьогодні побувала на концерті сестер Тельнюк. Взагалі моя перша згадка щодо сестер Тельнюк — це, як не дивно, “Територія А”. Саме там я вперше побачила їхній кліп. І хоч на той час я мало цікавилась витонченною музикою, та цей дует зачепив. Ще тоді виникло бажання побачити їх на власні очі й почути на власні вуха. Але здійснилось тільки тепер.

Відчуття від концерту – це, в першу чергу, розуміння того, що, попри все, ще можливо дивуватись, слухати, тамуючи подих і відчувати щастя. Щастя в тому первісному вигляді, коли ніхто не примушує робити вигляд, що тобі все сподобалось, але ти просто не можеш не радіти. А привід для радості є. Хочеться співати разом з виконавицями, хоч зовсім не знаєш слів. Хочеться здіймати руки вгору, але боїшся видатись некультурним. Невідомо звідки виринають спогади, звуки й запахи. Я навіть не повірила самій собі. Це ж неможливо! Ну, як можна відчути, наприклад, запах бабусиної хатини? На секунду зосередилась, спробувавши повернутись до реальності. Ні, не здалось, дійсно відчуваю. А найголовніше — це те, що під враженням від музики по тілу починають повзти “мурахи”. Вони оббігають кожну клітину шкіри, і я починаю відчувати саму себе цілісною, від маківки голови до кінчиків пальців на ногах. Бо це і є моє коло, яке ніхто не в силі порушити, навіть коли я сама про нього забуваю. Це і є я, хай навіть на дорозі зі скла. Нарешті відчути саму себе такою, якою я є насправді ось в цей час ось в цьому місці — це велика справа. І в цьому є щастя.

Скляні промені кохання

"Дорога зі скла" у Запоріжжі (фото С. Бутко)
"Дорога зі скла" у Запоріжжі (фото С. Бутко)

Зробивши підбірочку всіх вражень про запорізький концерт сестер Тельнюк, які ми змогли знайти, та поділившись посиланням на неї в соцмережах, ми, самі того не чекавши, викликали в декого хвилю спогадів, та таку сильну, що не було змоги цими спогадами не поділитись. І це, помітьте, вже коли два тижні минуло з моменту події!

Олена Жуланова: Весь тижень була страшенна спека. Температура на градуснику за вікном невблаганно змушувала шукати затинку, чи то на березі якогось ставка, чи то в затишку домашньої оселі… Травневі спекотні аномаліі били усі відомі рекорди…І ось пішла злива… І дощ, рясно вкивши виснажену землю затоками, приніс в моє місто таку очікувану прохолоду. І якось одразу повітря стало ясним, і свіжість подощевими краплинами знаходила у запиленних заводами легенях палку зустріч… І замарило…

Весь тиждень я чекала на концерт сестер Тельнюк… Я заздалегідь купила квитки і була в піднесеному настрої — мені відкриється душа… З прохолодою прийшло і стійке враження того, що негаразди минучі, що  культурну спрагу буде вгамовано, що і у моєму маргінальному місті, буде хоч на короткий проміжок часу встановлена рівновага гармонії, любові до себе, ближнього, Батьківщини… І я не помилилась! З того самого моменту, коли смичок торкнувся інструментів, щоб перевірити лад, — я пропала!!! Я босоніж крокувала по дорозі зі скла… Я мандрувала трансатлантичним літаком… Я заздрила Єлізабетт Анн, що вона звикла бачити такі тумани!!! Я розчинилась у безмежному коханні!!! Без останку… Без можливості на втечу… Полонянка скляних доріг — я прожила годину в такому рідномі світі, що попри всі закони буття, мені хотілось, щоб ця мить не зникала!!!

І кола перетнулись, і лірика жінки виринала з-поміж рук, губ, струн, клавіш. Три чоловіка — три жінки — а враження, що мало Всесвіту!!!

Я тепер інша — і за це вдячність сестрам Тельнюк!

Всі відгуки про “Дорогу зі скла” в Запоріжжі

"Дорога зі скла" у Запоріжжі (фото С. Бутко)
"Дорога зі скла" у Запоріжжі (фото С. Бутко)

Вирішили зібрати до купи відгуки на нашому сайті, а також на сторонніх ресурсах, про концерт сестер Тельнюк “Дорога зі скла”, який відбувся у Запоріжжі 26.05.2012.
Допис буде оновлюватись, якщо з’являтимуться нові матеріали.

Отже, на нашому сайті про концерт ви можете почитати таке:

Подивитись-послухати інтерв’ю з сестрами:

Замітка в обласній газеті "Суббота-плюс"
Замітка в обласній газеті "Суббота-плюс", 31.05.2012

Відгуки в інтернеті та друкованих ЗМІ:

Андрій Толстіков і Олександра Сергієнко в ефірі радіо “Запоріжжя-FM”

Олександра Сергієнко та Андрій Толстіков (творча група “Своєрідне Коло”) в ефірі програми “Діапазон” на радіо Запоріжжя-FM.
07.06.2012

Розмова про творчість, діяльність групи, плани на майбутнє.
Також Андрій виконує під гітару пісню “Світає” (муз. А. Толстікова, сл. Т. Шевченка)

Торкнутись позитивом “наших кіл”… (кілька відгуків про “Дорогу зі скла”)

Леся Тельнюк, Запоріжжя, 26.05.2012 (фото Н. Бойченко)
Леся Тельнюк, Запоріжжя, 26.05.2012 (фото Н. Бойченко)

Спілкуючись після концерту з пресою, Леся Тельнюк зауважила, що нашим людям притаманна дивна риса: вони доволі насторожено сприймають все нове, з більшою охотою ідуть на “перевірених” виконавців з “перевіреним репертуаром”, не намагаючись здобути новий досвід та збагатити кругозір. Саме тому цінними є не лише відгуки від палких шанувальників творчості сестер Тельнюк, які відвідали запорізький концерт, але й тих, хто полюбляє зовсім іншу музику, та з різних причин все ж таки купили квитки на “Дорогу зі скла”. Наш друг, панк-сюрреаліст, журналіст, поет, та ще й комуніст за світоглядом, Дмитро Єгоров, і не приховує факту, що ніколи до цього не слухав сестер і навряд чи слухатиме надалі, бо любить “іншу музику, інший зміст пісень і інший жіночий вокал”, окрім того, він ще й “не в захваті від СучУкрЛіту”. Та при всьому цьому Дмитро відзначає: “Я б не сказав, що бодай одна пісня вразила мене до глибин душі. Але “А у нас такий туман…” я наспівую мимоволі вже третій день. А знаєте, як важко пробитися в моїй голові через “Nossa! Nossa!”. Ну і до того ж протягом всього концерту крутилися в голові рядки “… не сумею/ Найти на карте ту страну/ Которую считал своею”. Останнє, якщо хтось не впізнав, пряме посилання на “Дорогу зі скла”. І це теж дзвоник – не так вже часто останнім часом чиясь творчість може спровокувати віршотворче натхнення. А, ну і ще одна важлива особисто для мене причина для відвідування концерту – це можливість зробити внесок (хай навіть і лише фінансово-аплодисментний) в сучасну українську культуру. От цікаво, чому для мене, російськомовного ультралівого, це важливо, а для запорізьких тисяч і тисяч “інтернет-правих” – ні?!:)” (Повний відгук можна прочитати тут, в коментарях).

Дякуємо Дмитрові за щирість. І чекаємо вірш, на який його надихнули сестри Тельнюк разом із Забужко:)

"Дорога зі скла", 26.05.2012 (фото Н. Бойченко)
"Дорога зі скла", 26.05.2012 (фото Н. Бойченко)

А ось вам ще пара коротких відгуків про концерт!

Олена Панасюк: “На сцені оркестр? Ні. Лише три віолончелі. На сцені цілий хор? Ні. Лише дві жінки… Не жінки – дві чарівниці, дві феї, що зробили з душі моєї театр тіней. І світла. І весь зал сповнився образів. Об’ємні, вони виростали зі звуків. Заповнювали простір, який легко ламався, крутився, гнувся піддатливо. Звуки – манили, тремтіли, пливли, летіли і… обривалися несподівано! І тиша розказувала свою історію. Об’єм, глибина, простір… І Магія! Mайстерність усього дійства така прекрасна, що слова (вірші) вже не грають великої ролі. Як на мене, у такій обробці – музичній, звуковій, глибоко відчутій та відтвореній – і мої вірші здавалися б геніальним творінням. Я навіть не уявляла, що ТАК можна виконувати пісні. Все це навіть піснями важко назвати. ЦЕ – ДІЙСТВО, ВИСТАВА ЗІ ЗВУКІВ!!! Я все це бачила об’ємно, відчувала в повітрі все, про що вони співали. Ледь не торкалася”.

Замітка в обласній газеті "Суббота-плюс"
Замітка в обласній газеті "Суббота-плюс" про концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі

Тетяна Синенко: “Для мене цей день був святом для душі! Півтори години пролетіло на одному подиху. Майстерність сестер Тельнюк вражає: хвилююча музика, щирі і філософські слова віршів (не тільки О. Забужко, але й самих виконавців), чіткість, ідеальність рухів, думаю, не залишили байдужим кожного, хто завітав на концерт. Деякі слова схвилювали душу, примусили замислитись. Наприклад, коли Галина сказала, що в сучасному світі словами «я люблю тебе» нікого не здивуєш і не втримаєш біля себе, що магічну силу мають лише почуття людини, розум на декілька секунд залишив цей концерт і перед очима з’явилися свої думки та асоціації. Пісні «Туман», «Нічні метелики», «Хлопчику-хлопчику» найбільше припали до душі, вразили вмінням співачок викладатися на сцені на всі 100 % і заряджати такою ж позитивною енергією нас, слухачів, а слова останньої композиції схвилювали, зачепили струни душі, навернули сльози… Концерт душі відбувся! Хочу від щирого серця подякувати сестрам, маю надію, що запорізька публіка їм сподобалася та вони обов’язково ще завітають до нас, торкнуться своїм позитивом «наших кіл».”

Сестри Тельнюк і Олександра Сергієнко в ефірі радіо “Запоріжжя-FM”

26.05.2012, ефір на радіо “Запоріжжя-FM”
В рамках програми “Діапазон” Аліса Подорожня спілкується з Олександрою Сергієнко (творча група “Своєрідне Коло”) та Галиною і Лесею Тельнюк.

Сестри Тельнюк у гостях радіо "Запоріжжя-FM"
Сестри Тельнюк у гостях радіо "Запоріжжя-FM", 26.05.2012 (фото Н. Стригуна)