З Новим 2016 роком!

Зустріч клубу “Солов’ята”

Я завжди маю складні стосунки з передноворічним настроєм. Зазвичай нема в мене жодного настрою. Загальна метушня мене не обходить і навіть дратує. Сьогодні вже 30 число, а ялинку я досі не поставила. Може, зроблю це після звіту. Бо хай там який не був настрій, а озирнутись назад, оцінити, що зроблено, що усвідомлено, що пройдено, — неймовірно корисно, навіть без прив’язки до нових років… Отже, 2015 рік для “Своєрідного Кола” і особисто мене був таким! Читати далі “З Новим 2016 роком!”

Оксана Левкова, Владислав Куценко про щоденний героїзм, небайдужість і перемогу України

Оксана Левкова, Владислав Куценко у програмі "Я й ЦЕ"
Оксана Левкова, Владислав Куценко у програмі “Я й ЦЕ”

30-31 березня до Запоріжжя завітала творча група авторів фільму “Холодний Яр. Воля України — або смерть!” Про те, як зустрічало цю документальну стрічку наше місто, можна почитати у звітах Аріни Мосягіної та Вікторії Петрової. Читати далі “Оксана Левкова, Владислав Куценко про щоденний героїзм, небайдужість і перемогу України”

Невеликі числом, та сильні духом

Обговорення фільму "Холодний Яр. Воля України — або смерть!" у Січовому колегіумі, м. Запоріжжя
Обговорення фільму “Холодний Яр. Воля України — або смерть!” у Січовому колегіумі, м. Запоріжжя

Вікторія Петрова, співорганізаторка показів і обговорень фільму “Холодний Яр” у Запоріжжі, ділиться враженнями і емоціями: Читати далі “Невеликі числом, та сильні духом”

Як запоріжці дивились фільм “Холодний Яр. Воля України — або смерть!”

Показ фільму "Холодний Яр. Воля України — або смерть!" у військовому ліцеї "Захисник", м. Запоріжжя
Показ фільму “Холодний Яр. Воля України — або смерть!” у військовому ліцеї “Захисник”, м. Запоріжжя

30—31 березня 2015 року в Запоріжжі відбулись покази і обговорення фільму “Холодний Яр. Воля України — або смерть!” Про те, що це за фільм, можна почитати тут. А зараз пропонуємо згадати те, як сприйняло Запоріжжя цю подію. Розказує одна з організаторок показу в нашому місті, Аріна Мосягіна: Читати далі “Як запоріжці дивились фільм “Холодний Яр. Воля України — або смерть!””

Фільм “Холодний Яр. Воля України — або смерть!” покажуть у Запоріжжі

Фільм "Холодний Яр. Воля України — або смерть!" покажуть у Запоріжжі
Фільм “Холодний Яр. Воля України — або смерть!” покажуть у Запоріжжі

Всеукраїнська громадська організація «Не будь байдужим!» презентує в Запоріжжі короткометражний фільм за твором Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр. Воля України — або смерть!» про черкаських героїв визвольної боротьби на початку 20 ст., знятий спільно з продакшн-студією «Диваки production». Читати далі “Фільм “Холодний Яр. Воля України — або смерть!” покажуть у Запоріжжі”

З Новим 2015 роком!

Це був найдовший і морально найтяжчий рік в моєму житті. Перечитала минулорічний звіт, свої надії і сподівання, і можу сказати, що доля виявилась геть непередбачуваною. Це був дуже особистий рік. Такий, про який я майже не можу розповісти загалу, бо він був сповнений розчарувань і зневіри, і водночас надії і почуття вдячності. В країні відбулось стільки подій, що зимові запорізькі Майдани видаються зараз чимось з іншого життя. Згадую, тоді я до кінця не вірила, що Януковича можна посунути, мені здавалось, він триматиметься за владу зубами, і в той же час усвідомлювала, що шляху назад вже немає, бо це шлях до репресій і закручування гайок. Що не можна спустити на гальмах все те свавілля, яке розгорталось у нас на очах: викрадення і залякування активістів, людожерські закони 16 січня, перші смерті, другі смерті… Небесна Сотня. Пливе кача. Пам’ять спалахує яскравими болючими моментами. Я ненавиджу слово Герої, бо воно затьмарює собою Людину, чіпляє на неї німб і віддалює її від тебе. І це слово, яке я чую протягом року щодня, і від якого мені болить. Я згадую Сашка Положинського і його “Я не хочу бути героєм України, не цінує героїв моя країна”, і переконуюсь, що нічого не змінюється. Та мова не про це…

Тарасова маршрутка, акція в Запоріжжі до 200-річчя Т. Шевченка
Тарасова маршрутка, акція в Запоріжжі до 200-річчя Т. Шевченка

Рік тривав. 2014 — рік Тараса Шевченка в Україні, йому бо виповнилось 200 років. Я так чекала на цю дату, мала стільки ідей і планів. Але навіть у найфантастичніших з них я не могла уявити, як наш Кобзар відзначить свій ювілей. “Борітеся — поборете!” — звучало в голові у мене весь час, кожен рядок класика, включно з Заповітом лише тепер набув справжнього сенсу. Я все ж таки ініціювала акцію до дня народження Шеви, але порівняно з тим, що гуло по всій країні, ця акція — просто дитячі забавки.

Афіша, зроблена для "Не будь байдужим"
Афіша, зроблена для "Не будь байдужим"

А потім був Крим. Відкриття і розчарування. Відкриття для себе кримських татар. Переосмислення прислів’я “незванный гость хуже татарина”. Не татарина, а москаля. Хайтарма. Розчарування і образа. На деяких російських знайомих. На деяких близьких. Колишніх близьких. Бо зрада — це боляче. Болить досі. Болітиме довго. А потім була війна. Антитерористична операція. АТО. Та це війна. Яка триває досі. І там, на цій війні, зараз є люди, яких я знаю особисто. Яких я теж відкрила для себе з нової сторони цього року. А ще сила силенна друзів і знайомих — волонтерів. Тепер я знаю, що означає це слово. А ще знаю, що таке тепловізор, целокс, кікімора… Знаю, що кіборги існують насправді і що укроп діє на москаля, мов ладан на чорта. Знаю, що найкращий оберіг українця — візитка Яроша. Знаю, що Ейнштейн помилявся, кажучи, ніби тільки дві речі є неосяжними — Всесвіт і тупість. Насправді цинізм російських ЗМІ може сміливо скласти їм конкуренцію… Я не вірила, що Янукович злетить зі свого золотого уні… ой, себто престолу. Але сьогодні я вірю в перемогу України. Бо на нашому боці правда, і ми захищаємо свою землю. Ми боремось з зовнішнім ворогом і з ворогом всередині країни (продажні політики, корупція, беззаконня…). Тому ця боротьба складна і виснажлива. Але все одно Україна переможе. І ми з друзями обов’язково відсвяткуємо ць перемогу!

Ромчик влітку на прогулянці

На противагу всьому, що відбувалось навколо, в моєму маленькому особистому просторі було часом затишно, часом задушно. Ромчик виявився непростим хлопчиком, в жовтні він переніс операцію, і наша невидима боротьба з хворобою досі триває. І зараз мені дуже хочеться подякувати всім-всім, хто нас підтримав словом, ділом, гривнею, порадою. Завдяки вам, мої друзі і люди, яких я навіть не знаю, я усвідомила, як багато може значити така підтримка. Ще раз від душі Спасибі вам! Будьте здорові ви і ваші рідні!

Щоб відволікатись від важких думок, продовжила вишивати, і навіть запустила свій рукодільний блог. До речі, рукоділля — це теж одна з речей, які я робила вперше. Моя муза перейшла з інтелектуальної в рукотворну площину, і це виявилось доволі цікавим досвідом, який я залюбки продовжу в новому році.

Тарасик в Запорізькому кінному театрі

Якщо вже підбивати підсумки, то минулий рік, звісно, приніс болючі розчарування в деяких людях, але людей, яким я вдячна, кого люблю і поважаю, які надихають і підтримують, — виявилось значно більше! Занесемо це до позитивних здобутків.

Хочу побажати в новому році: Україні — перемоги і миру, змоги залікувати рани і розпочати роботу над помилками задля нового, кращого устрою життя в країні; її людям — здоров’я, сил і щастя в родинах; собі — здоров’я, сил, натхнення і віри; моєму коханому чоловікові — здоров’я, сили, успіху і задоволення від життя; нашим дітям — здоров’я і цікавих відкриттів; нашим рідним — здоров’я, щастя, добробуту, здійснення всіх мрій. В новому році я любитиму, кохатиму, робитиму все від мене належне, творитиму, вчитимусь, вигадуватиму, надихатиму, боротимусь і перемагатиму.

З Новим 2014 роком!

Роби те, що відчуваєш, не шукаючи причин! З новим роком!
Роби те, що відчуваєш, не шукаючи причин! З новим роком! (Краків, 2013)

Традиційно напередодні новорічних свят підбиваю підсумки, щоб закарбувати у пам’яті найвизначніші моменти прожитого року. 2013 рік для мене це нові люди, нові проекти, подорожі і народження сина.

Уляна Кривохатько, молода талановита запорізька поетка і просто чудова людина. Надзвичайні та ліричні Микола Білик і Ксенія Шерстякова (гурт “Все поруч”) теж стали несподіваним відкриттям. А все завдяки березневому квартирнику “Своєрідного Кола” у Олі Філіпової, де вперше перезнайомились між собою наші хороші друзі. Розвіртуалилися остаточно з Дмитром Красовим, потоваришували з Олесею Кулик…

Квартирник "Своєрідного Кола" у Олі Філіпової, 23.03.2013
Квартирник "Своєрідного Кола" у Олі Філіпової, 23.03.2013

Яскраві враження від спілкування у затишному дружньому колі надихнули на спільний музично-літературний проект “Весна ще так ніколи не співала”, завдяки якому, до речі, відкрили для себе українську сторінку творчості Пета (Pat Seventhproof).

Початок року був не менш цікавим для мене. Взяла участь у київській презентації нового проекту “Не будь байдужим!”, присвяченого сучасній українській літературі в школах (“С.Е.К.С.”). З Олею Філіповою та Настею Бондаренко навіть встигли провести пару уроків у рамках цього проекту в запорізькому колегіумі Елінт.

шашлик з НББ
Шашлик з НББ

Чудові емоції і досі виникають, коли згадую червневий “небайдужий шашлик” на березі озера в київських лісах, де я мала змогу познайомитись з великою кількістю цікавезних людей з руху НББ. Ранкова запашна кава в Оксани Левкової, мінливі хмари і надокучливі комари, смачнющий шашлик і невимушене спілкування на природі. Шкода, довелось рано тікати на свій поїзд.

Весна 2013 року, а саме квітень, запам’ятається мені також поїздкою до Кракову. Колись в 11 класі, теж у квітні мені пощастило там побувати. Але що таке поїздка у складі дитячої групи, коли тебе тягають на заплановані екскурсії і нікуди далі, ніж на два метри не пускають? Тому коли чоловік планував поїздку на програмерську конференцію разом із колегами з Хмельницького, мені закортіло “впасти їм на хвіст”.

З Аріною в Криївці
З Аріною в Криївці

Підбили друзів, Аріну Мосягіну і Ярослава Яковенка, вписались вчотирьох у наш “бойовий” Matiz (тоді ми ще не знали, що він бойовий) і жахливими українськими дорогами рушили у бік казкової Європи:) Це була весела подорож: підстрибування на наших трасах під акомпанемент “Серебряной свадьбы” і вишуканої російської лайки в чотири голоси, кілька штрафів за перевищення (куди ж без цього), знайомство з нічним Львовом (коли ми думали, що втратимо всі чотири колеса на розкуроченій бруківці), прогулянка містом з обов’язковим відвіданням Криївки (поки чоловік допомагав друзям-колегам, які все ж таки втратили колеса на під’їзді до Львова)…

Перетин кордону, відчуття контрасту з нашою реальністю вже на перших кілометрах польськими дорогами, нічний приїзд до Кракову і облом з готелем (де абсолютно несподівано з’ясувалось, що нашу бронь відмінено пару днів тому і тепер опівночі дев’ятеро втомлених мандрівників мають щось терміново придумати у вестибюлі готелю). Зрештою, всі проблеми було розв’язано, ми таки переночували в цьому готелі, вранці знайшли інший, переселились туди і поки наші програмісти тусувались на своїй конференції, ми гуляли Краковом.

Пьотрик — власник вінілової крамнички
Пьотрик — власник вінілової крамнички

Ці два повноцінних дні у надзвичайному місті запам’ятаються мені прогулянками по набережній, відпочинку простонеба на траві, інтуітивними маршрутами, вечірнім джазом, зливою, яка накрила нас посеред мосту, непоказними дверима, за якими ми зазвичай знаходили найзатишніші кав’ярні і найцікавіших людей… А ще тим, що за весь час цієї подорожі, на диво, мене жодного разу не мучив токсикоз (про який я згадала, щойно ми повернулись до Запоріжжя)… Так, ми їхали, вже знаючи, що на кінець року наша родина чекає на поповнення.

Ладя і Тарасик
Ладя і Тарасик

Літо 2013 було для мене лінивим і спокійним. Ми з сином кілька разів по тижню гостювали в селі у моєї бабусі, де я відпочивала від людей, політики, інтернету, громадської активності і навіть від творчості. Зате відкрила для себе як спосіб медитації вишивку хрестом. Таким чином, за кілька місяців вишила свою першу картину, яку подарувала мамі.

На тиждень ми родиною вирушили в Євпаторію до друзів Олесі та Андрія Озирських. Для Тарасика це було перше знайомство з морем. А ще він подружився (наскільки так можна казати) із Ладомирчиком, найменшим Озирським. Ладя хоч і переймався за свій особистий простір, але кілька разів навіть обійняв Тарасика, що, на жаль, документально зафіксувати ми не встигли. Ну, а нас Леся весь цей час безжалісно балувала кулінарними шедеврами!

Та літо скінчилось, і чітко за календарем розпочалась осінь, яка для мене минула доволі швидко і в домашніх клопотах. Хоча при цьому я взяла участь у кількох програмах на місцевому ТБ (наприклад, присвяченій Василю Стусу та Тарасу Шевченкові).

Осінь запам’ятається для мене ювілейним концертом Сергія Бабкіна в Запоріжжі. На словах пісні “Привет. Привет, мой сын. Ты не такой как все мы, ты совсем другой.
Смотри. Смотри, вокруг все это, Это ты принес с собою. С собою…” я відчувала, що мій живіт ходить ходором. До нашого знайомства з сином залишалося два тижні…

До зустрічі з сином близько двох тижнів
До зустрічі з сином близько двох тижнів

Але до того в країні розпочалося щось неймовірне, жахливе і прекрасне водночас. Євромайдан, який переріс цей префікс “євро” і став потужним рухом, який охопив всю Україну. Я не могла бути байдужою і зовсім лишатись осторонь, хоча, зважаючи на мій “цікавий” стан, лізти на барикади теж не стала. Всі ці події повернули мене в українські реалії, від яких я віддалилась, починаючи з літа. 1 грудня, гуляючи, з чоловіком і Тарасом ми відвідали запорізький майдан. Я зустріла величезну кількість хороших знайомих, пораділа тому, скільки абсолютно різних людей прийшли висловити своє незадоволення владою і висунути їй претензії та вимоги. Яскраво світило сонце, було тепло і світло. Я щиро раділа тому, що бачу, що люди міняються, суспільство потроху змінюється і ці зміни необратимі. В голові звучала заглавна тема зі стрічки Тарантіно “Джанго”… Це було близько першої дня. А о п’ятій вечора я вже лежала в пологовому будинку з новонародженим сином на грудях і раділа тепер зовсім з іншої причини. Роман з’явився на світ легко і швидко, так, що я не встигла усвідомити, що відбувається. І в нашій родині побільшало стрільців. 3 грудня був день народження в Тарасика, якому виповнилось 3 роки. Старший син вже такий дотепний і кмітливий, а на фоні Ромчика виглядає зовсім дорослим, хоча, звісно, це не так. Ну, а 6 грудня я перетнула свій 30-річний рубіж. Хоч я досі часто думаю про себе як про 20-річну, люди в 40 років мені здаються “дорослими тьотками і дядьками”, хоча це саме визначення вже сміливо можна дати і мені…

На 2014 маю бажання гідно і яскраво відзначити 200-літній ювілей Тараса Шевченка. Звісно, наявність у родині нещодавно народженого малюка накладає на реалізацію цих планів деякі обмеження. Але не забігатиму наперед. Довірюсь часу і життю. Наразі відчуваю в собі потенціал і енергію творити і надихати інших. Відчуваю щастя. Відчуваю себе молодою (ги-ги-ги) і до біса симпатичною, незважаючи на неспокійні ночі. Хай новий рік буде щасливим і для родини, і для країни!

P.S. “Своєрідне Коло”, в особі Андрія Толстікова, цього року також долучилось до таких заходів: вечір, присвячений творчості Ліни Костенко, а також новорічний концерт “Ялинка”. А ще хто не читав раптом його докладного і цікавого звіту про двохмісячне відрядження до Африки, — дуже раджу!

P.P.S. Ще одна приєминка! В цьому році я вже майже забула, що таке громадський транспорт. Бути за кермом значно комфортніше:)

З запорізькими старшокласниками говорили про Жадана і Дашвар у рамках проекту “С.Е.К.С.”

Презентуємо проект
Презентуємо проект

Сьогодні стартували з проектом “С.Е.К.С.” (“Сучасне Епатажне Креативне Слово”) громадського руху “Не будь байдужим!” у запорізькому колегіумі “Елінт”. Провели два уроки по 45 хвилин у 10-х класах. Обрали для розмови “Депеш Мод” Сергія Жадана і “Мати все” Люко Дашвар.

Спершу поцікавились в учнів, які асоціації викликає в них словосполучення “українська література”. Набір асоціацій, як і слід було чекати, виявився приблизно таким: Шевченко, Українка, Кобзар, панщина, селянство, кріпацтво, безвихідь, непоборність і незламність. Із сучасних письмнників діти знали не багато, але приємно здивувало, що декого таки читали і вподобали. Наприклад, “Солодку Дарусю” Марії Матіос або твори Люко Дашвар. Проте імена Забужко чи Андруховича виявились для них новими. Отже, здійснивши невеличкий екскурс у стан сучасної української літератури, ми одразу перейшли до найцікавішого: безпосередньої розмови про обрані твори.

Учні 10 класу колегіуму "Елінт" (Запоріжжя)
Учні 10 класу колегіуму "Елінт" (Запоріжжя)

Ідея полягала в тому, щоб не читати дітям нудних лекцій, а спілкуватись, тож, давши невеличку характеристику роману “Депеш Мод” і прослухавши уривок з нього у виконанні автора (самий початок “Коли мені було 14…”), ми доволі насичено поговорили про те, яким діти уявили собі головного героя, чи відчули вони його схожим на себе, про його оточення і проблеми. Уривок десятикласники сприйняли дуже добре і навіть прямолінійна, різка подача Жадана (часом з використанням нецензурної лексики) викликала у них довіру і симпатію. Звісно, ми поцікавились в учнів, як вони ставляться до подібних слів у літературі. На думку дітей, у прослуханому уривку такі слова цілком виправдані і несуть своє емоційне і змістове навантаження. А от вчитель з художньої культури, Сергієнко Г. О., яка люб’язно погодилась на нашу пропозицію провести урок, мала щодо уривку протилежні враження. Зійшлись на тому, що як раз вивчення класичної літератури, вміння мислити і критичний розум допоможуть дітям відділити “мух від котлет”, коли вони читатимуть подібні твори.

Настя розказує про стан сучасної української літератури
Настя розказує про стан сучасної української літератури

Цікаві думки пролунали щодо головного героя роману “Депеш Мод”. Учням він здався цинічним, відвертим, доволі типовим, розгубленим і байдужим до реальності, але у чомусь навіть “духовним” (бо наприкінці уривку прозвучало слово “амінь”). Виявилось, що цей стан душі дуже зрозумілий нинішній молоді, яка так само, як і герої Жадана, бачить реальність далеко не у райдужних барвах, а цілком критично. Підсумували розмову про “Депеш Мод” тим, що насправді не такі вже й погані ці герої, які загубились і заплутались у житті. Адже всім їм, як і кожному з нас, бракує любові і розуміння близьких.

Отак з брутальної алкогольно-філософської подорожі ми поринули в інший світ. У світ творів письменниці Люко Дашвар. Світ, між іншим, зовсім не вигаданий, а реальний, бо свої сюжети авторка, яка довгий час працювала у газеті, куди читачі надсилали свої історії, черпає безпосередньо з життя. Щоб цікаво подискутувати, ми роздрукували кілька неоднозначних цитат з роману “Мати все” про любов і сенс життя і роздали учням. Вони зачитували цитати і разом розмірковували про те, що в них говорилось. Наприклад, про те, якими мають бути “три чоловічі справи”, а якими — “жіночі”, про любов безумовну і любов як винагороду в боротьбі, про материнське почуття до дитини і про жіноче кохання до чоловіка. Приємно вразила активність школярів, які висловлювали свої погляди, сперечались, шукали істину, ділились думками. Уроки вийшли дуже насиченими не тільки інформаційно, а й емоційно, що для нас навіть важливіше. Дехто на перерві підходив погортати книги, а одна дівчинка попросила додому почитати “Мати все”.

Учасниці проекту, активістки "НББ" разом з учителем, Сергієнко Г. О.
Учасниці проекту, активістки "НББ" разом з учителем, Сергієнко Г. О.

Хочеться подякувати вчителю Сергієнко Галині Олексіївні за можливість провести дві чудові зустрічі і за прекрасних учнів!

Учасники проекту С.Е.К.С. в Запоріжжі: Олександра Сергієнко, Ольга Філіпова, Анастасія Бондаренко.

Окрема подяка Михайлові Погорнєву за фото і відео з уроку.

С.Е.К.С. у книгарні “Є”

Активісти НББ запросили журналістів на С.Е.К.С.
Активісти НББ запросили журналістів на С.Е.К.С. (фото Н. Стригуна)

Презентація проекту з провокативною назвою С.Е.К.С. від громадського руху «Не будь байдужим» відбулась 21 лютого 2013 року, в День рідної мови, в книгарні «Є», що на вул. Лисенка у Києві. Йшлося про Сучасне Епатажне Креативне Слово і про те, в який спосіб це слово, а саме твори сучасних українських письменників, популяризувати серед старшокласників загальноосвітніх шкіл. Як зламати стереотип про суцільну депресивність української літератури та її відірваність від сьогодення і показати, що українською мовою можна писати на зрозумілі і близькі молоді теми зрозумілою і близькою мовою.

Про це і говорили на прес-конференції директор руху «Не будь байдужим» Оксана Левкова, Фагот і Фоззі з гурту ТНМК, Галина Тельнюк (учасниця проекту «Тельнюк: Сестри»), Сашко Ярмола («Гайдамаки»), Сергій Іванюк (Києво-Могилянська Академія, журнал «Однокласник»), Катерина Поправка (керівник проекту С.Е.К.С.) та я, Олександра Сергієнко, як представниця руху НББ з Запоріжжя.

В рамках згаданого проекту заплановано, що волонтери — студенти філологічних факультетів різних вишів ­— відвідають близько 100 шкіл не лише Києва, а й інших міст, зокрема, Сум, Харкова, Одеси, Вінниці, Запоріжжя. Твори улюблених сучасних письменників, таких як Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Любко Дереш, Ірен Роздобудько та ін., презентуватимуть в рамках уроку. Але це будуть, скоріше, не лекції, а спілкування з учнями на рівних. Адже нинішні волонтери самі лише два-три роки тому сиділи за шкільними партами, отже, добре розуміють тих, до кого йтимуть. Дехто з активістів чесно визнає, що у школі мало цікавився літературою: і через загальне навантаження, і через те, що твори, які пропонуються до вивчення офіційною програмою, хоч і класика, та для молодої людини є надто абстрактними і часто дисонують з її юним, максималістським, бунтарським поглядом на світ. Учасники проекту жодним чином не проти класики! Навіть радять обов’язково вертатись до неї у більш зрілому віці, коли вже можеш з позиції досвіду перейнятись її цінністю . Та в живому спілкуванні з друзями мало хто з підлітків говорить не те що «солов’їною Шевченковою», а й справді літературною Пушкінською. Українська лишається для уроків, а мову молоді замінює сленг на основі російської. Літературні ж герої Жадана чи Дереша абсолютно органічно розв’язують всі свої проблеми за допомогою української, не цураються міцного слівця, десь вживають суржик і цілком зрозуміло чому є, м’яко кажучи, далеко не завжди симпатичними вчителям української мови. «Текстуально активна молодь» з НББ не збирається доводити до інфаркту шкільних філологів, та впевнена, що знайомство з новими іменами все ж таки піде лише на користь учням, адже, зважаючи на те, що в програмі передбачено усього дві години для огляду сучасної української літератури, не дивно, що багато хто зі школярів помилково вважає, що всі письменники «давно померли».

Учасники презентації ділились своїм ставленням до української літератури, а також досвідом творчої роботи з дітьми і підлітками. Наприклад, Катерина Поправка розказала про те, як у рамках подібного проекту НББ кілька років тому зачитувала твори Іздрика школярам, і як ті на одному з таких уроків навіть примудрились намалювати «портрет» письменника («Принаймні, ніс вийшов схожим», — сміється Катя). Галина Тельнюк згадала, як одного разу несподівано довелось презентувати програму «Дорога зі скла» на вірші Оксани Забужко з дорослою, жіночою, відвертою і складною лірикою — семикласникам! «З дітьми важливо бути щирим!» — підсумувала вона, адже саме щирість і правильні слова є головним ключиком до юних сердець. Між іншим, дітки були приголомшені, вражені і виявились дуже вдячними та вдумливими слухачами! В свою чергу, я пригадала наш найперший проект «Sheva Foreva», який свого часу здивував не лише старшокласників, а й учителів української мови та літератури, бо ми спробували подивитись на творчість класика у контексті прогресивності і сучасності.

Перчинка від Олександри Сергієнко спеціально для проекту С.Е.К.С.
Перчинка від Олександри Сергієнко для проекту С.Е.К.С.

Тепер, коли презентація проекту С.Е.К.С. позаду, починається як раз копітка і масштабна праця: відбір авторів і творів, обговорення способів подачі, безпосередньо уроки в школах, спілкування з учнями і викладачами.

Але, як слушно зауважили волонтери проекту: «Важливо любити те, що ти робиш, викладатись на повну, горіти — і тоді ти зможеш зацікавити інших тим, що цікаве особисто тобі!»

Тож хай буде С.Е.К.С! Себто Сучасне (Спокусливе Симпатичне) Епатажне (Естетичне Екзотичне) Креативне (Карколомне Красномовне) Слово!

Українською прикольніше (неофіційно)

Учасники акції "Українською прикольніше!" (фото А. Мосягіної)
Учасники акції "Українською прикольніше!" (фото А. Мосягіної)

Нарешті видихнувши після завершення акції “Українською прикольніше!”, відчула втому і нездоланну душевну потребу дякувати людям. Я вже частково зробила це вчора в офіційній частині звіту. А сьогодні — обіцяна неофіційна частина і те, що лишилось за кадром.

Оля Філіпова та Наталка Бойченко — ініціаторки і активні організатори заходу. Мій перший досвід співпраці з вами, дівчата, виявився багатим на ідеї, позитивні емоції і враження. От і зараз, ще не до кінця відійшовши від вчорашніх подій, Оля вже підкидує ідеї на майбутнє… На жаль, через об’єктивні обставини, Наталка не змогла з нами бути вчора на вулицях. Але надзвичайно приємно, що на заклик допомогти відгукнулись небайдужі Олена Жуланова, Яна Яковенко, Аріна Мосягіна, Наталка Каріда, сучасні запорізькі козаки Ярослав і Величар, Микола Кардач, Тарас Білка.

Все вийшло, як на мене, трохи сумбурно на початку. Я уявляла собі, що буде можливість виступити перед ЗМІ з невеличкою промовою про мету і зміст акції. На ділі ж нас з Олею хвилин 10 розривали на частини журналісти різних видань і тут же самі вже почали нас підганяти, мовляв, чому ми ніяк не рушимо ні з ким спілкуватись. Про те, як відбувалось спілкування з молоддю, я дізналась вже пізніше. Як назло, на вулицях зустрічалось небагато молодих людей, дехто приймав дівчат із зеленими сумками НББ за сектантів і тікав перш, ніж до них встигали звернутись. Зате з мамами справи пішли значно краще!

По-перше, дякувати хорошій погоді, в парку було з ким поспілкуватись. По-друге, народ реагував переважно позитивно. Майже всі казали про необхідність вивчати українську з дитинства. Лише один раз мамочка відверто (але не агресивно!) визнала, що не бачить у цьому сенсу, хоча сама мовою володіє. Пославшись на приклад Бельгії, сказала, що існують же країни з двома і більшою кількістю державних мов, то чому б і нам цей досвід не наслідувати. Ось тут стала у пригоді книжка НББ, в якій подібні приклади розглядаються докладніше. На кінець розмови відчувалось, що жінка вже не впевнена у тому, що нам справді потрібна друга державна. І щиро дякувала за книжки для свого малятка. Зустрілась нам бабуся з онуком, яка казала “русские мы!”, але при цьому зазначила, що дитина ходить в український дитсадок і не має проблем із розумінням мови. В розмові з нами перейшла на чудову українську, та таку, що позаздрили б деякі політики! Прощаючись, сказала, що залюбки читатиме онуку книгу, що ми подарували. Арінка, яка встигала не лише спілкуватись, а ще й фотографувати, подарувала збірку віршиків для найменших дуже екзотичній темношкірій мамочці, котра теж дякувала чистою українською. Приємно здивувала одна бабуся, що наздогнала нас, сказала, що бачила нас в ранковому ефірі на ТВ-5, і попросила подарувати їй щось для онуків, які живуть у Німеччині. Виявилось, що їхні батьки піклуються про те, щоб діти, зростаючи на чужині, до рідної мови таки долучались…

Тож насичений день подарував купу вражень, загалом позитивних. Але й змусив про деякі речі замислитись. Наскільки успішною була акція? Чи змінить щось дві хвилини спілкування на вулиці у свідомості кожного нашого співрозмовника? Покаже час.