Думи про “Тарасові сни”

Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"
Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"

Відвідала в Запорізькому театру молоді виставу “Тарасові сни і думи” (режисер-постановник Генадій Широченко). Маю суперечливі враження щодо побаченого. Отже, почну. Особисто мені давно бракувало в репертуарі театру україномовних п’єс. А тут, як кажуть, і сам бог велів, все ж таки, 200 років Кобзарю. Вік чималенький.

Та вийшов головний герой, сам Тарас, якимось надто втомленим на свої літа. Протягом вистави він згадував своє життя: втрату матері, дитинство, службу в Енгельгардта, Петербург, навчання в Академії мистецтв, візит на Україну, арешт, заслання і повернення. Окремо наприкінці головний герой згадував стосунки з жінками і з сумом зазначав, що “не склалося”, а ще зітхав, зітхав, зітхав. І у мене зате склалось враження, що режисер розривався між прагненням показати Тараса як людину важкої долі і бажанням коротко переповісти біографію поета. В результаті образ головного героя вийшов, як на мене, схематичним і не дуже далеким від знайомих шаблонів. Можливо авторське сприйняття Шевченка просто увійшло в дисонанс з моїм власним.

Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"
Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"

Зате сподобались власне “думи і сни”. Вони вийшли атмосферними, завдяки вдалому музичному супроводу, відеопроекціям, “подвійній сцені” (дія відбувалась не лише на передньому плані, а й за прозорими лаштунками), грі світла і хореографії акторів. Порадувала козацько-гайдамацька тема, в наші буремні часи образ мужнього сильного чоловіка, козака-характерника, непереможного воїна — це те, що треба для підняття духу. Дивилась на сцену і сама собі думала, які ж вони красені, наші запорозькі лицарі! Просто свято для моїх очей. Купальська ніч вийшла містичною і таємничою, сповненою молодої жагучої енергії. Запам’ятався також відьомський танок.

Потішила музична складова вистави. І добір пісень, і виконання.

Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"
Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"

У залі було чимало школярів, і це нагадало мені одну з кінопрем’єр минулого року, “Івана Силу”. Чомусь провелись паралелі з цим фільмом. Думаю, діти і підлітки добре сприйняли б виставу. Але і дорослим, особливо тим, хто небайдужий до долі України, теж не завадило би її подивитись! Запоріжжя зовсім не розпещене українським мистецьким продуктом, тож від кожної новинки підсвідомо чекаєш чогось надзвичаного. Напевно, це не правильно, бо так більша ймовірність розчаруватись. Тож у випадку “Тарасових снів” я намагалась нічого не чекати, і загалом отримала більше позитивних вражень, ніж негативних. Найголовніше, за що я хочу від щирого серця подякувати творцям вистави, — це те, що у мене виникло бажання прийти додому і почитати Шевченка. Не погодившись з режисерським баченням, знайти своє. Відповісти самій собі на питання, хто ж він для мене — цей Тарас.

Коли спитаєте мене, чи йти в театр на “Тарасові сни”, однозначно відповім: ТАК! Щоб скласти своє враження, знайти свого Шевченка і показати, що в Запоріжжі таки є попит на українське слово.

Репортаж про “Тарасові маршрутки”

9-10 березня в Запоріжжі з нагоди 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка за ініціативи творчої групи “Своєрідне Коло” з’явилися “Тарасові Маршрутки”. Організатори пропонували водіям ставити в салоні пісні на слова Кобзаря, для чого заздалегідь були записані диски (без малого три години музики різних жанрів та виконавців). Також організатори підготували яскраві роздруковані репродукції деяких картин Тараса і малюнків сучасного художника Андрія Єрмоленка, в яких поет предстає в різних образах (наприклад, короля рок-н-ролла, індійського божества, тракториста, супермена тощо).
Всього за два дні акції до проекту долучилось близько 30 маршруток, з них 5 поїхали з піснями на слова Шевченка.

)

Акція “Тарасова маршрутка”: підсумки

Три "Тарасові маршрутки" (Фото Наталки Бойченко)
Три "Тарасові маршрутки" (Фото Наталки Бойченко)

Про зміст акції та підсумки першого дня можна почитати тут. 10 березня організатори продовжили перетворювати звичайні запорізькі маршрутки на “Тарасові” і про те, як все відбувалось, розказує Наталка Бойченко:

“За другий день ми оформили близько десяти маршруток. Проблеми по розміщенню залишилися ті ж, що спіткали і вчора. Але зазначимо, що відмов сьогодні було не так багато. Щоправда, деякі водії просили отримати дозвіл на розміщення картин, листівок і наліпок у керівництва, боялися брати на себе відповідальність.

За час акції сьогодні ми прикрасили автівки на маршрутах 62, 85 та 26. Окремо хочемо подякувати водію на 26-му маршруті – Юрію. Він довірив нам як свою машину, так і авто своїх колег, які стояли поруч. Також саме на цьому маршруті нам дозволили клеїти на машину ззовні наліпку «Тарасова маршрутка».

Загалом, частіше водії погоджувалися на розміщення саме репродукцій картин у салонах. У більшості маршруток немає програвачів, аби вони могли увімкнути запропоновану нами музику (пісні українських виконавців на тексти Т. Шевченка), тому деякі диски ми віддавали водіям особисто – для прослуховування вдома”.

Всього до акції ми змогли долучити близько 30 маршруток, тож кількісно навіть перевоконали початковий план. На жаль, ідея з музикою виявилась складною в реалізації. Та в цілому, ми задоволені результатом. Найголовніше в будь-якій справі — це люди! І даний проект вкотре довів, що в Запоріжжі справді багато небайдужих і творчих людей, в тому числі, серед водіїв маршруток!

Тож саме зараз логічно подякувати всім, без кого наша культурна авантюра була би неможливою. Перш за все, спасибі тим, хто підтримав ідею інформаційно і матеріально. Гроші на нашу спонтанну акцію ми зібрали за один день! Та діло було напередодні 8 березня, ми боялись, що не встигнемо надрукувати всі необхідні матеріали. Дякуємо рекламному агенству “Акцент-М” і особисто Максиму Червоненку за оперативність і традиційну якість друку. Дякуємо також Вікторії Бойко, що намалювала білу маршрутку з калиновими китицями, в яку ми “посадили” Шевченка і музикантів. Спасибі Андрію Єрмоленко, який надав свої малюнки для нашої акції і директору проекту Тельнюк:Сестри Назару Стригуну за найновіші записи гурту! Спасибі Дмитрові Красову, Максиму Червоненку, Наталці Бойченко, Сані Сергієнку і Юрі Жуку за безпосередню участь в акції: спілкування з водіями, розклейку наліпок і репродукцій, фото з місця подій. Дякую свекрусі Галині Сергієнко, що взяла на себе онуків, поки ми з друзями займались “перетворенням” маршруток, і своїй мамі Тетяні Толстіковій за гарячий і смачний обід:) Спасибі кожному небайдужому водію! Ну, і окрема подяка винуватцю події — Тарасу Шевченку. Йому — багато за що, зокрема хоча би за ці кілька божевільних і натхненних днів і за все це “своєрідне коло” чудових людей!

“Тарасова маршрутка” в діалогах і ситуаціях

Водій "Тарасової маршрутки" (фото Ю. Жука)
Водій "Тарасової маршрутки" (фото Ю. Жука)

Трохи діалогів і ситуацій з акції “Тарасова маршрутка”

Всі перемовини з водіями починались у нас однаково. Ми знайомились, далі я повідомляла, що з нагоди 200-річчя Тараса Шевченка ми з друзями вирішили реалізувати невеличкий проект, пропонувала водію увімкнути замість радіо диск з музикою на слова поета і дозволити розмістити в салоні репродукції картин Тараса Шевченка і Андрія Єрмоленка. А тоді наші розмови складались по-різному. Ось кілька найцікавіших спогадів.

***

Водитель: “Нормально отношусь. У меня жена учительница, что-то там делала с детьми на днях”.
Я: “Вы не будете против, если мы украсим салон картинами Шевченко?”
В: “Нам запрещено рекламу вешать”.
Я: “Но это не реклама, всего лишь картины!”
В: “Нас ругают за любую рекламу!”

***

В: “Конечно, вешайте (картины, — прим. авт.)! Я за Украину, а не за Россию, поэтому разрешаю!”

***

В: “Эту не надо, давайте другую! Дети ездят ведь! (я пропонувала картину “Марія”, — прим. авт.). О, эта пойдет! (“Костьол Святого Олександра”, — прим. авт.)

Шевченківська "Марія", чи може вона шокувати нинішніх дітей?
Шевченківська "Марія", чи може вона шокувати нинішніх дітей?

***

В: “Я вообще против, и тем более, укрАинского языка!”

***

В: “Мне кажется, что его гений слишком уж раздут! А вообще, мне просто ехать надо”.

***

В: “Да, пожалуйста. Тарасика мы любим, у нас дома все его сочинения! Дочка так вообще на нем повернута. Она и сама стихи пишет…” (До речі, цей водій навіть допомагав нам вішати репродукції і власноруч витер скло зовні, щоб наліпочку начепити! А ще ми з ним просто душевно поспілкувались “за життя”, — прим. авт.)

***

В: “А сколько заплатите?”
Я: “Это ж не коммерческое предложение, мы сами потратили много денег, чтобы все напечатать!”
В: “Ну, нет, бесплатно я не буду, хахаха!”

***

В: “Хорошая идея! Только надо было взять строительный степлер. Кнопки неудобно, конечно… А вообще, правильно! Пусть приобщаются к культуре (певно, пасажири, — прим. авт.)”.

***

В: “А почему рисунки серые?”
Я: “Ну, это видение автора (Андрія Єрмоленка, — прим. авт.)
В: “Было б лучше цветные. На сером фоне (стіни і стеля маршрутки, — прим. авт.) лучше бы смотрелось”.

Шевченко-даїшник (робота Андрія Єрмоленка, постер з "Мистецького Барбакану")
Шевченко-даїшник (робота Андрія Єрмоленка, постер з "Мистецького Барбакану")

***

Я: “Вот тут Шевченко в разных образах, например, вот тракторист, вот нефтяной магнат, где-то тут был гаишник…”
В: “Гаишника не надо, хахаха!” ( До речі, саме даїшника позитивно відмітили два інших водія, — прим. авт.).

***

В: “Девушка, какой культурный проект! Мне бы домой и спать!”

***

В: “Вешайте, вешайте, не знаю, правда, что директор скажет…”
Я: “Я могу поговорить с директором по телефону…”
В: “Да за Шевченко я сам от кого хочешь отобьюсь! Если еще и его у нас заберут, то что ж останется!” (Цей водій, поки ми ліпили картини, розказав нам все, що він думає про Путіна, про поточну ситуацію, про те, що його пропагандою російською не надуриш і головне, про самого Шевченка! Він просто і зрозуміло пояснював нам, чому Шевченко пророк і чому нам треба до нього дослухатись, про те, як дослівно поет описував те, що відбувається зараз, про його актуальність, про те, яку добру акцію ми вигадали. Прощався зі словами: “К сожалению, за 200 лет мы не поумнели. Прости нас, Тарас! Будем стараться!” — прим. авт.)

***

А ще був диспетчер на кінцевій зупинці, який весь час спостерігав, як ми спілкувались з водіями. І коли вже зібрались іти, попросив у нас диск, щоб послухати в машині, а ще кілька картин. Каже: “Я повешу в подъезде, вы не обидетесь?”

Акція в Запоріжжі “Тарасова маршрутка”

Планувалось, що в маршрутках гратимуть пісні на слова Тараса Шевченка
Планувалось, що в маршрутках гратимуть пісні на слова Тараса Шевченка (фото Ю. Жука)

9 березня в Запоріжжі з нагоди 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка за ініціативи творчої групи “Своєрідне Коло” з’явилися “Тарасові Маршрутки”. Спочатку планувалось пропонувати водіям ставити в салоні пісні на слова Кобзаря, для чого заздалегідь були записані диски (без малого три години музики різних жанрів та виконавців). Також організатори підготували яскраві роздруковані репродукції деяких картин Тараса і малюнків сучасного художника Андрія Єрмоленка, в яких поет предстає в різних образах (наприклад, короля рок-н-ролла, індійського божества, тракториста, супермена тощо). Всього планувалось залучити до проекту 20 машин. Ідею добре сприйняли в інтернеті, і буквально за пару годин небайдужі зібрали необхідну для друку всіх матеріалів суму. Отже зранку 9 березня організатори відправились спілкуватись з водіями на кінцевих зупинках.

Малюнки Андрія Єрмоленка в салоні запорізької маршрутки
Малюнки Андрія Єрмоленка в салоні запорізької маршрутки (фото Ю. Жука)

Реальність внесла свої корективи в початкові плани. Виявилось, що 90% машин мають проблемні магнітоли (може, це просто нам так “щастило”, але факт): відсутні або поламані дисководи, вже не кажучи про USB-вихід. Тож в більшості випадків ішлось тільки про міні-виставку в салоні. Але і тут не кожен ішов нам назустріч. Хтось посилався на керівництво, яке може бути не в захваті від “реклами”. Коли ж ми казали, що це не реклама, і не політика, а лише картини, і ми готові поговорити з керівництвом по телефону, часом з’ясовувалось, що просто водій сам до ідеї байдужий чи скептичний. Хтось був не проти розмістити, скажімо, три картини замість восьми. Лише одного разу я почула від водія, що він “вообще против, и тем более украинского языка”, при тому, що спілкувались ми сьогодні російською. Але цей випадок сьогодні був винятком. Загалом же водії сприймали ідею або нейтрально, або позитивно, висловлювали свою підтримку, розказували, що поважають Шевченка. Декому навіть не доводилось нічого пояснювати, лише зачувши ім’я Тараса Григоровича, вони радо йшли на контакт. І це насправді одне з найпозитивніших вражень від сьогодні.

Шевченко-художник
Шевченко-художник (фото Ю. Жука)

Загалом за день ми перетворили на “Тарасові” близько 15 маршруток (10, 9, 43, 79 маршрутів). Точний лік, на жаль, втратили, бо інколи “Тарасовими” вважали і такі, де водій дозволив розмістити дві чи три репродукції. З музикою від нас поїхали сьогшодні лише три машини, що, з одного боку, сумно, бо від початку ми робили ставку саме на музику. Але з іншого боку, ми розуміємо, що все одно не змогли б дізнатись, чи не вимкнув водій запропоновані пісні через 10 хвилин, бо смаки — все ж таки річ дуже індивідуальна. Але ми вирішили просто дарувати диски тим водіям, які погодились з нами співпрацювати, і вони щиро цьому раділи і дивувались, що так багато музики є на слова Шевченка, обіцяли послухати вдома.

Завтра плануємо задіяти ще кілька машин (у мене залишилось матеріалів ще на 7-8 маршруток).

День вийшов дуже насиченим емоційно і висновки в цілому позитивні. Серед водіїв ми зустріли кілька дуже цікавих і небайдужих чоловіків, що надзвичайно порадувало нас, і вже заради цього варто було придумати і реалізувати цю невеличку культурну авантюру!

P.S. Почитайте діалоги з водіями:) А тут можна дізнатись про підсумки акції і про тих, хто допомагав втілювати ідею.

Тарасова маршрутка рушає в путь
Тарасова маршрутка рушає в путь (фото Ю. Жука)

“Знак запитання” на ТРК “Запоріжжя”: Тарас Шевченко і сучасна культура

Програма «Знак запитання» присвячена темі осмислення творчості і самої постаті Тараса Шевченка в сучасному українському мистецькому просторі.
Гості студії:
Валентин Терлецький: письменник, журналіст, соліст рок-гурту «Декаданс»;
Олександра Сергієнко: поет, культуртрегер, учасниця творчого дуету «СвоЄрідне Коло»;
Анна Лупинос: письменник, голова Запорізького обласного літоб’єднання;
Юрій Баранник: директор галереї сучасного мистецтва «Lenin»;
Катерина Сиваш: студентка факультету журналістики ЗНУ.
Інтерактивне опитування глядачів із запитанням «Хто для вас Тарас Шевченко?» із варіантами відповідей:
– герой на кожен час
– класик літератури
– людина з минулого
Ефір відбувся 31 жовтня 2013 року.
Програму виготовлено Запорізькою обласною державною телерадіокомпанією.

Я кохаю тебе, Тарасе!

Шева і Доктор Хаус
Шева і Доктор Хаус. Кадр із серіалу.

Хотіла написати щось з нагоди Шевченківських днів. Щось особисте. Про те, ким є Шевченко просто для мене. Для пересічної українки, яка пропускала повз вуха все, що колись розказували у школі, яка не досліджує ретельно творчість поета і художника, якій остогидли урочистості та шароварщина навкого цього імені… Коли я кілька років тому поринула у пісні “Кому вниз” на його вірші, це було прозріння, схоже на землетрус. Це був початок кохання. Яке триває і досі. Коли кохаєш, важко бути об’єктивною. Але, на щастя, є експерти. Такі-от, як, скажімо, Дмитро Горбачов. Його інтерв’ю на тему Тарасової спадщини спричинили в моїй свідомості ще один землетрус. Для мене Шевченко — це бунт. Мій особистий бунт. “Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись”, — це один з лейтмотивів мого життя. До речі, теж відкритий, завдяки музиці. Цього разу авторства мого брата, Андрія Толстікова.

Тож, Тарасе, вітаю! Замутимо щось наступного року тобі на кругленьку дату!

Я кохаю тебе, Тарасе,
без істерики і без пафосу.
Не стелитиму рушниками
і не бризкатиму сльозами,
не ридатиму про Вкраїну,
про спаплюжену “солов’їну”.
Обійдусь без гілляк калинових,
без цитат затертих-заслинених.
Та щоразу, як проти дурощів
повстає в мені хлопчик внутрішній —
бунтівний і зухвалий підліток, —
проти рабства, гниття і підлості,
я тобі, Тарасе, завдячую,
за його непокірну вдачу.
Без істерики і без пафосу,
будь здоровий, друже Тарасе!

©Олександра Сергієнко, 8.03.2013

С.Е.К.С. у книгарні “Є”

Активісти НББ запросили журналістів на С.Е.К.С.
Активісти НББ запросили журналістів на С.Е.К.С. (фото Н. Стригуна)

Презентація проекту з провокативною назвою С.Е.К.С. від громадського руху «Не будь байдужим» відбулась 21 лютого 2013 року, в День рідної мови, в книгарні «Є», що на вул. Лисенка у Києві. Йшлося про Сучасне Епатажне Креативне Слово і про те, в який спосіб це слово, а саме твори сучасних українських письменників, популяризувати серед старшокласників загальноосвітніх шкіл. Як зламати стереотип про суцільну депресивність української літератури та її відірваність від сьогодення і показати, що українською мовою можна писати на зрозумілі і близькі молоді теми зрозумілою і близькою мовою.

Про це і говорили на прес-конференції директор руху «Не будь байдужим» Оксана Левкова, Фагот і Фоззі з гурту ТНМК, Галина Тельнюк (учасниця проекту «Тельнюк: Сестри»), Сашко Ярмола («Гайдамаки»), Сергій Іванюк (Києво-Могилянська Академія, журнал «Однокласник»), Катерина Поправка (керівник проекту С.Е.К.С.) та я, Олександра Сергієнко, як представниця руху НББ з Запоріжжя.

В рамках згаданого проекту заплановано, що волонтери — студенти філологічних факультетів різних вишів ­— відвідають близько 100 шкіл не лише Києва, а й інших міст, зокрема, Сум, Харкова, Одеси, Вінниці, Запоріжжя. Твори улюблених сучасних письменників, таких як Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Любко Дереш, Ірен Роздобудько та ін., презентуватимуть в рамках уроку. Але це будуть, скоріше, не лекції, а спілкування з учнями на рівних. Адже нинішні волонтери самі лише два-три роки тому сиділи за шкільними партами, отже, добре розуміють тих, до кого йтимуть. Дехто з активістів чесно визнає, що у школі мало цікавився літературою: і через загальне навантаження, і через те, що твори, які пропонуються до вивчення офіційною програмою, хоч і класика, та для молодої людини є надто абстрактними і часто дисонують з її юним, максималістським, бунтарським поглядом на світ. Учасники проекту жодним чином не проти класики! Навіть радять обов’язково вертатись до неї у більш зрілому віці, коли вже можеш з позиції досвіду перейнятись її цінністю . Та в живому спілкуванні з друзями мало хто з підлітків говорить не те що «солов’їною Шевченковою», а й справді літературною Пушкінською. Українська лишається для уроків, а мову молоді замінює сленг на основі російської. Літературні ж герої Жадана чи Дереша абсолютно органічно розв’язують всі свої проблеми за допомогою української, не цураються міцного слівця, десь вживають суржик і цілком зрозуміло чому є, м’яко кажучи, далеко не завжди симпатичними вчителям української мови. «Текстуально активна молодь» з НББ не збирається доводити до інфаркту шкільних філологів, та впевнена, що знайомство з новими іменами все ж таки піде лише на користь учням, адже, зважаючи на те, що в програмі передбачено усього дві години для огляду сучасної української літератури, не дивно, що багато хто зі школярів помилково вважає, що всі письменники «давно померли».

Учасники презентації ділились своїм ставленням до української літератури, а також досвідом творчої роботи з дітьми і підлітками. Наприклад, Катерина Поправка розказала про те, як у рамках подібного проекту НББ кілька років тому зачитувала твори Іздрика школярам, і як ті на одному з таких уроків навіть примудрились намалювати «портрет» письменника («Принаймні, ніс вийшов схожим», — сміється Катя). Галина Тельнюк згадала, як одного разу несподівано довелось презентувати програму «Дорога зі скла» на вірші Оксани Забужко з дорослою, жіночою, відвертою і складною лірикою — семикласникам! «З дітьми важливо бути щирим!» — підсумувала вона, адже саме щирість і правильні слова є головним ключиком до юних сердець. Між іншим, дітки були приголомшені, вражені і виявились дуже вдячними та вдумливими слухачами! В свою чергу, я пригадала наш найперший проект «Sheva Foreva», який свого часу здивував не лише старшокласників, а й учителів української мови та літератури, бо ми спробували подивитись на творчість класика у контексті прогресивності і сучасності.

Перчинка від Олександри Сергієнко спеціально для проекту С.Е.К.С.
Перчинка від Олександри Сергієнко для проекту С.Е.К.С.

Тепер, коли презентація проекту С.Е.К.С. позаду, починається як раз копітка і масштабна праця: відбір авторів і творів, обговорення способів подачі, безпосередньо уроки в школах, спілкування з учнями і викладачами.

Але, як слушно зауважили волонтери проекту: «Важливо любити те, що ти робиш, викладатись на повну, горіти — і тоді ти зможеш зацікавити інших тим, що цікаве особисто тобі!»

Тож хай буде С.Е.К.С! Себто Сучасне (Спокусливе Симпатичне) Епатажне (Естетичне Екзотичне) Креативне (Карколомне Красномовне) Слово!

Рок серед книг

Дмитро Ігнатов, гурт "Без Меж"
Дмитро Ігнатов, гурт "Без Меж"

Цікавий привід для відвідин філіалу № 4 Центральної дитячої бібліотеки Львова вигадали школярам її працівники разом з гітаристом українського прогресів-метал гурту “Без Меж” Дмитром Ігнатовим. 5 лютого 2013 року тут відбувся майстер-клас з електрогітари для юних поціновувачів рок-класики! Діти почули кращі теми з репертуару  AC/DC, Gary Moore, Marilyn Manson, John Petrucci, інструментальні композиції Дмитра Ігнатова, який порадував слухачів також прем’єрним виконанням кавера  “Хай буде шоу!”  (на пісню Queen “Show must go on”), з дебютного альбому гурту “Без меЖ”, який ось-ось має вийти.
Спілкування вийшло справді насиченим: діти багато розпитували рокера про те, як він прийшов у музику, чому обрав гітару і навіть хто його муза. А по завершенню активно брали автографи і фотографувались на згадку про зустріч.

Дмитро роздає автографи
Дмитро роздає автографи

Схоже, це не остання зустріч Дмитра зі школярами в стінах бібліотек, адже він зумів полонити серця не лише хлопців та дівчат, але й організаторів, які неодмінно поділяться досвідом такого заходу з колегами.
Я ж особисто бачу в цьому чудову тенденцію: в добу інформаційних технологій звичайна бібліотека може стати місцем культурної розвіртуалізації, де мистецтво оживає і набуває форми. Виставки, майстер-класи, зустрічі з видатними письменниками, музикантами і художниками, дискусійні клуби — це те, що може дати бібліотекам друге життя.

Увага! Наразі солісту гурту “Без Меж”, Стасу Котляру, потрібна допомога в зборі коштів на операцію з пересадки серця! Реквізити, довідки, новини, перебіг справ — на сайтах ВКонтакте і Facebook.

Антон Жадько: “Кіно — це саме те, що мені потрібно і що я так довго шукав”

Антон Жадько на зйомках свого епізоду в рамках проекту "Буріме"
Антон Жадько на зйомках свого епізоду в рамках проекту "Буріме"

— Аккуратнее… Это всемирная история синематографа.
— Признаться, грамматика не моя стихия. Но даже я могу разобрать, что многие страницы здесь пусты…
— Так это место для истории, сэр. Дерзните, и быть может, ваше имя впишут в эти страницы. Они ждут своих героев.
к/ф “Человек з бульвара Капуцинов”

Донедавна Антон Жадько, молодий, талановитий і амбітний кінорежиссер із Запоріжжя, знімав лише короткометражки, та на початку цього року переміг у конкурсі сценаріїв одного з епізодів повнометражної картини і його запросили до Москви, де він взяв участь у створенні першого фільму в жанрі буріме. Автори цього унікального проекту заклали в основу принцип однойменної поетичної гри, в якій учасники пишуть віршовані рядки на задану заздалегідь риму. В даному ж випадку йдеться про кінорими — короткі ключові фрагменти фільму. Режисери мають придумати і зняти свій варіант розвитку сюжету між кіноримами. Наразі роботу Антона, а саме п’ятий епізод фільму, виставлено на голосування, яке триватиме ще один день. Якщо його варіант набере більшу кількість “лайків” (на ФБ і ВК), то саме він увійде до фільму, а наш земляк отримає шанс зняти фінал картини!
Ось тут можна переглянути перші 35 хвилин фільму, а тут — безпосередньо епізод, придуманий і знятий Антоном. Сподіваємось, він сподобається вам і ви не забудете поставити “лайк”.
А поки голосування триває, є можливість поспілкуватись із самим молодим режиссером.

Робочі моменти на знімальному майданчику
Робочі моменти на знімальному майданчику

Антоне, як ти зрозумів, що хочеш знімати кіно?

Понимание пришло постепенно. Мне еще с детства нравилось заниматься всевозможными видами творчества. В школьные годы стал рисовать карикатуры, отсылать их на международные конкурсы. И было очень приятно получать, скажем, из Италии или Японии каталоги с работами, прошедшими на конкурс, и видеть в этом списке свое имя. Для середины девяностых, с учетом моего юного возраста, это воспринималось как настоящее событие и достижение. Но со временем мне стало тесно в одном виде искусства, хотелось большего. И уже в студенческие годы я всерьез занялся музыкой. Написал материал для шести-семи альбомов, но выступать со своей музыкой в одиночку я не мог. Поэтому следующим шагом было создание своей команды. И уже в свежеиспеченной группе мне нужно было в срочном порядке осваивать не только вокал, которым я никогда не занимался, но и поэзию, умение грамотно переносить свои мысли в стихотворную форму. А очень скоро остро стал вопрос о пиаре группы. Нужно было активно пестрить во всевозможных СМИ. В начале нулевых о моей команде не хотели писать те журналы, на которые хотелось сделать ставку. Отчасти по этой причине я решил, что если о нас не хотят писать журналы, то я сам создам свой журнал и не буду ни от кого зависеть. И меня не остановило полное отсутствие опыта работы в этой сфере. Пришлось самостоятельно в кратчайшие сроки осваивать журналистику и дизайн (ведь оформлением журнала тоже некому было заниматься, кроме меня). А результат не заставил себя долго ждать: после выхода первого номера журнала ATMOSFEAR (так я решил его назвать) ко мне обратился с предложением о сотрудничестве профессиональный дизайнер из Днепропетровска. И уже над вторым номером журнала мы работали вместе. Очень быстро получилось собрать команду энтузиастов, желающих приобщиться к созданию своего собственного печатного журнала (сейчас он является одним из лучших в стране). Чуть позже я занялся освоением искусства фотографии. Однажды друзья из группы HELL:ON попросили снять для их группы музыкальный клип. У меня не было опыта в сфере клипмейкерства, но почему бы не попробовать? А вслед за первым клипом последовали многие другие, их качество постоянно росло, вместе с моим опытом и уверенностью в своих силах и возможностях. После этого я с другом отважился на создание собственной музыкальной передачи – «D-Drive с Антоном DragonT Павленко». Пусть первые выпуски передач изобиловали техническими недочетами, но со временем они свелись к минимуму. Так же удалось снять несколько документальных фильмов о музыкальных рок-фестивалях. Нам предложили сотрудничество с первым (на то время) интернет телеканалом. Примерно в это же время я снял на цифромыльницу свою первую документалку под названием «Зона смерти». В ней мои друзья рассуждали о вопросах счастья и несчастья. Получилось довольно интересно, но самое главное – я понял, что вполне в силах замахнуться на создание художественного фильма. Я наконец-то подошел к пониманию того, что кино – это именно то, чем мне необходимо заниматься. Ведь оно максимально задействует мой творческий потенциал. Судите сами: снимая кино в одиночку, вы обязаны быть сценаристом, режиссером, оператором, осветителем, звукорежиссером, композитором, вы должны уметь монтировать отснятый материал, должны разбираться в актерской игре, владеть хотя бы основами компьютерной графики… А это как раз то, что мне нужно и что я все время искал.

Кадр з 5-го епізоду фільму "Игры в темноте"
Кадр з 5-го епізоду фільму "Игры в темноте"

Які твої успіхи на сьогодні? Чим ти можеш уже похвастатись?

Не знаю, как насчет похвастаться, мне это не свойственно, но работы проделано не мало. На моем счету несколько документальных фильмов, музыкальных клипов, промо-роликов, множество выпусков музыкальных (и не только) передач. Вот уже два года подряд я активно помогаю всеукраинскому кинофестивалю «Запорожская Синерама». Очень радует то, что ее уровень из года в год ощутимо растет. Я был одним из организаторов первой киношколы в Запорожье. Думаю, что нам удалось передать нашим первым выпускникам очень ценные знания и навыки, необходимые для съемки в кино.

Но отдельным пунктом, конечно же, стоит отметить мои художественные игровые фильмы. Это дебютный фильм «Алло», последовавший за ним «Испорченный телефон» (кстати, фильм снимался в рамках проекта киноальманаха «Україно, goodbye!», который продюсировали Денис Иванов и Владимир Тихий), а также фильм «Окно». Все фильмы уже успели принять участие в кинофестивалях, каждый из них занял призовые места. Радует и то, что фильмы проходят в конкурсную программу международных кинофестивалей ближнего зарубежья. И последней моей завершенной работой является пятый эпизод для уникального российского полнометражного художественного фильма, рабочее название которого «Игры в темноте». Фильм уникален тем, что создается по принципу «буриме». Опыт, который я получил на съемке в Москве, для меня бесценен. Я очень многому там научился. Плюс, приятно то, что на моем счету, по сути, уже есть полнометражная картина. А в планах – съемка трех короткометражных фильмов и одного полнометражного.

Чи пов’язуєш ти свою творчу і професійну реалізацію з Україною і що саме міг би зробити для розвитку українського кінематографу?

Для нашего кинематографа я бы мог сделать все возможное, чтобы о нем узнали во всем мире с лучшей стороны (по сути, сейчас я именно этим и занимаюсь). Другое дело, что наша страна пока что не желает помогать мне, чтобы я был в состоянии помочь ей более качественно. Однако я не руководствуюсь принципом «сделаю, как только наступит какое-то условие». Так можно всю жизнь просидеть в ожиданиях и в итоге остаться ни с чем. Я все равно продолжаю снимать кино, каждый раз поднимая планку качества. А качественный продукт не должен остаться незамеченным. Думаю, что близок тот час, когда удастся изменить нынешнее положение дел.
А вот насчет надежд, которые я связываю с Украиной… Надежды есть, их достаточно много. Некоторые из них я уже начал реализовывать. Но все надежды напрямую зависят от положения дел в стране, от политики, которую ведет государство. Так что со своей стороны я настроен максимально оптимистично, слово за правящей верхушкой.

У кого з майстрів ти вчишся, з ким хотів би попрацювати?

Я всегда стараюсь учиться у тех мастеров, чье творчество меня поражает до глубины души, чьи работы максимально резонируют с моей сущностью. Безусловно, это такие режиссеры, как Алехандро Гонсалес Иньярриту, Хулио Медем, Терренс Малик, Вуди Аллен, Коэн Мортье… Вообще, перечень моих любимых режиссеров из так называемого «артхаусного» кино очень велик – сложно выделить нескольких. А если говорить о режиссерах массового, коммерческого кино, кем я восхищаюсь, то в первую очередь это Джеймс Кэмерон, Питер Джексон и Кристофер Нолан. Смотреть их фильмы всегда сплошное удовольствие, а уж мечты о возможном сотрудничестве даже на уровне фантазии кажутся недостижимыми. А если спуститься с небес в наши реалии, то мне всегда приятно и полезно работать просто среди профессионалов, которые сильнее меня, а таких людей, к счастью, достаточно много.

Триває робота над епізодом
Триває робота над епізодом

Радянська школа кінематографу була дуже сильна, безліч геніальних стрічок знято на студіях УРСР нашими режисерами, з нашими акторами… Куди все це поділось? Питання риторичне. Є відчуття, що весь цей спадок привласнила сучасна Росія.

Согласен… Вопрос риторический, но от этого он не становится менее актуальным… Если рассматривать его с позиции силы, то правильно Россия сделала! Так будет продолжаться до тех пор, пока украинцы не найдут в себе силы переиначить себя (возможно ли это?). Но это уже совершенно другой разговор…

Часто, коли кажуть про український кінематограф, згадують невдалі спроби за останні 20 років…

Да, за последние 20 лет действительно особо нечем похвастаться… Но тому есть объективные причины, о которых я упоминал ранее.

Але чому вважається провальним знімати щось в Україні? Я чула, що “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” не окупився, наприклад.

Да, сам фильм не окупил вложенные в него затраты, однако, если говорить о кассовых сборах, то он получил завидную кассу по меркам отечественного кино. Нужно же с чего-то начинать. Как долго будет продолжаться подобное положение дел, зависит не только от политики государства, но и от гибкости самих кинематографистов. Нужно научиться снимать конкурентоспособный продукт за минимально необходимый бюджет. И тогда ситуация на рынке отечественного кинопроизводства сможет кардинально измениться.

Антоне, коротко про найближчі плани.

С одной стороны они предельно просты и универсальны для любого творческого человека, стремящегося к постоянному совершенствованию не только своего мастерства, но и максимального расширения круга зрителей, а с другой стороны, нужно делать поправку на непредсказуемость судьбы. Ведь редко когда получается все сделать так, как запланировал. Однако в чем точно не нужно сомневаться, так это в том, что скоро я сниму еще больше интересных фильмов, каждый из которых непременно откликнется в сердцах зрителей, которых, как я надеюсь, будет становиться все больше и больше.

Ми ані трохи не сумніваємось, що так і буде, Антоне! Дякуємо тобі за цікаву розмову, я впевнена, що вона не остання. Бажаємо успіхів, натхнення, сили, чудової команди і, безперечно, матеріального забезпечення для всіх твоїх майбутніх проектів!

ДОВІДКА: Перелік робіт

– музичні кліпи 2008 – 2013 рр.;
– цикл музичних передач «D-Drive с Антоном DragonT Павленко» 2008 – 2010 рр.;
– цикл передач МОДА-БАР – 2010-2011 рр.;
– документальний фільм «Зона смерті» – 2008 р.;
– документальний фільм “Про-Рок 2009” – 2009 рр.;
– документальний фільм «Глобал-Іст 2010» – 2010р.;
– короткометражний фільм «Алло» – 2011 р.;
– короткометражний фільм «Пошкоджений телефон» – 2012р.;
– короткометражний фільм «Вікно» – 2012 р.;
– 5-й епізод для повнометражного фільму «Игры в темноте» (Росія) – 2013р.