Сестри Тельнюк і Олександра Сергієнко в ефірі радіо “Запоріжжя-FM”

26.05.2012, ефір на радіо “Запоріжжя-FM”
В рамках програми “Діапазон” Аліса Подорожня спілкується з Олександрою Сергієнко (творча група “Своєрідне Коло”) та Галиною і Лесею Тельнюк.

Сестри Тельнюк у гостях радіо "Запоріжжя-FM"
Сестри Тельнюк у гостях радіо "Запоріжжя-FM", 26.05.2012 (фото Н. Стригуна)

Свет, любовь и волшебство

Ще один яскравий відгук про концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі, що з’явився одним з перших, спочатку в приватному листуванні, потім тут, в коментарях до мого звіту. Але він настільки світлий, влучний і сповнений щирих емоцій, що, думаю, варто його опублікувати окремо. Тож вашій увазі — враження Маргарити Матвієнко:

Галя Тельнюк
Галя Тельнюк, Запоріжжя, 26 травня 2012 (фото Н. Бойченко)

Александра, я благодарю тебя за смелость, с которой ты взяла на свои хрупкие плечи организацию концерта. За твой порыв, воплотившийся для меня (по моим наблюдения – для всех, кто был в зале) в этом волшебстве, в открытии, которые так редки и так ценны, которые хочется сохранить в сердце словно сияющие бриллианты…

Ты уже написала в своем отзыве практически все то же, что могла сказать бы и я. Подписываюсь под каждым словом. “Вот она, Женская душа. Хрупкая и ранимая, сильная и трепетная, обжигающая и ласкающая, бездонная и вознесенная, мудрая и чувственная” – примерно в такие слова я могу перевести свое состояние после концерта. Все правда: и про стихи, которые понимались сердцем, и про искренность, и про высочайшее мастерство, вкус, талант, неповторимость звучания…. И это невозможно описать.
Я никогда не слышала про сестер до концерта. Начинала слушать, отмечая, как ум оценивает, сравнивает, рассуждает. Чувствовала настороженность зала и осторожность выступающих, которые то ли шли, как по стеклу, то ли сами находились за стеклом, за туманом непонимания. И вдруг показалось, как будто слышится звон опадающего стекла, разрывается стена, звуки начинают проникать прямо в душу. И ум замолчал, уступив место чувствам. Каждая песня открывала все новые укромные уголки в душе, по щекам текли слезы, в которых не было ни капли грусти. Это были слезы очищения, похожие на весенний дождь. Слезы счастья от узнавания самого прекрасного, глубокого, потаенного. Одна композиция за другой умело создавали целостность, складываясь в объемные пазлы. Женщина, которая задыхается в фальшивом искусственном мире, сохраняет в себе полноту чувств, пронизывающую века, сопереживает случайным прохожим, в которых видит продолжение себя, наполняет обережной силой любимых и близких, через себя создает новый мир. Женщина, способная творить волшебство своим присутствием в этом мире.

Леся Тельнюк, Запоріжжя, 26 травня, 2012
Леся Тельнюк, Запоріжжя, 26 травня 2012 (фото Н. Бойченко)

В это невозможно не верить, невозможно это не почувствовать, слушая сестер Тельнюк. Ведь они создали все это своим талантом,своим присутствием. Пустой поначалу зал стал объемным, насыщенныйм, заискрился глубиной раскрывшихся сердец. Я слышала дыхание всего зала, востоженные взгляды ощущались даже спиной. Крики браво сами вырывались из груди, переполненной чувствами. И все это без “раскрутки”, без спецприемов. Только музыка, голоса, поэзия, искренность. Настоящее искусство, с которым так редко имеешь счастье соприкоснуться! Браво, сестры! Браво всей команде! Браво организаторам!
И огромное спасибо за эту песню “на бис”, которую я ждала, всем сердцем хотела услышать еще раз.
И очень жаль, что многим не посчастливилось попасть на концерт. Я сразу же начала искать их песни на ютубе. Нет, это нельзя слушать! Это исполнение нельзя снимать любительской камерой, обрезающей больше половины звуков. Разве что передача Марии Бурмаки, в которой сестры исполняют песни из этого концерта. Но там теряется целостность действа. Весь концерт – единое музыкальное произведение, составленное из шедевров. Его можно назвать целительным в прямом смысле слова. Сделали надрез панциря на сердце, аккуратно раскрыли, осветили все темные места, очистили любовью и высоким искусством, наполнили силой и верой, восстановили “кола”, и приложили бальзам.
Галя и Леся – вы настоящие волшебницы!
Хочется еще раз принимать вас в нашем городе. Теперь уже каждому, кто побывал, будет о чем рассказать. Не у одной меня появилось желание привести всех своих знакомых на ваш концерт. Исцеление нужно всем! Чистота и искренность нужны всем. Свет, любовь и волшебство – нужны всем!
БЛАГОДАРЮ!

Відео-інтерв’ю сестер Тельнюк на ТРК “Алекс”

У двох випусках програми “Лайф у кайф” (запорізька ТРК “Алекс”) юні журналістки спілкувались з Галиною і Лесею Тельнюк на тему моди, краси, жіночості, творчості і, звісно ж, нової програми “Дорога зі скла”.

Заметки бойца рок-н-ролла

Продовжуємо збирати різноманітні відгуки про концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі. Приємно, що люди не лінуються і пишуть. Ось, наприклад, Джиммі Хендрікс, доволі відомий в нашому місті і за його межами рок-н-рольщик і організатор багатьох музичних подій (скажімо, фестивалю “Дырокол“), дозволив мені здерти з його стіни “вконтакті” цей докладний звіт. Тож тримайтесь!

26 травня 2010 року, концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі
26 травня 2012 року, концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі (фото Н. Бойченко)

Про сестер я знаю эдак года с … 2002 (?). Без особого, впрочем, фанатизма. Потом помню рецензию в журнале WHF — на альбом ” Жовта кульбаба”, который я благополучно и приобрел, и даже советовал друзьям. С тех пор многое изменилось, я стал чертовски многогранной личностью, полюбил корневой блюз и нойз, сам стал играть всякий индастриал, организовывать концерты… То есть сестры (как и многое другое) остались где-то в прошлой жизни, и даже где-то было благополучно затерявшееся в просторах интернета мыло-приглашение им сыграть концерт у нас.
К чему это я? А, да, концерт. Узнал несколько внезапно и случайно.
Вспомнил (ясен пень!) старую свою увлеченность хорошим звуком.

Теперь надобно сказать, что в последние годы я жестко провожу разделение между коммерческой музыкой и “бессеребренической” и прочими святыми (ну или юродивыми) бойцами нашего с тобой рок-н-ролльного фронта.

Так вот, меня, а также моих близких, которые знают моё презрение к музыке “элитарной”, гламурной и прочей хуите, по ходу, и во время, и до, и некоторое время после концерта все мучал вопрос — вот как же так, есть же, что-то в них, есть “элитарно-коммерческое”, что же я прусь их слушать, говно и попс — эта вся коммерция…
И всё равно, есть в них что-то такое… неземное, как и в мною любимой Умке (хотя она бы мне в лицо расхохоталась за такое сравнение, наверно), как и в десятках других столь же глубоко презирающих весь этот шоу-бизнес моих любимых музыкантах )))

Так вот… после концерта, я прикинул…
По моим прикидкам — максимум, что они (теоретически) заработали… это пара сотен грн! А прикинь, музыкантов кормить надо, зарплату платить, да? Звукорежиссеру? Всем. Так.
Так вот, после концерта организаторы отдают им свои деньги (ха-ха, до чего, до боли знакомая картинка!), от чего те КАТЕГОРИЧНО ОТКАЗЫВАЮТСЯ! Мол, от сердца к сердцу, а не ради денег это всё! Вот тут-то я и понял, что моя жопа правильно их чувствовала, несмотря на пафос музыки и прочего, это другое, и тоже юродиво-святое-безденежное, хотя эти два мира: эдакий босоного-хипповский и их, консерваторско-пафосный в совершенно разных вселенных, которые, тем не менее – зеркально повторяют друг друга.

Ну а теперь о музыке и ложках.
Сразу о наболевшем. Начало концерта практически совпало с заявленным, хотя я и не ожидал, что раньше чем через час задержки всё случится. В 15 минут уложились – блестяще, я считаю. Теперь об опоздавших. Уважаемый слушатель не привык приходить вовремя, не знаю, я устал уже объяснять и бороться. Может давайте дружно перестанем пускать опоздавших в аудиторию, как школе? Это, впрочем, взаимная проблема – музыканты не начинают, потому что знают, что половина народу придет через час, народ не спешит, потому что знают – вовремя не начнут.
Сразу же началась свистопляска со светом, которая очень понравилась оператору с камерой. Кстати, дико раздражали, мало того, что чуваки заняли проходы, кое-кому закрыли обзор, так это я вам скажу, не главное. Самое меня ВЗБЕСИВШЕЕ – это когда во время аплодисментов на меня начинают светить фонарями и тыкать в морду камерой. Нельзя так, товарищи. Я пришел уединиться со своими чувствами, я может рыдаю, я не хочу, чтобы мои интимные и растерянные чувства снимали. Это съемка домашнего порно, я считаю, извините. Нельзя так. Лично мое мнение – нужно спрашивать разрешения. Мало того, некоторые верят, что камера вытягивает душу человека. Разве так далеко это от истины в столь интимный момент?
Тем более мои глазки и зрачки в темноте и полумраке расширены – а тут резкий свет. В минус. Для меня – значительный, как вам – не знаю, это кому как; а еще мне непонятно было, кто эти идиоты, местные ли это телепузики экрана или приезжие, мол, мы сегодня пишем концерт, поэтому, пожалуйста ведите себя прилично и не говорите слова “жопа”. Закончил с этим.

26 травня 2010 року, концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі
26 травня 2012 року, концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі (фото Н. Бойченко)

Дальше сплошные дифирамбы. Вот тут брат-соорганизатор сказал, мол, виолончель инструмент не рокерский. Дорогие мои! Виолончель – самый что ни на есть рокерский и прочая инструмент! Есть мною лично любимый питерский деятель – Вовка Белов, популяризатор виолончели в роке, и просто хороший музыкант. Спасибо ему, за привитую любовь к виолончели (Апокалиптика, тьфу! Три аккорда, два припева). Музыканты с сестрами – великолепны, нет слов! Поначалу было тонкое чувство на подсознании – некая нехватка драйва (то есть гула, грохота и каши), все-таки панк-рок-концерты – обычный опыт. Но! (тут переходим к звуку в зале) я также являюсь сторонником того, что пусть будет чуть-чуть не хватать, чем блевать этим звуком. 99% посещенных мной концертов выставлялся звук по принципу – чем громче, тем меньше заметно, что звукач идиот, а музыканты лажают. Мало того, привычка настолько укоренилась, что народ, посещающий данные концерты с хорошо и правильно выставленным звуком весь вечер мучается – мало, мы не глохнем, знач плохой звук и т.п. Работать надо над собой, товарищи! Посещать хорошие концерты – правильные места, консерватории и концертный зал Глинки с классическим репертуаром, например – умение слушать надо развивать и тренировать. На сестер Тельнюк вот сходить надо было, я понимаю, классику не все осилят.

Звук – отлично, просто отлично. мне очень нравится, когда звук выставлен так, что и не поймешь сразу – это я слышу натуральный звук инструмента (и/или голос) или усиленный? В сочетании с прекрасными музыкантами и голосами – ну, это отдельное удовольствие!

Теперь об организации. Собрать практически летом, (а на обычные мероприятия уже народ не ходит) такое количество народа – несомненный подвиг и успех, не стоит говорить о пиздаболах, они есть, будут и будут есть. Давайте судить по фактам. А я , как организатор с некоторым опытом – говорю, все отлично, вряд ли кто-либо смог бы сделать в данных обстоятельствах больше.
Верней, тот кто смог бы (теоретически), во-первых, не взялся бы за этот концерт (шо? а “мурку” ани петь када будут?) . Во-вторых, билеты по 50 грн. – это праздник какой-то! Любой “типа нормальный” организатор поставил бы по 150 со старта (и то по предпродаже, и то на балконе), и был бы неправ. Очень важно и ценно когда ты несешь культуру в массы, а не ты мне – я тебе. И, поверьте, это ценно, хоть и хлопотно, но это и есть наш с вами рок-н-ролльный фронт.

Чоловіче враження від Жінок

Галя Тельнюк, Олександра Сергієнко, Леся Тельнюк, Андрій Толстіков
Галя Тельнюк, Олександра Сергієнко, Леся Тельнюк, Андрій Толстіков

Вже пара днів минула з моменту концерту сестер Тельнюк у Запоріжжі. Почали з’являтись відгуки. Я за ними стежу. І знаходжу переважно емоційні відгуки від жінок. Це нормально. Жіноча лірика знайшла відгуки у серцях запоріжанок. Але позаяк я є не жінкою, а суворим і неголеним чоловіком, мені хотілося б прочитати дещо інші слова. Оскільки я таких не знайшов, то, либонь, варто написати їх самому.  Отже до справи.

Я не люблю вірші. Я їх часто не можу зрозуміти. Більше того, коли пишу пісні на слова сестри, часто навіть не дочитую до кінця її вірш – просто вигадую музику. І лише тоді, коли вже слова існують у пісні, я починаю до них прислухатись, починаю їх розуміти. Мабуть то не є правильним. Але в мене так. І не хочу щось змінювати.

Тому з такої позиції сприймати нову програму сестер Тельнюк, напевно, абсолютно некоректно.  Адже квінтесенція програми побудована саме на ліриці Оксани Забужко. Плюс має місце не улюблене мною рОкове звучання, а повністю камерне – три віолончелі і вокал. Далі більше. Я не люблю в поезії жіночу лірику. Вона далека для мене. Оце все «кохання-зітхання» мене не тільки не чіпляє, але й часто дратує. Ну і далі можна ще продовжувати. Отже я підвів до того, що за логікою мені мало б не сподобатись. Але сподобалось…

Вперше про сестер я почув кілька років тому: побачив про них статтю у місцевій газеті «Просто». Читати не став. Думав, чергова шароващина. Але запам’ятав. Далі було «Стусове Коло». Коли дивився по ТБ про нього репортаж, зрозумів, що від початку був неправим. Коли потім на ютубі переглядав виступи Тельнюк, остаточно визнав свою неправоту.

А далі був запорізький концерт… Я йшов на нього як один з співорганізаторів (де-факто, всі питання організації вирішувались сестрою, Олександрою. Але позаяк я теж в «Своєрідному», офіційно вважався одним з організаторів). Разом з тим зовсім не уявляв, що доведеться почути. Декілька днів перед концертом передивився пару свіжих записів Тельнюк – зокрема і «Нічні метелики». Сподобалось, але не надто. Цитуючи себе: «симпатично, але дуже незвичне звучання. Я люблю більш млосний саунд. Віолончелі не дають усього необхідного звуку». І я мав рацію, і я був неправим. Коли живцем послухав ці пісні, я взяв усі свої слова назад, адже та енергетика, той звук, той драйв, які нам подарували Сестри, не мав нічого спільного із сухими записами ютубу.

І ще. Напевно, це дуже важливо. Як я вже казав, мене подібна інтимна лірика дратує неймовірно.  Але сестри вхитрились зробити все так, що увесь виступ був пронизаний первісною жіночістю, при цьому вона (жіночість) не дратувала, ба навпаки.

Сестри Тельнюк показали мені, що я здатен любити поезію. Нехай не з першого разу) Вони продемонстрували, що гарний звук (дякуємо звукорежисерові Костянтинові Костенку!:)), висока майстерність, харизма і відмінне виконання можуть переламати критичне ставлення навіть суворого і неголеного вуйка).

Ну а зараз прийшов момент трохи розбавити ці солодкі слова ложкою гівна. Я розумію, що існує форс-мажор. Буває, плануєш щось, а не виходить. Розумію, що той чи інший музичний проект може не подобатись. Буває, любиш якихось виконавців, а їх концертна програма «не пре». Я розумію, що часто бракує часу, можливостей і т.д.  Але. Я не розумію, вибачте, п***ів. Кажуть, що будуть, а не приходять. На нікому не потрібних мітингах прапорами розмахують, а коли доходить до справи – зась. Палкі промови виголошують, а елементарно заплатити за квиток скупляться. Бо «а що, хіба це не безкоштовно?», або «а чо так дорого?», або «а можна мені як другу/журналісту/папіримському не платити?». Патріотизм починається, друзі, не з мітингів і навіть не зі статусів у «контакті». Таке життя, що й казати.

Але закінчити хочеться все ж таки на мажорній ноті. І ця мажорна нота – самі сестри Тельнюк. Не знаю хто як, а я в них закохався) Жінки часто бувають розумними. Жінки часто бувають кмітливими. Жінки часто бувають красивими. Жінки часто бувають дотепними. Жінки часто бувають особливими… Але якщо все це підсумувати – то вийдуть сестри Тельнюк.

Озираючись назад, я шкодую лише про одне: чому я, в біса, такий молодий! ))

Дякую сестрам за чудовий концерт. Дякую запорожцям за віддачу. Дякую «своєрідній» Олександрі за організацію.

Хм. Який красивим словом це все закінчити можна? О. Є думка одна:

«А, ну і ще одна важлива особисто для мене причина для відвідування концерту – це можливість зробити внесок (хай навіть і лише фінансово-аплодисментний) в сучасну українську культуру. От цікаво, чому для мене, російськомовного ультралівого, це важливо, а для запорізьких тисяч і тисяч “інтернет-правих” – ні?!:)» (с) наш Друг-панк-лівий. Сюрреаліст, між іншим.

Амінь, мб

Магія Жіночої Душі, або про концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі

Сестри Тельнюк. Спілкування із пресою. Запоріжжя. 26 травня 2012 року (фото А. Переверзевої)

О, що Вам ця жінка?! Та, власне, й не жінка, а — острів:

До неї плисти по диму через цілий прокурений зал…

(О. Забужко)

26 травня 2012 року на концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі “припливло” не настільки багато людей, як хотілося б, та і не мало як для нашого доволі інертного міста. “Плисти” декому довелось крізь свої упередження, крізь настороженість, крізь перші не дуже зрозумілі враження від знайомства з новою програмою сестер в інтернеті… Крізь власну лінь, крізь спокусу піти розважитись із друзями в кафешці, крізь весь цей “дим” власних уявлень і стереотипів про попередню творчість дуету… Та що казати, навіть ми, організатори цього дійства (творча група “Своєрідне Коло”), які давно вже хотіли почути і побачити Галю і Лесю в Запоріжжі, не до кінця уявляли собі, що ж це буде за програма із загадковою назвою “Дорога зі скла”. Три віолончелі? Два жіночих голоси? Поезія Оксани Забужко? Чи не буде все це надто штучно? Чи надто інтелектуально? Чи надто манірно? Як сприйме цю програму публіка, яка, скажімо, вподобала більш рокове звучання сестер? А як сприймуть ті, хто взагалі вперше про них чує?

Сподіваюсь, в неті ще будуть відгуки тих, хто відвідав концерт, тому зараз писатиму лише про свої враження.

Запоріжжя. 26 травня 2012 року (фото А. Переверзевої)
Галя Тельнюк. Запоріжжя. 26 травня 2012 року (фото А. Переверзевої)

Я такого не чекала! Ні, я знала, що все буде на найвищому рівні, бо інакше сестри та їхня творча команда просто не вміють, але, що це буде так! Так… Як? Як словами передати весь той об’єм і глибину звуку, що втрачаються на всіх ютубівських любительських відео з концертів? Як передати ту енергетику, яка ллється зі сцени, і з перших нот переповнює залу, змушує затамувати подих і ловити кожне слово? Про яку штучність, про яку манірність, про яку надмірну інтелектуальність ви говорите, люди! Ця музика — це оголений нерв. Це найглибші, найпотаємніші переживання, це жіночість у своєму чистому вигляді, це безпорадність і водночас сила, це те, що не впадає у вічі при першому погляді… Це справді те, до чого треба “приплисти”, прийти. Це цілий Всесвіт під скромною оболонкою. Найскладніші філософські тексти завдяки музиці стають зрозумілими. Їх починаєш розуміти не головою, а серцем. Просто все стає ясно! І легко, на “ох-ох-ох!”, розсіюється туман, приходить осяяння, очищення, відчуття цілісності. Це — без перебільшення — магія. Магія Любові та Мистецтва! Магія Музики і Слова! Магія Жіночої Душі…

Запоріжжя. 26 травня 2012 року (фото А. Переверзевої)
Леся Тельнюк. Запоріжжя. 26 травня 2012 року (фото А. Переверзевої)

Та сьогодні всі ці слова, що я написала з великої літери, так заялозили, що, боюсь, для тих, хто не був на концерті, вони прозвучать занадто пафосно. А не хотілося б! Бо я не помітила жодного пафосу ані на концерті, ані в спілкуванні за лаштунками. Галя і Леся абсолютно щирі як у своїй творчості, так і в житті. Просто наш світ стає все більш штучним, ми так звикли, що скрізь потрібні якісь хитрощі, якісь прийоми, звикли до масок, до “іміджів”, до строкатих, як папуги, “епатажних зірок”, що нас справді шокує щирість. Вона обеззброює. І змушує повірити в існування якихось більш важливих речей, ніж те, про що нам нав’язливо кричать політики з бігбордів, штамповані “зірки” з екранів ТБ, недорікуваті діджеї радіоефірів…

Мені справді дуже прикро, що для того, щоб достукатись до людей, треба знову ж таки вигадувати “прийоми” і що артисти такого рівня змушені виступати в напівпорожній залі. Нам, як організаторам, дехто дорікав, що було мало реклами, що мало афіш висіло в місті, мало писали, мало казали… Звісно, озираючись назад, думаєш, так, треба було зробити ще те і те, сходити ще до тих і до тих, надрукувати, розвісити, постукати, умовити… Може, ще десяток чи два було б охочих відвідати концерт! Може… Та де були ті люди, які розказували мені про свою любов до творчості гурту? Ті, які вважають себе патріотами? Ті, які вважають себе закоханими у високе мистецтво? Ті, які люблять казати, що вітчизняного виконавця треба підтримувати? Все це питання, на які нема відповіді.

Та попри все це, позитиву, звісно, значно більше! За словами директора проекту, Назара Стригуна, Запоріжжя — перше місто, в якому, представляючи “Дорогу зі скла”, сестри заспівали на біс! І як вони це зробили! “Я любитиму тебе, навіть якщо ти тікатимеш і пручатимешся”, — під кінець імпровізувала Галя, а я собі думала: “Куди ж я втечу! Та хіба ж я пручатимусь!” Дякую вам, любі Галя і Леся, за той ковток Любові, що ви подарували. Дякую музикантам-віолончелістам Святославові Боровику, Ігору Пацовському і Макcиму Римару, що відкрили для мене надзвичайний, дивовижний світ цього інструменту. Дякую чарівникам техніки і звуку — Олегу Репецькому і Костянтину Костенко. Дякую Назарові Стригуну за довіру, співпрацю і розуміння.

Також дякую всім, хто словом та ділом допоміг в організації, всім журналістам, які лишились небайдужими до події, та тим, хто відважився цього суботнього вечора пройти “Дорогою зі скла” в Запоріжжі.

Сподіваюсь, далі буде!

"Сестри Тельнюк" і "Своєрідне Коло" (фото Н. Стригуна)
"Сестри Тельнюк" і "Своєрідне Коло" (фото Н. Стригуна)

Чекаючи зустріч на “Дорозі зі скла”

8 квітня 2012 року. Клуб RESPUBLICA

Один мій приятель, чиї музичні смаки коливаються в діапазоні від фламенко і босанови до дез-металу, видав сьогодні: “Сашко! Я нарешті послухав ті пісні, які є в зустрічі, куди ти запрошуєш! Так це жесть! Я піду обов’язково!”

Йдеться про концерт сестер Тельнюк, який творча група “Своєрідне Коло” організовує в Запоріжжі, і який відбудеться уже за два тижні, а саме 26 травня.

Будемо відвертими, на превеликий жаль, сестер Тельнюк знають у Запоріжжі погано, принаймні, не так добре,  як хотілося б. Так, у 2007 році на їхньому концерті в Палаці Піонерів була повна зала людей, але то було давно. А музика цього дуету не звучить по радіо, кліпи не крутяться по М1. Шанувальники, в основному, слідкують за творчістю Галі і Лесі в інтернет-просторі. Та 5 років (рахуючи з останнього і єдиного до сьогодні концерту в Запоріжжі, якщо не брати до уваги фестиваль “Червона рута-91”) — достатній термін, щоб з’явилось і нове покоління слухачів, готових сприймати інтелектуальну і вишукану творчість сестер. Саме тому творча група “Своєрідне Коло” взялась за організацію концерту, на якому сестри Тельнюк презентують запоріжцям абсолютно нову програму на вірші сучасної української письменниці і поетеси Оксани Забужко “Дорога зі скла”.

В очікуванні дати “ікс” я перечитала багато інтерв’ю з сестрами, переслухала багато пісень в інтернеті, і старих, і нових. Так би мовити, готую сприйняття. Бо їхні пісні мають цікаву властивість, принаймні для мене. Звісно, є такі, що чіпляють з першого разу. Але більшість — спочатку приголомшує: незвично, дивно, незрозуміло… Не знаю, як ставитись. Гм, гм… Щось змушує повертатись до прослуховування знову і знову. І от я вже не помічаю, як пісня мене полонила і захопила. Я вже наспівую її. Тішуся рядками тексту. Подумки поринаю в музику. І тоді думаю: але ж це дивовижно! Неймовірно! Треба, щоб це почув іще хтось!

За що я люблю і поважаю сестер Тельнюк — так це за сміливість у творчості. Вони не бояться виходити за рамки загальноприйнятого формату (що це? хтось мені пояснить? чому те, що змушує мозок замислитись а душу очиститись, — вважається в нашому суспільстві неформатом?) і жанру попереднього альбому (кожна нова програма, новий альбом цього дуету — це якийсь експеримент, щось справді геть нове!). Їхня творчість — це виклик обмеженості, примітиву, вульгарності, які сьогодні сприймаються як норма, особливо якщо загорнути їх в яскраву обгортку. Дехто звинувачує сестер в надмірному снобізмі, мовляв, варто бути простішими, в чомусь — грубішими, адже це зробить їх “ближчими до народу”. Та, наскільки я можу судити з численних інтерв’ю, Галя і Леся, постійно вдосконалюючи власну майстерність і піднімаючи планку собі, так само піднімають її для свого слухача. Отже їхній шанувальник росте разом з ними.

Підбиваючи підсумок, хотілося б просто назвати кілька резонів, чому варто відвідати концерт сестер Тельнюк 26 травня в ДК “Металургів”:

1. Ти любиш неординарні, вишукані, глибокі тексти

2. Цінуєш майстерність виконавця і його повагу до слухача.

3. Готовий сприймати творчий експеримент.

4. Тебе чарує звук віолончелі (а саме віолончель буде провідним інструментом, що створить атмосферу інтимності, таємності та відвертості на крихкій “дорозі зі скла”, якою поведуть нас сестри).

5. Ти підтримуєш своє, рідне, українське, якісне і абсолютно професійне!

6. Не кажучи вже про те, що ти просто є шанувальником цього чудового жіночого дуету!

А якщо ти досі  в сумнівах, то… Краще все одно іди на концерт! Бо, як кажуть, ліпше шкодувати про те, що зробив, аніж про те, що НЕ зробив. Але, я впевнена, шкодувати не доведеться. До зустрічі на концерті! Вже скоро!

З питань придбання квитків дзвоніть: 068-448-20-58

“ТЕЛЬНЮК: Сестри” в Запоріжжі з програмою “Дорога зі скла”

Сестри Тельнюк, "Дорога зі скла"Творча група “Своєрідне Коло” запрошує запоріжців на презентацію новой програми проекту “ТЕЛЬНЮК: Сестри”, яка вже підкорила слухачів Києва, Львову, Одеси… В травні чекаємо на Сестер у Запоріжжі!

26 травня, 18-00, ДК “Металургів”, вхід 50 грн
Зустріч на сайті “ВКонтакте”

Телефон для замовлення квитків: 068-448-20-58 (Олександра)

Від директору проекту “ТЕЛЬНЮК: Сестри”, Назара Стригуна, про нову програму:

«Дорога зі скла» (музика Лесі Тельнюк, вірші Оксани Забужко) – це музика надії, передана новою українською унікальною вокальною школою з відтінками драматизму, ліризму, інтимності та мелодекламації. Це театральне дійство, висловлене сучасною музично-поетичною мовою.

Вірші Оксани Забужко, сучасної видатної української поетеси – є тією потужною силою, якої потребують усі покоління українців і не тільки. Вона, Оксана Забужко, робить Україну впізнаною у світі, розшифровує і передає коди наших предків, їхні голосіння. Забужко – це прорив у літературний Світ. Після випаленої «совком» землі – її голос це потужний паросток сили і надії в сучасній літературній мові.

Сестри Тельнюк (заслужені артистки України та лауреати премії імені Василя Стуса) така ж могутня сила в сучасній музичній культурі. Сестри разом з Оксаною – без перебільшення два величні явища, що об’єдналися у поетично-музичний елітний проект під назвою «Дорога зі скла».

Аналогій проекту немає не лише в Україні, але й у Світі. В даному випадку можна сміливо заявити про ексклюзивність та унікальність проекту. Супровід, що складається лише з трьох віолончелей – вишукане тло, на якому інтонації, тексти , що переходять часом на магічний шепіт, підсилюють ефект очищення.
«Дорога зі скла» – музика для зачаття нового здорового українського покоління. У ній закладені інтелектуальні та героїчні коди наших предків: сила, любов, здоров’я, віра, незламність.
«Дорога зі скла» – це не етно, це не фолк, це не рок!
Це – ОЧИЩЕННЯ КРОВІ.
Це – «TRANSFUSIONS: Sisters»!