Китайське чаювання: досвід “чайника”

Майстер-клас з чайної церемонії. "Бочка меда". Запоріжжя. 17 лютого 2013 року. (фото Я. Яковенко)
Майстер-клас з чайної церемонії. "Бочка меда". Запоріжжя. 17 лютого 2013 року. (фото Я. Яковенка)

Я людина не вибаглива, демократична і далека від будь-яких церемоній. Ба більше, слово “церемонія” стійко асоціюється в мене з чимось штучним, офіційним, сповненим нещирих дій, отже одразу викликає внутрішній протест. Тому коли Аріна Мосягіна запросила мене на майстер-клас з китайської чайної церемонії, то я погодилась переважно тому, що хотіла підтримати свою подругу в її захопленні та бажанні поділитись своєю любов’ю до Китаю. А щодо теми, власне, я мала певні упередження: ну, чай, ну, не “діжка”, як я звикла, а маленька піала… Аби ото життя собі ускладнювати!  Забігаючи наперед, скажу, що вже після третьої піали мої упередження похитнулись, але про все по порядку.

Майстер-клас з чайної церемонії. "Бочка меда". Запоріжжя. 17 лютого 2013 року. (фото Я. Яковенко)
фото Я. Яковенка
Майстер-клас з чайної церемонії. "Бочка меда". Запоріжжя. 17 лютого 2013 року. (фото Я. Яковенко)
фото Я. Яковенка

Почала Аріна з того, що в двох словах розказала про традиції гостинності китайців, про те, що такий специфічний ритуал чаювання був і залишається покликаним познайомити людей, дозволити їм налаштуватись одне на одного, створити затишну і невимушену атмосферу спілкування, а також, безперечно, насолодитись всіма відтінками смаку, аромату і післясмаку напою. Не буду описувати всю послідовність дій, яку ми, як учасники майстер-класу, здійснювали з підказками Аріни, та вже після 10-15 хвилин знайомства з ритуалом я стала відчувати, що таки відбувається спільна настройка. Всі оці наші рухи, переливання води і заварки, порівняння смаків і ароматів справді зближують. Заповнюють собою простір, не залишають в ньому місця для “незручного мовчання” малознайомих людей, кожен долучається до процесу, додає в цей простір частку себе, свого настрою і стану, і відбувається спільна магія.

Майстер-клас з чайної церемонії. "Бочка меда". Запоріжжя. 17 лютого 2013 року. (фото Я. Яковенко)
Аріна Мосягіна. "Бочка меда". Запоріжжя. 17 лютого 2013 року. (фото Я. Яковенка)

Я вже мовчу про сам чай, після якого, прийшовши додому і побачивши пакетований грінфілд, я зовсім не надихнулась! Сьогодні ми скуштували 4 різновиди, вибачайте, що не запам’ятала їхні китайські назви. Та для мене це не головне, бо я будь-якої миті зможу звернутись до Аріни, і вона мені їх нагадає. Головне ж — це абсолютно несподіваний новий досвід, позитивні емоції і умиротворений вечірній настрій! Щось є медитативне в такому чаюванні, бо абсолютно не помічаєш часу. Ми всього лише пили чай і говорили про нього, а дві години промайнули як 20 хвилин. Тож коли адміністратори кафе (а точніше, антикафе “Бочка Меда”) недвозначно натякнули нам, що час вертатись на грішну землю, довелось доволі швидко згортати все це чарівне причандалля і звільняти місце для наступного заходу.

Не знаю, чи зможу я тепер пити “звичайний” чай. Що ти зробила, Аріно!:)