Акція “Тарасова маршрутка”: підсумки

Три "Тарасові маршрутки" (Фото Наталки Бойченко)
Три "Тарасові маршрутки" (Фото Наталки Бойченко)

Про зміст акції та підсумки першого дня можна почитати тут. 10 березня організатори продовжили перетворювати звичайні запорізькі маршрутки на “Тарасові” і про те, як все відбувалось, розказує Наталка Бойченко:

“За другий день ми оформили близько десяти маршруток. Проблеми по розміщенню залишилися ті ж, що спіткали і вчора. Але зазначимо, що відмов сьогодні було не так багато. Щоправда, деякі водії просили отримати дозвіл на розміщення картин, листівок і наліпок у керівництва, боялися брати на себе відповідальність.

За час акції сьогодні ми прикрасили автівки на маршрутах 62, 85 та 26. Окремо хочемо подякувати водію на 26-му маршруті – Юрію. Він довірив нам як свою машину, так і авто своїх колег, які стояли поруч. Також саме на цьому маршруті нам дозволили клеїти на машину ззовні наліпку «Тарасова маршрутка».

Загалом, частіше водії погоджувалися на розміщення саме репродукцій картин у салонах. У більшості маршруток немає програвачів, аби вони могли увімкнути запропоновану нами музику (пісні українських виконавців на тексти Т. Шевченка), тому деякі диски ми віддавали водіям особисто – для прослуховування вдома”.

Всього до акції ми змогли долучити близько 30 маршруток, тож кількісно навіть перевоконали початковий план. На жаль, ідея з музикою виявилась складною в реалізації. Та в цілому, ми задоволені результатом. Найголовніше в будь-якій справі — це люди! І даний проект вкотре довів, що в Запоріжжі справді багато небайдужих і творчих людей, в тому числі, серед водіїв маршруток!

Тож саме зараз логічно подякувати всім, без кого наша культурна авантюра була би неможливою. Перш за все, спасибі тим, хто підтримав ідею інформаційно і матеріально. Гроші на нашу спонтанну акцію ми зібрали за один день! Та діло було напередодні 8 березня, ми боялись, що не встигнемо надрукувати всі необхідні матеріали. Дякуємо рекламному агенству “Акцент-М” і особисто Максиму Червоненку за оперативність і традиційну якість друку. Дякуємо також Вікторії Бойко, що намалювала білу маршрутку з калиновими китицями, в яку ми “посадили” Шевченка і музикантів. Спасибі Андрію Єрмоленко, який надав свої малюнки для нашої акції і директору проекту Тельнюк:Сестри Назару Стригуну за найновіші записи гурту! Спасибі Дмитрові Красову, Максиму Червоненку, Наталці Бойченко, Сані Сергієнку і Юрі Жуку за безпосередню участь в акції: спілкування з водіями, розклейку наліпок і репродукцій, фото з місця подій. Дякую свекрусі Галині Сергієнко, що взяла на себе онуків, поки ми з друзями займались “перетворенням” маршруток, і своїй мамі Тетяні Толстіковій за гарячий і смачний обід:) Спасибі кожному небайдужому водію! Ну, і окрема подяка винуватцю події — Тарасу Шевченку. Йому — багато за що, зокрема хоча би за ці кілька божевільних і натхненних днів і за все це “своєрідне коло” чудових людей!

“Тарасова маршрутка” в діалогах і ситуаціях

Водій "Тарасової маршрутки" (фото Ю. Жука)
Водій "Тарасової маршрутки" (фото Ю. Жука)

Трохи діалогів і ситуацій з акції “Тарасова маршрутка”

Всі перемовини з водіями починались у нас однаково. Ми знайомились, далі я повідомляла, що з нагоди 200-річчя Тараса Шевченка ми з друзями вирішили реалізувати невеличкий проект, пропонувала водію увімкнути замість радіо диск з музикою на слова поета і дозволити розмістити в салоні репродукції картин Тараса Шевченка і Андрія Єрмоленка. А тоді наші розмови складались по-різному. Ось кілька найцікавіших спогадів.

***

Водитель: “Нормально отношусь. У меня жена учительница, что-то там делала с детьми на днях”.
Я: “Вы не будете против, если мы украсим салон картинами Шевченко?”
В: “Нам запрещено рекламу вешать”.
Я: “Но это не реклама, всего лишь картины!”
В: “Нас ругают за любую рекламу!”

***

В: “Конечно, вешайте (картины, — прим. авт.)! Я за Украину, а не за Россию, поэтому разрешаю!”

***

В: “Эту не надо, давайте другую! Дети ездят ведь! (я пропонувала картину “Марія”, — прим. авт.). О, эта пойдет! (“Костьол Святого Олександра”, — прим. авт.)

Шевченківська "Марія", чи може вона шокувати нинішніх дітей?
Шевченківська "Марія", чи може вона шокувати нинішніх дітей?

***

В: “Я вообще против, и тем более, укрАинского языка!”

***

В: “Мне кажется, что его гений слишком уж раздут! А вообще, мне просто ехать надо”.

***

В: “Да, пожалуйста. Тарасика мы любим, у нас дома все его сочинения! Дочка так вообще на нем повернута. Она и сама стихи пишет…” (До речі, цей водій навіть допомагав нам вішати репродукції і власноруч витер скло зовні, щоб наліпочку начепити! А ще ми з ним просто душевно поспілкувались “за життя”, — прим. авт.)

***

В: “А сколько заплатите?”
Я: “Это ж не коммерческое предложение, мы сами потратили много денег, чтобы все напечатать!”
В: “Ну, нет, бесплатно я не буду, хахаха!”

***

В: “Хорошая идея! Только надо было взять строительный степлер. Кнопки неудобно, конечно… А вообще, правильно! Пусть приобщаются к культуре (певно, пасажири, — прим. авт.)”.

***

В: “А почему рисунки серые?”
Я: “Ну, это видение автора (Андрія Єрмоленка, — прим. авт.)
В: “Было б лучше цветные. На сером фоне (стіни і стеля маршрутки, — прим. авт.) лучше бы смотрелось”.

Шевченко-даїшник (робота Андрія Єрмоленка, постер з "Мистецького Барбакану")
Шевченко-даїшник (робота Андрія Єрмоленка, постер з "Мистецького Барбакану")

***

Я: “Вот тут Шевченко в разных образах, например, вот тракторист, вот нефтяной магнат, где-то тут был гаишник…”
В: “Гаишника не надо, хахаха!” ( До речі, саме даїшника позитивно відмітили два інших водія, — прим. авт.).

***

В: “Девушка, какой культурный проект! Мне бы домой и спать!”

***

В: “Вешайте, вешайте, не знаю, правда, что директор скажет…”
Я: “Я могу поговорить с директором по телефону…”
В: “Да за Шевченко я сам от кого хочешь отобьюсь! Если еще и его у нас заберут, то что ж останется!” (Цей водій, поки ми ліпили картини, розказав нам все, що він думає про Путіна, про поточну ситуацію, про те, що його пропагандою російською не надуриш і головне, про самого Шевченка! Він просто і зрозуміло пояснював нам, чому Шевченко пророк і чому нам треба до нього дослухатись, про те, як дослівно поет описував те, що відбувається зараз, про його актуальність, про те, яку добру акцію ми вигадали. Прощався зі словами: “К сожалению, за 200 лет мы не поумнели. Прости нас, Тарас! Будем стараться!” — прим. авт.)

***

А ще був диспетчер на кінцевій зупинці, який весь час спостерігав, як ми спілкувались з водіями. І коли вже зібрались іти, попросив у нас диск, щоб послухати в машині, а ще кілька картин. Каже: “Я повешу в подъезде, вы не обидетесь?”

Акція в Запоріжжі “Тарасова маршрутка”

Планувалось, що в маршрутках гратимуть пісні на слова Тараса Шевченка
Планувалось, що в маршрутках гратимуть пісні на слова Тараса Шевченка (фото Ю. Жука)

9 березня в Запоріжжі з нагоди 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка за ініціативи творчої групи “Своєрідне Коло” з’явилися “Тарасові Маршрутки”. Спочатку планувалось пропонувати водіям ставити в салоні пісні на слова Кобзаря, для чого заздалегідь були записані диски (без малого три години музики різних жанрів та виконавців). Також організатори підготували яскраві роздруковані репродукції деяких картин Тараса і малюнків сучасного художника Андрія Єрмоленка, в яких поет предстає в різних образах (наприклад, короля рок-н-ролла, індійського божества, тракториста, супермена тощо). Всього планувалось залучити до проекту 20 машин. Ідею добре сприйняли в інтернеті, і буквально за пару годин небайдужі зібрали необхідну для друку всіх матеріалів суму. Отже зранку 9 березня організатори відправились спілкуватись з водіями на кінцевих зупинках.

Малюнки Андрія Єрмоленка в салоні запорізької маршрутки
Малюнки Андрія Єрмоленка в салоні запорізької маршрутки (фото Ю. Жука)

Реальність внесла свої корективи в початкові плани. Виявилось, що 90% машин мають проблемні магнітоли (може, це просто нам так “щастило”, але факт): відсутні або поламані дисководи, вже не кажучи про USB-вихід. Тож в більшості випадків ішлось тільки про міні-виставку в салоні. Але і тут не кожен ішов нам назустріч. Хтось посилався на керівництво, яке може бути не в захваті від “реклами”. Коли ж ми казали, що це не реклама, і не політика, а лише картини, і ми готові поговорити з керівництвом по телефону, часом з’ясовувалось, що просто водій сам до ідеї байдужий чи скептичний. Хтось був не проти розмістити, скажімо, три картини замість восьми. Лише одного разу я почула від водія, що він “вообще против, и тем более украинского языка”, при тому, що спілкувались ми сьогодні російською. Але цей випадок сьогодні був винятком. Загалом же водії сприймали ідею або нейтрально, або позитивно, висловлювали свою підтримку, розказували, що поважають Шевченка. Декому навіть не доводилось нічого пояснювати, лише зачувши ім’я Тараса Григоровича, вони радо йшли на контакт. І це насправді одне з найпозитивніших вражень від сьогодні.

Шевченко-художник
Шевченко-художник (фото Ю. Жука)

Загалом за день ми перетворили на “Тарасові” близько 15 маршруток (10, 9, 43, 79 маршрутів). Точний лік, на жаль, втратили, бо інколи “Тарасовими” вважали і такі, де водій дозволив розмістити дві чи три репродукції. З музикою від нас поїхали сьогшодні лише три машини, що, з одного боку, сумно, бо від початку ми робили ставку саме на музику. Але з іншого боку, ми розуміємо, що все одно не змогли б дізнатись, чи не вимкнув водій запропоновані пісні через 10 хвилин, бо смаки — все ж таки річ дуже індивідуальна. Але ми вирішили просто дарувати диски тим водіям, які погодились з нами співпрацювати, і вони щиро цьому раділи і дивувались, що так багато музики є на слова Шевченка, обіцяли послухати вдома.

Завтра плануємо задіяти ще кілька машин (у мене залишилось матеріалів ще на 7-8 маршруток).

День вийшов дуже насиченим емоційно і висновки в цілому позитивні. Серед водіїв ми зустріли кілька дуже цікавих і небайдужих чоловіків, що надзвичайно порадувало нас, і вже заради цього варто було придумати і реалізувати цю невеличку культурну авантюру!

P.S. Почитайте діалоги з водіями:) А тут можна дізнатись про підсумки акції і про тих, хто допомагав втілювати ідею.

Тарасова маршрутка рушає в путь
Тарасова маршрутка рушає в путь (фото Ю. Жука)

З Новим 2014 роком!

Роби те, що відчуваєш, не шукаючи причин! З новим роком!
Роби те, що відчуваєш, не шукаючи причин! З новим роком! (Краків, 2013)

Традиційно напередодні новорічних свят підбиваю підсумки, щоб закарбувати у пам’яті найвизначніші моменти прожитого року. 2013 рік для мене це нові люди, нові проекти, подорожі і народження сина.

Уляна Кривохатько, молода талановита запорізька поетка і просто чудова людина. Надзвичайні та ліричні Микола Білик і Ксенія Шерстякова (гурт “Все поруч”) теж стали несподіваним відкриттям. А все завдяки березневому квартирнику “Своєрідного Кола” у Олі Філіпової, де вперше перезнайомились між собою наші хороші друзі. Розвіртуалилися остаточно з Дмитром Красовим, потоваришували з Олесею Кулик…

Квартирник "Своєрідного Кола" у Олі Філіпової, 23.03.2013
Квартирник "Своєрідного Кола" у Олі Філіпової, 23.03.2013

Яскраві враження від спілкування у затишному дружньому колі надихнули на спільний музично-літературний проект “Весна ще так ніколи не співала”, завдяки якому, до речі, відкрили для себе українську сторінку творчості Пета (Pat Seventhproof).

Початок року був не менш цікавим для мене. Взяла участь у київській презентації нового проекту “Не будь байдужим!”, присвяченого сучасній українській літературі в школах (“С.Е.К.С.”). З Олею Філіповою та Настею Бондаренко навіть встигли провести пару уроків у рамках цього проекту в запорізькому колегіумі Елінт.

шашлик з НББ
Шашлик з НББ

Чудові емоції і досі виникають, коли згадую червневий “небайдужий шашлик” на березі озера в київських лісах, де я мала змогу познайомитись з великою кількістю цікавезних людей з руху НББ. Ранкова запашна кава в Оксани Левкової, мінливі хмари і надокучливі комари, смачнющий шашлик і невимушене спілкування на природі. Шкода, довелось рано тікати на свій поїзд.

Весна 2013 року, а саме квітень, запам’ятається мені також поїздкою до Кракову. Колись в 11 класі, теж у квітні мені пощастило там побувати. Але що таке поїздка у складі дитячої групи, коли тебе тягають на заплановані екскурсії і нікуди далі, ніж на два метри не пускають? Тому коли чоловік планував поїздку на програмерську конференцію разом із колегами з Хмельницького, мені закортіло “впасти їм на хвіст”.

З Аріною в Криївці
З Аріною в Криївці

Підбили друзів, Аріну Мосягіну і Ярослава Яковенка, вписались вчотирьох у наш “бойовий” Matiz (тоді ми ще не знали, що він бойовий) і жахливими українськими дорогами рушили у бік казкової Європи:) Це була весела подорож: підстрибування на наших трасах під акомпанемент “Серебряной свадьбы” і вишуканої російської лайки в чотири голоси, кілька штрафів за перевищення (куди ж без цього), знайомство з нічним Львовом (коли ми думали, що втратимо всі чотири колеса на розкуроченій бруківці), прогулянка містом з обов’язковим відвіданням Криївки (поки чоловік допомагав друзям-колегам, які все ж таки втратили колеса на під’їзді до Львова)…

Перетин кордону, відчуття контрасту з нашою реальністю вже на перших кілометрах польськими дорогами, нічний приїзд до Кракову і облом з готелем (де абсолютно несподівано з’ясувалось, що нашу бронь відмінено пару днів тому і тепер опівночі дев’ятеро втомлених мандрівників мають щось терміново придумати у вестибюлі готелю). Зрештою, всі проблеми було розв’язано, ми таки переночували в цьому готелі, вранці знайшли інший, переселились туди і поки наші програмісти тусувались на своїй конференції, ми гуляли Краковом.

Пьотрик — власник вінілової крамнички
Пьотрик — власник вінілової крамнички

Ці два повноцінних дні у надзвичайному місті запам’ятаються мені прогулянками по набережній, відпочинку простонеба на траві, інтуітивними маршрутами, вечірнім джазом, зливою, яка накрила нас посеред мосту, непоказними дверима, за якими ми зазвичай знаходили найзатишніші кав’ярні і найцікавіших людей… А ще тим, що за весь час цієї подорожі, на диво, мене жодного разу не мучив токсикоз (про який я згадала, щойно ми повернулись до Запоріжжя)… Так, ми їхали, вже знаючи, що на кінець року наша родина чекає на поповнення.

Ладя і Тарасик
Ладя і Тарасик

Літо 2013 було для мене лінивим і спокійним. Ми з сином кілька разів по тижню гостювали в селі у моєї бабусі, де я відпочивала від людей, політики, інтернету, громадської активності і навіть від творчості. Зате відкрила для себе як спосіб медитації вишивку хрестом. Таким чином, за кілька місяців вишила свою першу картину, яку подарувала мамі.

На тиждень ми родиною вирушили в Євпаторію до друзів Олесі та Андрія Озирських. Для Тарасика це було перше знайомство з морем. А ще він подружився (наскільки так можна казати) із Ладомирчиком, найменшим Озирським. Ладя хоч і переймався за свій особистий простір, але кілька разів навіть обійняв Тарасика, що, на жаль, документально зафіксувати ми не встигли. Ну, а нас Леся весь цей час безжалісно балувала кулінарними шедеврами!

Та літо скінчилось, і чітко за календарем розпочалась осінь, яка для мене минула доволі швидко і в домашніх клопотах. Хоча при цьому я взяла участь у кількох програмах на місцевому ТБ (наприклад, присвяченій Василю Стусу та Тарасу Шевченкові).

Осінь запам’ятається для мене ювілейним концертом Сергія Бабкіна в Запоріжжі. На словах пісні “Привет. Привет, мой сын. Ты не такой как все мы, ты совсем другой.
Смотри. Смотри, вокруг все это, Это ты принес с собою. С собою…” я відчувала, що мій живіт ходить ходором. До нашого знайомства з сином залишалося два тижні…

До зустрічі з сином близько двох тижнів
До зустрічі з сином близько двох тижнів

Але до того в країні розпочалося щось неймовірне, жахливе і прекрасне водночас. Євромайдан, який переріс цей префікс “євро” і став потужним рухом, який охопив всю Україну. Я не могла бути байдужою і зовсім лишатись осторонь, хоча, зважаючи на мій “цікавий” стан, лізти на барикади теж не стала. Всі ці події повернули мене в українські реалії, від яких я віддалилась, починаючи з літа. 1 грудня, гуляючи, з чоловіком і Тарасом ми відвідали запорізький майдан. Я зустріла величезну кількість хороших знайомих, пораділа тому, скільки абсолютно різних людей прийшли висловити своє незадоволення владою і висунути їй претензії та вимоги. Яскраво світило сонце, було тепло і світло. Я щиро раділа тому, що бачу, що люди міняються, суспільство потроху змінюється і ці зміни необратимі. В голові звучала заглавна тема зі стрічки Тарантіно “Джанго”… Це було близько першої дня. А о п’ятій вечора я вже лежала в пологовому будинку з новонародженим сином на грудях і раділа тепер зовсім з іншої причини. Роман з’явився на світ легко і швидко, так, що я не встигла усвідомити, що відбувається. І в нашій родині побільшало стрільців. 3 грудня був день народження в Тарасика, якому виповнилось 3 роки. Старший син вже такий дотепний і кмітливий, а на фоні Ромчика виглядає зовсім дорослим, хоча, звісно, це не так. Ну, а 6 грудня я перетнула свій 30-річний рубіж. Хоч я досі часто думаю про себе як про 20-річну, люди в 40 років мені здаються “дорослими тьотками і дядьками”, хоча це саме визначення вже сміливо можна дати і мені…

На 2014 маю бажання гідно і яскраво відзначити 200-літній ювілей Тараса Шевченка. Звісно, наявність у родині нещодавно народженого малюка накладає на реалізацію цих планів деякі обмеження. Але не забігатиму наперед. Довірюсь часу і життю. Наразі відчуваю в собі потенціал і енергію творити і надихати інших. Відчуваю щастя. Відчуваю себе молодою (ги-ги-ги) і до біса симпатичною, незважаючи на неспокійні ночі. Хай новий рік буде щасливим і для родини, і для країни!

P.S. “Своєрідне Коло”, в особі Андрія Толстікова, цього року також долучилось до таких заходів: вечір, присвячений творчості Ліни Костенко, а також новорічний концерт “Ялинка”. А ще хто не читав раптом його докладного і цікавого звіту про двохмісячне відрядження до Африки, — дуже раджу!

P.P.S. Ще одна приєминка! В цьому році я вже майже забула, що таке громадський транспорт. Бути за кермом значно комфортніше:)

Запорізька весна зі смаком шоколаду

Вдячна публіка (фото А. Мосягіної)
Вдячна публіка (фото А. Мосягіної)

Музично-поетична феєрія зі смаком шоколаду відбулась! 13 квітня у Львівській майстерні шоколаду протягом двох годин запорізькі музиканти і поети дарували свою творчість і закликали Весну співати разом із ними. І судячи із сьогоднішньої погоди, ми таки її розчулили, бо зранку трохи дощить (сподіваюсь, не засмутили!).  Це був наш перший досвід подібного заходу у Львівській майстерні, тому не всі організаційні моменти вдалось прорахувати наперед, але певні висновки щодо цього на майбутнє ми зробимо. Від себе хочеться подякувати всім учасникам і колективу  закладу (окрема велика подяка офіціантам Івану, Марійці, Олені та барменові Олександру за розуміння, делікатність і відкритість до співпраці).

Ось таким позитивом закінчився вечір (фото А. Мосягіної)
Ось таким позитивом закінчився вечір. На знімку О. Сергієнко, О. Панасюк, М. Білик, О. Кулик, О. Філіпова і К. Шерстякова (фото А. Мосягіної)

Ми від початку не ставили за мету зробити театральне дійство. Мотив і настрій “Лісової пісні” — це просто те, що об’єднало в рамках вечора таких різних і самобутніх музикантів і поетів: Валентина Терлецького, Pat Seventhproof, Миколу Білика та Ксенію Шерстякову, Олену Панасюк, Уляну Кривохатько, Ольгу Філіпову і, власне,  мене, Олександру Сергієнко. Ми щиро ділились своїми емоціями і почуттями, думками і спостереженнями. І хочеться вірити, що глядачі не лишились байдужими. Тому закликаємо писати відгуки, критикувати, якщо є за що, або хвалити, якщо теж вважаєте за потрібне. Головне — не мовчіть! Бо зворотній зв’язок у будь-якій творчості — це те, без чого вона, себто творчість, просто неможлива!

А тепер просто без ремарок опублікую враження від однієї з глядачок — Аріни Мосягіної. Єдине, забігаючи наперед, і відповідаючи на “ложку дьогтю”, скажу, що, справді зауваження приймаються і наступного разу будемо ретельніше заздалегідь продумувати такі технічні моменти, як розташування столиків і бронювання місць. А от за добрі слова — щире спасибі!

Отзыв с галерки

Меня пугают люди, которым что-то интересно.
мой муж
после посещения «Весна ще так нiколи не спiвала»

Уважна і привітна Олена (фото А. Мосягіної)
Уважна і привітна Олена (фото А. Мосягіної)

Обстановка
Мы пришли под самое начало, поэтому разглядеть красоты «Мастерской» не успели. Найдя себе место под солнцем, мы пытались обратить на себя внимание официантов. На протяжении всего вечера попытки гостей установить контакт с официантами время от времени отвлекали на себя внимание от самого действа. До того, как открыли окна, в нашем уголке было душновато.

Публика
Случайных людей, практически, не было. Что порадовало: разговоров, типичных для «застольных» концертов было очень мало, и они не отвлекали от происходящего. Исключение, — общение с официантами, но к разгару действа они научились быть невидимыми и неслышимыми, за что им спасибо.

Валентин Терлецький вміє розтопити кригу в серцях (фото Ю. Жука)
Валентин Терлецький вміє розтопити кригу в серцях (фото Ю. Жука)

Концерт
Огромное спасибо организаторам за нулевой процент пафоса, спонтанность, ненавязчивый конферанс. А еще качественный звук: слышно было хорошо, но барабанные перепонки не лопались. Это уже уровень, респект!

После приветствия Саши Сергиенко, микрофон отдали «на растерзание» Валентину Терлецкому. У него была непростая задача: выступать первым для публики, которая, ИМХО, сама не знала, чего хочет больше: пищи для души или тела. Валентин был органичен, профессионален, лиричен. Может, плотины и не прорвал, но лед растопил. Видно было, что он сам кайфанул от того, что творил, а это ли не главное для артиста?

Когда выступала Саша Сергиенко, я пыталась установить невербальный контакт с внеземными цивилизациями официантами. Но я могла позволить себе такую роскошь, так как знаю ее стихи давно и долго, и многие из них мною читаны-перечитаны. Особенно, испанский цикл. Но все-таки, свое любимое «про Гауди» я послушала.

Милий мізантроп і філософ Pat Seventhproof (фото Ю. Жука)
Милий мізантроп і філософ Pat Seventhproof (фото Ю. Жука)

Во время выступления лиричной Ольги Филипповой, официанты таки вышли со мной на контакт. И соблазнившись конфетами, я пропустила обещанное эротичное произведение. Благо, стихи Оли выложены в интернете, сама Оля у меня в друзьях, так что «догнаться» ее творчеством я могу в любой момент.

К моменту выступления Pat Seventhproof львовские углеводы уже попали в мою кровь, поэтому творческая весна начала ощущаться в полную силу. Понравилось все: пение, лирика и музыка, подача себя и своего творчества. Я мысленно занесла Pat в список тех, к кому на концерт я бы пошла с радостью.

Затем снова были стихи. Как и Саша Сергиенко (если верить ее интервью), я плохо воспринимаю поэзию на слух. Однако Елена Панасюк заставила меня прожить вместе с ней каждую буковку ее произведений. Ее выступление было настоящим перформансом: голос, жесты, глаза, интонации… маленький кусочек чужой жизни, которая за минуты стала такой близкой… Я очень люблю стихи, написанные простым языком, – теми же словами, которыми мы общаемся в повседневной жизни. Но далеко не каждый мастер способен построить из этих слов что-то прекрасное и одновременно понятное каждому. Во всяком случае, очень женские стихи Елены меня зацепили очень сильно.

Уляна Кривохатько в образі Мавки (фото А. Мосягіної)
Уляна Кривохатько в образі Мавки (фото А. Мосягіної)

Ульяна Кривохатько. Почему-то вспомнилась Цветаева и её: «Моим стихам, написанным так рано, когда не знала я, что я поэт». Ульяна уже начинает осознавать себя поэтом. Её юность, жизнеутверждающая и протестная, находит выход в ее стихах-манифестах. Интересно увидеть, во что разовьется ее творчество в более зрелом возрасте, когда мысли и мечты дополнит жизненный опыт. Но даже сейчас эти мысли и мечты захватывают внимание. В общем, Мавка меня очаровала.

К завершающему аккорду этой феерии я была вообще не готова. То, что сделали Ксения Шерстякова и Николай Билык – это и есть магия. Настоящая весенняя магия. В какой-то момент даже комок подкатил к горлу: настолько искренне, чисто, откровенно и естественно было то, что они делали. Эта пара, безусловно, мой фаворит. Скромная Ксения, талантливый мультиинструменталист и композитор, и Николай, погружающийся в свои песни и выдающий нам мощный поток своих эмоций, — спасибо вам за сказку. Даже мой муж, который на подобные мероприятия приходит больше за компанию, не остался равнодушным. Как могли эти цветы расцвести среди серости нашего бездуховного города, для меня загадка. Кажется, я бы могла их слушать часами. Желаю ребятам сохранить этот огонек света, который они нам сегодня дарили, на всю жизнь. В общем, эта часть рецензии для меня самая трудная, так как сложно облекать в слова эмоции от эмоций.

Львівські ласощі (фото А. Мосягіної)
Львівські ласощі (фото А. Мосягіної)

Субъективная ложка дегтя (сорри)
Так как это первое мероприятие — все простительно. Но хотелось бы большей продуманности с размещением гостей. Как вариант, можно ввести бронь на конкретные места с планом зала и расположением каждого столика. Возможно, с предоплатой. Пусть народу будет меньше, зато и отвлечений на официантов, разговоры и прочее тоже будет меньше. И хотя наши соседи были милыми людьми и меня не напрягали, лично я, как существо социопатическое, предпочла бы сидеть отдельно. Ну и на будущее: надо как-то провзаимодействовать с кафе, чтобы то ли заранее заказать какой-то базовый набор блюд и напитков, то ли на такие вечера привлекать больше официантов. А то мысли о хлебе насущном (меню) и о его добыче (квест: поймай официанта) отвлекали от пищи духовной.

Олександра Сергієнко і Ольга Філіпова (фото Ю. Жука)
Олександра Сергієнко і Ольга Філіпова (фото Ю. Жука)

Резюме
Спасибо Саше, Оле и всем участникам за этот вечер. Весна перемогла! Хороший звук, грамотное построение программы, дозированное присутствие каждого из участников на сцене и приятная атмосфера — все это создало весеннее настроение.

И вообще, радует, что такие мероприятия поводятся. Ведь в пору моего студенчества культурно-литературная жизнь молодежи ограничивалась сейшенами, пением под гитару в переходах да литературным клубом «99». Поэтому то, что сегодня произошло, лично в меня вселило оптимизм и веру в то, что секс в СССР культурная жизнь в Запорожье возможна.

З.Ы. Комментарий моего мужа во время прочтения рецензии: «Опять про официантов, — да что ж это такое?»

Весна ще так ніколи не співала!

13 квітня 2013 музично-поетична феєрія зі смаком шоколаду
13 квітня 2013 музично-поетична феєрія зі смаком шоколаду

М а в к а
Ох, як я довго спала!
А хто мене збудив?
Л і с о в и к
Либонь, весна.
М а в к а
Весна ще так ніколи не співала,
як отепер. Чи то мені так снилось?

Ні! Не наснилося, Мавко! Втомлені від довгої сірої зими і надихнувшись атмосферою містики і кохання “Лісової пісні” Лесі Українки, запорізькі музиканти і поети вирішили зустріти і привітати Весну своїми найкращими піснями і віршами.

Для вас співатимуть:
* Валентин Терлецький
* Pat Seventhproof
* Микола Білик

Вірші читатимуть:
* Олена Панасюк
* Ольга Філіпова
* Уляна Кривохатько
* Олександра Сергієнко

Зустріч відбудеться 13 квітня 2013 р. о 18:00 у привітній і затишній Львівській майстерні шоколаду, що на пр. Леніна, 171. Ми впевнені, що українська поезія і пісня у поєднанні з вишуканим смаком і ароматом львівських ласощів подарують вам чудовий настрій суботнього вечора!

Вхід вільний
(Ви робите будь-яке замовлення з меню і просто насолоджуєтесь смаком, словом і звуком!)

Бронювання місць за телефонами:
068-448-20-58
098-428-59-06
063-750-36-79

Зустріч ВКонтакті

Музичні номери з вечора, присвяченого Ліні Костенко


Поліна Сергєєва і Катерина Касаткіна (фото Н. Бойченко)
Поліна Сергєєва і Катерина Касаткіна (фото Н. Бойченко)

19 березня 2013 року в Запоріжжі відбувся літературно-музичний вечір, присвячений Ліні Костенко. У вечорі взяв участь Андрій Толстіков, який свого часу виступив одним з авторів пісень проекту “Ліна. Інша акустика”. Прозвучали пісні також Микити Мунтаніола і сестер Тельнюк.

Пісня сестер Тельнюк “Хуртовини”, виконана ученицею Запорізького класичного ліцею, Аліною Ващенко

Пісня Микити Мунтаніола, виконана Дар’єю Роговцовою

Ліна. “Старые песни о главном”

Вогонь поезії. Фото: Н. Бойченко
Вогонь поезії. Фото: Н. Бойченко

Відвідала поетичний вечір до дня народження Ліни Костенко. Сказати чесно, я не люблю читання віршів зі сцени. Для мене поезія — це розмова один на один з автором, а, сприймаючи на слух, відчуваю, як мені нав’язують чуже бачення. Та на диво, всі декламатори мене порадували! Особливо, якщо врахувати, що всі вони учні-старшокласники, а не професійні актори. Може, то і краще. Часом як раз “професійне” пафосне читання вбиває мене найбільше. У даному ж випадку відчувалось, що керівник проекту (Поліна Сергєєва) добре попрацювала над вимовою, логічними і емоційними акцентами, подачею, і кожен учасник був не лише щирий, а й переконливий у читанні.
По-новому прозвучали пісні зі старого проекту “Своєрідного Кола”, присвяченого ювілею Костенко. До сьогоднішнього заходу долучився Андрій Толстіков, один з авторів музики “Ліни. Іншої акустики”. Та окрім його пісень, звучали також композиції Микити Мунтаніола і гурту “Сестри Тельнюк” (хоча згадки про це я не побачила у програмці).
Загалом вийшло доволі душевно, правда деякі ідеї один-в-один повторювали “Ліну. Іншу акустику” (початок вечору з мультфільму “Доля”, наприклад), а щось модернізували (скажімо, якщо тоді картина створювалась на сцені в режимі реального часу, то сьогодні це було в записі і транслювалось на проектор). Новинки, які щиро порадували, — це відеороботи учнів.
Якусь крапку треба поставити. А, так, з днем народження, пані Ліно! Здоров’я і натхнення!

Андрій Толстіков, фото Н. Бойченко
Андрій Толстіков, фото Н. Бойченко

С.Е.К.С. у книгарні “Є”

Активісти НББ запросили журналістів на С.Е.К.С.
Активісти НББ запросили журналістів на С.Е.К.С. (фото Н. Стригуна)

Презентація проекту з провокативною назвою С.Е.К.С. від громадського руху «Не будь байдужим» відбулась 21 лютого 2013 року, в День рідної мови, в книгарні «Є», що на вул. Лисенка у Києві. Йшлося про Сучасне Епатажне Креативне Слово і про те, в який спосіб це слово, а саме твори сучасних українських письменників, популяризувати серед старшокласників загальноосвітніх шкіл. Як зламати стереотип про суцільну депресивність української літератури та її відірваність від сьогодення і показати, що українською мовою можна писати на зрозумілі і близькі молоді теми зрозумілою і близькою мовою.

Про це і говорили на прес-конференції директор руху «Не будь байдужим» Оксана Левкова, Фагот і Фоззі з гурту ТНМК, Галина Тельнюк (учасниця проекту «Тельнюк: Сестри»), Сашко Ярмола («Гайдамаки»), Сергій Іванюк (Києво-Могилянська Академія, журнал «Однокласник»), Катерина Поправка (керівник проекту С.Е.К.С.) та я, Олександра Сергієнко, як представниця руху НББ з Запоріжжя.

В рамках згаданого проекту заплановано, що волонтери — студенти філологічних факультетів різних вишів ­— відвідають близько 100 шкіл не лише Києва, а й інших міст, зокрема, Сум, Харкова, Одеси, Вінниці, Запоріжжя. Твори улюблених сучасних письменників, таких як Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Любко Дереш, Ірен Роздобудько та ін., презентуватимуть в рамках уроку. Але це будуть, скоріше, не лекції, а спілкування з учнями на рівних. Адже нинішні волонтери самі лише два-три роки тому сиділи за шкільними партами, отже, добре розуміють тих, до кого йтимуть. Дехто з активістів чесно визнає, що у школі мало цікавився літературою: і через загальне навантаження, і через те, що твори, які пропонуються до вивчення офіційною програмою, хоч і класика, та для молодої людини є надто абстрактними і часто дисонують з її юним, максималістським, бунтарським поглядом на світ. Учасники проекту жодним чином не проти класики! Навіть радять обов’язково вертатись до неї у більш зрілому віці, коли вже можеш з позиції досвіду перейнятись її цінністю . Та в живому спілкуванні з друзями мало хто з підлітків говорить не те що «солов’їною Шевченковою», а й справді літературною Пушкінською. Українська лишається для уроків, а мову молоді замінює сленг на основі російської. Літературні ж герої Жадана чи Дереша абсолютно органічно розв’язують всі свої проблеми за допомогою української, не цураються міцного слівця, десь вживають суржик і цілком зрозуміло чому є, м’яко кажучи, далеко не завжди симпатичними вчителям української мови. «Текстуально активна молодь» з НББ не збирається доводити до інфаркту шкільних філологів, та впевнена, що знайомство з новими іменами все ж таки піде лише на користь учням, адже, зважаючи на те, що в програмі передбачено усього дві години для огляду сучасної української літератури, не дивно, що багато хто зі школярів помилково вважає, що всі письменники «давно померли».

Учасники презентації ділились своїм ставленням до української літератури, а також досвідом творчої роботи з дітьми і підлітками. Наприклад, Катерина Поправка розказала про те, як у рамках подібного проекту НББ кілька років тому зачитувала твори Іздрика школярам, і як ті на одному з таких уроків навіть примудрились намалювати «портрет» письменника («Принаймні, ніс вийшов схожим», — сміється Катя). Галина Тельнюк згадала, як одного разу несподівано довелось презентувати програму «Дорога зі скла» на вірші Оксани Забужко з дорослою, жіночою, відвертою і складною лірикою — семикласникам! «З дітьми важливо бути щирим!» — підсумувала вона, адже саме щирість і правильні слова є головним ключиком до юних сердець. Між іншим, дітки були приголомшені, вражені і виявились дуже вдячними та вдумливими слухачами! В свою чергу, я пригадала наш найперший проект «Sheva Foreva», який свого часу здивував не лише старшокласників, а й учителів української мови та літератури, бо ми спробували подивитись на творчість класика у контексті прогресивності і сучасності.

Перчинка від Олександри Сергієнко спеціально для проекту С.Е.К.С.
Перчинка від Олександри Сергієнко для проекту С.Е.К.С.

Тепер, коли презентація проекту С.Е.К.С. позаду, починається як раз копітка і масштабна праця: відбір авторів і творів, обговорення способів подачі, безпосередньо уроки в школах, спілкування з учнями і викладачами.

Але, як слушно зауважили волонтери проекту: «Важливо любити те, що ти робиш, викладатись на повну, горіти — і тоді ти зможеш зацікавити інших тим, що цікаве особисто тобі!»

Тож хай буде С.Е.К.С! Себто Сучасне (Спокусливе Симпатичне) Епатажне (Естетичне Екзотичне) Креативне (Карколомне Красномовне) Слово!

З Новим 2013 роком!

Як завжди, напередодні святкування Нового року виникає непереборна сверблячка підбиття підсумків.

Минулий рік виявився багатим на події та враження. В першу чергу, ці події вкотре переконали, що думки мають чарівну властивість ставати реальністю. Наприклад, сестер Тельнюк ми хотіли запросити в Запоріжжя ще пару років тому. Але цієї весни все склалось якнайкраще і навіть несподівано для нас самих. Лише поцікавившись (на майбутнє!) на ВКонтакті, а що, власне, потрібно для організації концерту в нашому місті, ми не помітили як вже обговорюємо з Назаром Стригуном деталі презентації нової програми сестер Галини і Лесі Тельнюк у Запоріжжі. Їхня “Дорога зі скла” стала для нас цінним досвідом, на цій “дорозі” ми зустріли дивовижних людей, світлих, щирих, свідомих, справжніх митців, позбавлених непотрібного пафосу, але таких, що знаходяться у постійному пошуку і не зупиняються на досягнутому, все вище і вище піднімаючи планку собі та своїм шанувальникам…

Незбагненним чином доля звела нас із виконавчим директором громадського руху “Не будь байдужим!” Оксаною Левковою. Колись, кілька років тому, надихнувшись їхніми акціями, ми зрозуміли, що і як треба робити для популяризації українських мови, музики, літератури, культури, бізнесу — та чого завгодно! І вже потім були наші “Sheva Foreva”, “Ліна. Інша акустика” тощо. А цього року, тепер уже за підтримки НББ, “своєрідне коло небайдужих людей” міста Запоріжжя до Дня української мови і писемності провели захід “Українською прикольніше!” І відтепер ми маємо багато планів щодо спільних цікавих проектів з рухом НББ, це й не дивно, адже ми єдині у переконаннях та в способах дії!

Напевно, найбільшим надбанням 2012 року для нас були знайомства з творчими особистостями та об’єднаннями! Порадувала співпраця зі Спілкою української молоді Запоріжжя, ТО “Стихія”, спілкою “Цинамон”, тусовкою “Нелитературных встреч”, і багатьма іншими. Ми час від часу брали участь в квартирниках, літературниках та інших заходах. А на завершення року — зібрали яскравих запорізьких музикантів у благодійному концерті на підтримку Станіслава Котляра “Хай буде шоу!”

Дещо з того, що планувалось рік тому, не вдалося здійснити. Але, певно, ідеї мають краще визріти.

Друзі, дякуємо всім, хто був з нами в минулому році, хто надихав і критикував, підтримував і сумнівався, радував і засмучував! Нехай прийдешній 2013 рік стане для всіх нас роком поступу, натхнення, успіху, здійснення найнахабніших мрій! Здоров’я всім вам! Будьмо разом! І Творімо Світ із Любов’ю!