Думи про “Тарасові сни”

Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"
Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"

Відвідала в Запорізькому театру молоді виставу “Тарасові сни і думи” (режисер-постановник Генадій Широченко). Маю суперечливі враження щодо побаченого. Отже, почну. Особисто мені давно бракувало в репертуарі театру україномовних п’єс. А тут, як кажуть, і сам бог велів, все ж таки, 200 років Кобзарю. Вік чималенький.

Та вийшов головний герой, сам Тарас, якимось надто втомленим на свої літа. Протягом вистави він згадував своє життя: втрату матері, дитинство, службу в Енгельгардта, Петербург, навчання в Академії мистецтв, візит на Україну, арешт, заслання і повернення. Окремо наприкінці головний герой згадував стосунки з жінками і з сумом зазначав, що “не склалося”, а ще зітхав, зітхав, зітхав. І у мене зате склалось враження, що режисер розривався між прагненням показати Тараса як людину важкої долі і бажанням коротко переповісти біографію поета. В результаті образ головного героя вийшов, як на мене, схематичним і не дуже далеким від знайомих шаблонів. Можливо авторське сприйняття Шевченка просто увійшло в дисонанс з моїм власним.

Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"
Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"

Зате сподобались власне “думи і сни”. Вони вийшли атмосферними, завдяки вдалому музичному супроводу, відеопроекціям, “подвійній сцені” (дія відбувалась не лише на передньому плані, а й за прозорими лаштунками), грі світла і хореографії акторів. Порадувала козацько-гайдамацька тема, в наші буремні часи образ мужнього сильного чоловіка, козака-характерника, непереможного воїна — це те, що треба для підняття духу. Дивилась на сцену і сама собі думала, які ж вони красені, наші запорозькі лицарі! Просто свято для моїх очей. Купальська ніч вийшла містичною і таємничою, сповненою молодої жагучої енергії. Запам’ятався також відьомський танок.

Потішила музична складова вистави. І добір пісень, і виконання.

Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"
Сцена з вистави "Тарасові сни і думи"

У залі було чимало школярів, і це нагадало мені одну з кінопрем’єр минулого року, “Івана Силу”. Чомусь провелись паралелі з цим фільмом. Думаю, діти і підлітки добре сприйняли б виставу. Але і дорослим, особливо тим, хто небайдужий до долі України, теж не завадило би її подивитись! Запоріжжя зовсім не розпещене українським мистецьким продуктом, тож від кожної новинки підсвідомо чекаєш чогось надзвичаного. Напевно, це не правильно, бо так більша ймовірність розчаруватись. Тож у випадку “Тарасових снів” я намагалась нічого не чекати, і загалом отримала більше позитивних вражень, ніж негативних. Найголовніше, за що я хочу від щирого серця подякувати творцям вистави, — це те, що у мене виникло бажання прийти додому і почитати Шевченка. Не погодившись з режисерським баченням, знайти своє. Відповісти самій собі на питання, хто ж він для мене — цей Тарас.

Коли спитаєте мене, чи йти в театр на “Тарасові сни”, однозначно відповім: ТАК! Щоб скласти своє враження, знайти свого Шевченка і показати, що в Запоріжжі таки є попит на українське слово.

Репортаж про “Тарасові маршрутки”

9-10 березня в Запоріжжі з нагоди 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка за ініціативи творчої групи “Своєрідне Коло” з’явилися “Тарасові Маршрутки”. Організатори пропонували водіям ставити в салоні пісні на слова Кобзаря, для чого заздалегідь були записані диски (без малого три години музики різних жанрів та виконавців). Також організатори підготували яскраві роздруковані репродукції деяких картин Тараса і малюнків сучасного художника Андрія Єрмоленка, в яких поет предстає в різних образах (наприклад, короля рок-н-ролла, індійського божества, тракториста, супермена тощо).
Всього за два дні акції до проекту долучилось близько 30 маршруток, з них 5 поїхали з піснями на слова Шевченка.

)

Акція “Тарасова маршрутка”: підсумки

Три "Тарасові маршрутки" (Фото Наталки Бойченко)
Три "Тарасові маршрутки" (Фото Наталки Бойченко)

Про зміст акції та підсумки першого дня можна почитати тут. 10 березня організатори продовжили перетворювати звичайні запорізькі маршрутки на “Тарасові” і про те, як все відбувалось, розказує Наталка Бойченко:

“За другий день ми оформили близько десяти маршруток. Проблеми по розміщенню залишилися ті ж, що спіткали і вчора. Але зазначимо, що відмов сьогодні було не так багато. Щоправда, деякі водії просили отримати дозвіл на розміщення картин, листівок і наліпок у керівництва, боялися брати на себе відповідальність.

За час акції сьогодні ми прикрасили автівки на маршрутах 62, 85 та 26. Окремо хочемо подякувати водію на 26-му маршруті – Юрію. Він довірив нам як свою машину, так і авто своїх колег, які стояли поруч. Також саме на цьому маршруті нам дозволили клеїти на машину ззовні наліпку «Тарасова маршрутка».

Загалом, частіше водії погоджувалися на розміщення саме репродукцій картин у салонах. У більшості маршруток немає програвачів, аби вони могли увімкнути запропоновану нами музику (пісні українських виконавців на тексти Т. Шевченка), тому деякі диски ми віддавали водіям особисто – для прослуховування вдома”.

Всього до акції ми змогли долучити близько 30 маршруток, тож кількісно навіть перевоконали початковий план. На жаль, ідея з музикою виявилась складною в реалізації. Та в цілому, ми задоволені результатом. Найголовніше в будь-якій справі — це люди! І даний проект вкотре довів, що в Запоріжжі справді багато небайдужих і творчих людей, в тому числі, серед водіїв маршруток!

Тож саме зараз логічно подякувати всім, без кого наша культурна авантюра була би неможливою. Перш за все, спасибі тим, хто підтримав ідею інформаційно і матеріально. Гроші на нашу спонтанну акцію ми зібрали за один день! Та діло було напередодні 8 березня, ми боялись, що не встигнемо надрукувати всі необхідні матеріали. Дякуємо рекламному агенству “Акцент-М” і особисто Максиму Червоненку за оперативність і традиційну якість друку. Дякуємо також Вікторії Бойко, що намалювала білу маршрутку з калиновими китицями, в яку ми “посадили” Шевченка і музикантів. Спасибі Андрію Єрмоленко, який надав свої малюнки для нашої акції і директору проекту Тельнюк:Сестри Назару Стригуну за найновіші записи гурту! Спасибі Дмитрові Красову, Максиму Червоненку, Наталці Бойченко, Сані Сергієнку і Юрі Жуку за безпосередню участь в акції: спілкування з водіями, розклейку наліпок і репродукцій, фото з місця подій. Дякую свекрусі Галині Сергієнко, що взяла на себе онуків, поки ми з друзями займались “перетворенням” маршруток, і своїй мамі Тетяні Толстіковій за гарячий і смачний обід:) Спасибі кожному небайдужому водію! Ну, і окрема подяка винуватцю події — Тарасу Шевченку. Йому — багато за що, зокрема хоча би за ці кілька божевільних і натхненних днів і за все це “своєрідне коло” чудових людей!

“Тарасова маршрутка” в діалогах і ситуаціях

Водій "Тарасової маршрутки" (фото Ю. Жука)
Водій "Тарасової маршрутки" (фото Ю. Жука)

Трохи діалогів і ситуацій з акції “Тарасова маршрутка”

Всі перемовини з водіями починались у нас однаково. Ми знайомились, далі я повідомляла, що з нагоди 200-річчя Тараса Шевченка ми з друзями вирішили реалізувати невеличкий проект, пропонувала водію увімкнути замість радіо диск з музикою на слова поета і дозволити розмістити в салоні репродукції картин Тараса Шевченка і Андрія Єрмоленка. А тоді наші розмови складались по-різному. Ось кілька найцікавіших спогадів.

***

Водитель: “Нормально отношусь. У меня жена учительница, что-то там делала с детьми на днях”.
Я: “Вы не будете против, если мы украсим салон картинами Шевченко?”
В: “Нам запрещено рекламу вешать”.
Я: “Но это не реклама, всего лишь картины!”
В: “Нас ругают за любую рекламу!”

***

В: “Конечно, вешайте (картины, — прим. авт.)! Я за Украину, а не за Россию, поэтому разрешаю!”

***

В: “Эту не надо, давайте другую! Дети ездят ведь! (я пропонувала картину “Марія”, — прим. авт.). О, эта пойдет! (“Костьол Святого Олександра”, — прим. авт.)

Шевченківська "Марія", чи може вона шокувати нинішніх дітей?
Шевченківська "Марія", чи може вона шокувати нинішніх дітей?

***

В: “Я вообще против, и тем более, укрАинского языка!”

***

В: “Мне кажется, что его гений слишком уж раздут! А вообще, мне просто ехать надо”.

***

В: “Да, пожалуйста. Тарасика мы любим, у нас дома все его сочинения! Дочка так вообще на нем повернута. Она и сама стихи пишет…” (До речі, цей водій навіть допомагав нам вішати репродукції і власноруч витер скло зовні, щоб наліпочку начепити! А ще ми з ним просто душевно поспілкувались “за життя”, — прим. авт.)

***

В: “А сколько заплатите?”
Я: “Это ж не коммерческое предложение, мы сами потратили много денег, чтобы все напечатать!”
В: “Ну, нет, бесплатно я не буду, хахаха!”

***

В: “Хорошая идея! Только надо было взять строительный степлер. Кнопки неудобно, конечно… А вообще, правильно! Пусть приобщаются к культуре (певно, пасажири, — прим. авт.)”.

***

В: “А почему рисунки серые?”
Я: “Ну, это видение автора (Андрія Єрмоленка, — прим. авт.)
В: “Было б лучше цветные. На сером фоне (стіни і стеля маршрутки, — прим. авт.) лучше бы смотрелось”.

Шевченко-даїшник (робота Андрія Єрмоленка, постер з "Мистецького Барбакану")
Шевченко-даїшник (робота Андрія Єрмоленка, постер з "Мистецького Барбакану")

***

Я: “Вот тут Шевченко в разных образах, например, вот тракторист, вот нефтяной магнат, где-то тут был гаишник…”
В: “Гаишника не надо, хахаха!” ( До речі, саме даїшника позитивно відмітили два інших водія, — прим. авт.).

***

В: “Девушка, какой культурный проект! Мне бы домой и спать!”

***

В: “Вешайте, вешайте, не знаю, правда, что директор скажет…”
Я: “Я могу поговорить с директором по телефону…”
В: “Да за Шевченко я сам от кого хочешь отобьюсь! Если еще и его у нас заберут, то что ж останется!” (Цей водій, поки ми ліпили картини, розказав нам все, що він думає про Путіна, про поточну ситуацію, про те, що його пропагандою російською не надуриш і головне, про самого Шевченка! Він просто і зрозуміло пояснював нам, чому Шевченко пророк і чому нам треба до нього дослухатись, про те, як дослівно поет описував те, що відбувається зараз, про його актуальність, про те, яку добру акцію ми вигадали. Прощався зі словами: “К сожалению, за 200 лет мы не поумнели. Прости нас, Тарас! Будем стараться!” — прим. авт.)

***

А ще був диспетчер на кінцевій зупинці, який весь час спостерігав, як ми спілкувались з водіями. І коли вже зібрались іти, попросив у нас диск, щоб послухати в машині, а ще кілька картин. Каже: “Я повешу в подъезде, вы не обидетесь?”

Акція в Запоріжжі “Тарасова маршрутка”

Планувалось, що в маршрутках гратимуть пісні на слова Тараса Шевченка
Планувалось, що в маршрутках гратимуть пісні на слова Тараса Шевченка (фото Ю. Жука)

9 березня в Запоріжжі з нагоди 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка за ініціативи творчої групи “Своєрідне Коло” з’явилися “Тарасові Маршрутки”. Спочатку планувалось пропонувати водіям ставити в салоні пісні на слова Кобзаря, для чого заздалегідь були записані диски (без малого три години музики різних жанрів та виконавців). Також організатори підготували яскраві роздруковані репродукції деяких картин Тараса і малюнків сучасного художника Андрія Єрмоленка, в яких поет предстає в різних образах (наприклад, короля рок-н-ролла, індійського божества, тракториста, супермена тощо). Всього планувалось залучити до проекту 20 машин. Ідею добре сприйняли в інтернеті, і буквально за пару годин небайдужі зібрали необхідну для друку всіх матеріалів суму. Отже зранку 9 березня організатори відправились спілкуватись з водіями на кінцевих зупинках.

Малюнки Андрія Єрмоленка в салоні запорізької маршрутки
Малюнки Андрія Єрмоленка в салоні запорізької маршрутки (фото Ю. Жука)

Реальність внесла свої корективи в початкові плани. Виявилось, що 90% машин мають проблемні магнітоли (може, це просто нам так “щастило”, але факт): відсутні або поламані дисководи, вже не кажучи про USB-вихід. Тож в більшості випадків ішлось тільки про міні-виставку в салоні. Але і тут не кожен ішов нам назустріч. Хтось посилався на керівництво, яке може бути не в захваті від “реклами”. Коли ж ми казали, що це не реклама, і не політика, а лише картини, і ми готові поговорити з керівництвом по телефону, часом з’ясовувалось, що просто водій сам до ідеї байдужий чи скептичний. Хтось був не проти розмістити, скажімо, три картини замість восьми. Лише одного разу я почула від водія, що він “вообще против, и тем более украинского языка”, при тому, що спілкувались ми сьогодні російською. Але цей випадок сьогодні був винятком. Загалом же водії сприймали ідею або нейтрально, або позитивно, висловлювали свою підтримку, розказували, що поважають Шевченка. Декому навіть не доводилось нічого пояснювати, лише зачувши ім’я Тараса Григоровича, вони радо йшли на контакт. І це насправді одне з найпозитивніших вражень від сьогодні.

Шевченко-художник
Шевченко-художник (фото Ю. Жука)

Загалом за день ми перетворили на “Тарасові” близько 15 маршруток (10, 9, 43, 79 маршрутів). Точний лік, на жаль, втратили, бо інколи “Тарасовими” вважали і такі, де водій дозволив розмістити дві чи три репродукції. З музикою від нас поїхали сьогшодні лише три машини, що, з одного боку, сумно, бо від початку ми робили ставку саме на музику. Але з іншого боку, ми розуміємо, що все одно не змогли б дізнатись, чи не вимкнув водій запропоновані пісні через 10 хвилин, бо смаки — все ж таки річ дуже індивідуальна. Але ми вирішили просто дарувати диски тим водіям, які погодились з нами співпрацювати, і вони щиро цьому раділи і дивувались, що так багато музики є на слова Шевченка, обіцяли послухати вдома.

Завтра плануємо задіяти ще кілька машин (у мене залишилось матеріалів ще на 7-8 маршруток).

День вийшов дуже насиченим емоційно і висновки в цілому позитивні. Серед водіїв ми зустріли кілька дуже цікавих і небайдужих чоловіків, що надзвичайно порадувало нас, і вже заради цього варто було придумати і реалізувати цю невеличку культурну авантюру!

P.S. Почитайте діалоги з водіями:) А тут можна дізнатись про підсумки акції і про тих, хто допомагав втілювати ідею.

Тарасова маршрутка рушає в путь
Тарасова маршрутка рушає в путь (фото Ю. Жука)

Виступ на новорічному концерті в Запорізькому ОЦМ

27.12.2013, Запоріжжя, Обласний центр молоді, концерт “Ялинка”.
Грають: Андрій Толстіков (гітара, вокал), Олександр Заблоцький (гітара), Михайло Погорнєв (бас), Олександр Сергієнко (перкусії).

“Знак запитання” на ТРК “Запоріжжя”: Тарас Шевченко і сучасна культура

Програма «Знак запитання» присвячена темі осмислення творчості і самої постаті Тараса Шевченка в сучасному українському мистецькому просторі.
Гості студії:
Валентин Терлецький: письменник, журналіст, соліст рок-гурту «Декаданс»;
Олександра Сергієнко: поет, культуртрегер, учасниця творчого дуету «СвоЄрідне Коло»;
Анна Лупинос: письменник, голова Запорізького обласного літоб’єднання;
Юрій Баранник: директор галереї сучасного мистецтва «Lenin»;
Катерина Сиваш: студентка факультету журналістики ЗНУ.
Інтерактивне опитування глядачів із запитанням «Хто для вас Тарас Шевченко?» із варіантами відповідей:
– герой на кожен час
– класик літератури
– людина з минулого
Ефір відбувся 31 жовтня 2013 року.
Програму виготовлено Запорізькою обласною державною телерадіокомпанією.

Я кохаю тебе, Тарасе!

Шева і Доктор Хаус
Шева і Доктор Хаус. Кадр із серіалу.

Хотіла написати щось з нагоди Шевченківських днів. Щось особисте. Про те, ким є Шевченко просто для мене. Для пересічної українки, яка пропускала повз вуха все, що колись розказували у школі, яка не досліджує ретельно творчість поета і художника, якій остогидли урочистості та шароварщина навкого цього імені… Коли я кілька років тому поринула у пісні “Кому вниз” на його вірші, це було прозріння, схоже на землетрус. Це був початок кохання. Яке триває і досі. Коли кохаєш, важко бути об’єктивною. Але, на щастя, є експерти. Такі-от, як, скажімо, Дмитро Горбачов. Його інтерв’ю на тему Тарасової спадщини спричинили в моїй свідомості ще один землетрус. Для мене Шевченко — це бунт. Мій особистий бунт. “Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись”, — це один з лейтмотивів мого життя. До речі, теж відкритий, завдяки музиці. Цього разу авторства мого брата, Андрія Толстікова.

Тож, Тарасе, вітаю! Замутимо щось наступного року тобі на кругленьку дату!

Я кохаю тебе, Тарасе,
без істерики і без пафосу.
Не стелитиму рушниками
і не бризкатиму сльозами,
не ридатиму про Вкраїну,
про спаплюжену “солов’їну”.
Обійдусь без гілляк калинових,
без цитат затертих-заслинених.
Та щоразу, як проти дурощів
повстає в мені хлопчик внутрішній —
бунтівний і зухвалий підліток, —
проти рабства, гниття і підлості,
я тобі, Тарасе, завдячую,
за його непокірну вдачу.
Без істерики і без пафосу,
будь здоровий, друже Тарасе!

©Олександра Сергієнко, 8.03.2013

Кому потрібен російськомовний Шевченко?

Тарас Шевченко. АвтопортретВ коментарях до однієї статті на просторах інтернету прочитала таке:
“Тільки от кому потрібні російськомовні писання Шевченка, крім купки літературонавців? Мені точно ні.”
Отак і розкидуємось власним минулим по дурості. От тому і не знаємо своїх класиків, бо як же ж ти їх знатимеш, коли на половину їхнього життя і творчості очі заплющиш. От тому всякі “бузини” і можуть нам потім голови дурити.
Як на мене, подібна позиція — це наші комплекси. Ми й досі настільки не впевнені у собі, що боїмося втратити себе, визнавши очевидний факт, що наші, українські класики не просто навчались і творили в російськомовному середовищі, але й часом писали російською (а часом — багато писали!). Невже це зменшує якось їхній внесок в українську культуру? Чи ми маємо віддати всі ці надбання росіянам тільки через цей факт?
Мені ж здається, що російськомовна писемна спадщина наших класиків — це один із способів достукатись до серця сучасних російськомовних земляків, які й росіянами себе не відчувають, бо, умовно кажучи,”шокають”, але й зв’язок з корінням втратили, бо мову забули… А сказати їм: “Дивись, Тарас Шевченко, один з найвеличніших синів нашого народу, теж писав російською, але при цьому хіба був він меншим українцем за будь-кого іншого? Звісно ж, ні! Недарма його портрет поряд з іконами у кожній хаті висів ціле століття!”

Своєрідне Коло: Світає (А. Толстіков/Т. Шевченко)

В день народження Тараса Шевченка пропонуємо згадати пісню Андрія Толстікова “Світає” в доволі цікавій версії: на бандурах Тамара Мироненко та Альона Сухарь, на скрипці – Вікторія Дужак.