Вова, прощавай!

демонтаж Леніна в Запоріжжі
фото з сайту 061.ua

Сталось. Демонтували. Сьогодні почула думку від однієї близької людини, яка народилась і виросла в СРСР. Ця людина багато в чому кардинально змінила свій світогляд за останні три роки. Зараз вона настільки відчайдушна, що вступає у словесні баталії з ватниками-колегами чи випадковими співрозмовниками у громадському транспорті. Але щодо Леніна прозвучало: “Как-то жалко, аж до слез. Это ведь мой город. Как будто города не стало…” І байдуже, що Ленін до Запоріжжя має такий самий стосунок, як до видання Махабхарати чи підручника з бджолярства, що просто часи були такі, що цього ідола тулили скрізь де доречно і не дуже. І мені стало теж якось трошки прикро, теж мало не до сліз. Невже це єдиний символ, що асоціюється з Запоріжжям? Не славетна давня Хортиця, про яку нещодавно навіть зняли короткометражний документальний фільм BBC, не старенький і кумедний “горбатий”, не трійця непереможних і веселих мультяшних козаків, чий батько-автор Володимир Дахно походить із Запоріжжя, не запорізький дуб, який хоч і дожив свій земний вік, але все ж таки… Не джаз Олександра Цфасмана. Не магнітофон “Весна”, та навіть не металургійні підприємства, наша гордість і одночасно наш біль. І що вже казати, не Дніпрогес, який наші прадіди і прабабки будували, замішуючи бетон ногами. Ні. Без Леніна все це меркне. Так от шо я вам скажу. Саме тому і добре, що його нарешті не стало. Я хочу, щоб запоріжці не підмінювали історію істуканами. В нас купа історичних пам’яток, які знаходяться в аварійному, катастрофічному стані. Ми не замислюємось, в яких будинках живемо, якими вулицями ходимо. Ми маємо перлину посеред Дніпра, і не цінуємо того, засмічуючи і руйнуючи. Ми не можемо спромогтись, щоб заводи контролювали свої викиди. Ми плюємо повз смітники.

Але ми нарешті прибрали Леніна з головного проспекту, який тепер носить назву Соборний. Я не хочу, щоб він був символом нового Запоріжжя. Це не боротьба з пам’ятниками чи з минулим. Це визначення системи координат для майбутнього розвитку.

Символів у нас — достобіса. Дбаймо про те, що справді є цінним, творімо нове. А кривавим ідолам місце в музеях, в кращому випадку, а не на головних вулицях і майданах міст.

Крок до відчуття повноцінності

"Українською прикольніше", акція 2012 року
“Українською прикольніше”, акція 2012 року

Знаєте, чому я у далекому 2008 прийняла остаточне рішення перейти на українську? “Відновити історичну справедливість”, “випєндрітся”… — це, звісно, поважні причини. Але одна з головних була в тому, що я втомилась почуватись неповноцінною. Читати далі “Крок до відчуття повноцінності”

Повернутися до себе

2012 рік, "Українською прикольніше" (фото А. Мосягіної)
2012 рік, “Українською прикольніше” (фото А. Мосягіної)

Замахали. Кореспонденти певних ЗМІ беруть інтерв’ю або коментарі, на які я витрачаю багато часу, а через день-два пишуть вибачення типу “Пані Оксано, топ-менеджмент нашого телеканалу (онлайн-видання) вирішив, що питання мови, культури, історії та національно-патріотичного виховання, на яких Ви спеціалізуєтеся, не на часі. Знайшлися більш важливі теми, яким буде присвячено ефір (або шпальти)…”. Всьо. Починаю складати список ЗМІ, яким відмовлятиму з порога.

P.S. Люди, які ухвалюють рішення в інформаційній сфері, так і не зрозуміли, чому в України не стало Криму й частини Донбасу.

Оксана Левкова, виконавчий директор ВГР “Не будь байдужим!”

Хотіла написати якісь думки до Дня української мови і писемності. Наприклад, згадати акцію 2012 року “Українською прикольніше”, коли ми роздавали книжки на вулицях. Тоді я писала про це так: Читати далі “Повернутися до себе”

І на тім рушничкові…

Рушник, выполненый в технике "вирізування". Натуральный лен, домотканное полотно
Рушник, выполненый в технике “вирізування”. Натуральный лен, домотканное полотно

“І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов”

“У мамы были добрые, трудолюбивые руки”, — говорит Нина Николаевна, раскладывая свои сокровища: несколько рушников и пару сорочек. Все — ручной работы. Некоторым из этих вещей более ста лет. Читати далі “І на тім рушничкові…”

Оксана Забужко: “Україна розбудила Європу”

Оксана Забужко у програмі "ЯйЦе"
Оксана Забужко у програмі “ЯйЦе”

Під час візиту Оксани Забужко і сестер Тельнюк до нашого міста наприкінці квітня 2015 року в рамках презентації проекту “Літопис самовидців” журналісти ТРК “Запоріжжя” Ольга Вакало і Віталій Бабенко записали цікаву розмову з письменницею у програмі “ЯйЦе”. Читати далі “Оксана Забужко: “Україна розбудила Європу””

“Літопис самовидців” у Запоріжжі: відгуки з соцмереж

Сестри Тельнюк
Сестри Тельнюк, фото Оксани Меркулової

Тут зберу відгуки про запорізьку презентацію “Літопису самовидців”, що користувачі соцмереж розміщували у себе на сторінках, а також надсилали мені в приватні повідомлення. Читати далі ““Літопис самовидців” у Запоріжжі: відгуки з соцмереж”

“Літопис самовидців”, або Мій перший катарсис

Прес-конференція в Класичному приватному університеті
Прес-конференція в Класичному приватному університеті

Вікторія Петрова, прес-секретарь ЗОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, ділиться враженнями від запорізької презентації “Літопису самовидців” у своєму блозі. Дублюємо ці враження сюди для історії:) Читати далі ““Літопис самовидців”, або Мій перший катарсис”

Оксана Забужко і сестри Тельнюк у Запоріжжі презентували “Літопис самовидців”

Оксана Забужко і сестри Тельнюк у Запоріжжі
Фото Назара Стригуна

Вчора на зустрічі з Оксаною Забужко і сестрами Тельнюк у Запорізькому театрі молоді в одній з записок із залу прозвучало питання: “Що змушує вас робити те, що ви робите?”. Пані Оксана на мить замислилась, а тоді сказала: “Любов. Війна…” Після того були оплески, і я не почула, що вона додала до тих слів. Але оці два — настільки влучні, що я би особисто і не казала вже нічого. Особливо перше. Любов. Читати далі “Оксана Забужко і сестри Тельнюк у Запоріжжі презентували “Літопис самовидців””

Оксана Левкова, Владислав Куценко про щоденний героїзм, небайдужість і перемогу України

Оксана Левкова, Владислав Куценко у програмі "Я й ЦЕ"
Оксана Левкова, Владислав Куценко у програмі “Я й ЦЕ”

30-31 березня до Запоріжжя завітала творча група авторів фільму “Холодний Яр. Воля України — або смерть!” Про те, як зустрічало цю документальну стрічку наше місто, можна почитати у звітах Аріни Мосягіної та Вікторії Петрової. Читати далі “Оксана Левкова, Владислав Куценко про щоденний героїзм, небайдужість і перемогу України”

Невеликі числом, та сильні духом

Обговорення фільму "Холодний Яр. Воля України — або смерть!" у Січовому колегіумі, м. Запоріжжя
Обговорення фільму “Холодний Яр. Воля України — або смерть!” у Січовому колегіумі, м. Запоріжжя

Вікторія Петрова, співорганізаторка показів і обговорень фільму “Холодний Яр” у Запоріжжі, ділиться враженнями і емоціями: Читати далі “Невеликі числом, та сильні духом”