Як запоріжці дивились фільм “Холодний Яр. Воля України — або смерть!”

Показ фільму "Холодний Яр. Воля України — або смерть!" у військовому ліцеї "Захисник", м. Запоріжжя
Показ фільму “Холодний Яр. Воля України — або смерть!” у військовому ліцеї “Захисник”, м. Запоріжжя

30—31 березня 2015 року в Запоріжжі відбулись покази і обговорення фільму “Холодний Яр. Воля України — або смерть!” Про те, що це за фільм, можна почитати тут. А зараз пропонуємо згадати те, як сприйняло Запоріжжя цю подію. Розказує одна з організаторок показу в нашому місті, Аріна Мосягіна:

— Майже рік тому я побачила в фейсбучній стрічці фото: стоять чоловіки, наставивши один на одного рушниці. Ця світлина вразила мене, бо тема людської самопожертви, особливо в контексті Майдану та нашої визвільної війни, була для мене болючою. Так почалось моє знайомство з фільмом “Холодний Яр. Воля України — або смерть!” і командою його творців (виробництво студії “Диваки продакшн”, режисер Галина Химич). Це була світлина зі зйомок фільму, а потім я почала відстежувати його долю, зокрема покази в різних містах України. Я мріяла, що колись ця стрічка приїде й до Запоріжжя, і побачена мною світлина оживе, і розкаже свою історію.

Оксана Левкова, Юрій Митрофаненко, Владислав Куценко
Оксана Левкова, Юрій Митрофаненко, Владислав Куценко

Йшов час, відзнятий “Холодний Яр” вже встиг відвідати Слов’янськ та Краматорськ, а до Запоріжжя не доїжджав. На жаль, для місцевого департаменту культури сума у 4-5 тисяч грн, необхідна на приїзд творчої групи і показ фільму виявилась завеликою. У цій ситуації було два варіанти дій: сидіти на кухні та лаяти місцеву владу, або діяти самим.

І ми вирішили ризикнути і привезти фільм до Запоріжжя, зібравши гроші спільнокоштом, принципово не звертаючись до політичних сил, які могли б стати спонсорами. А ще зрозуміти, чи комусь в нашому місті взагалі потрібно нарешті вилікувати історичну амнезію, і дізнатись про себе правду, старанно замовчувану катами і загарбниками.

Триває обговорення фільму в кіноклубі "Сходження", м. Запоріжжя
Триває обговорення фільму в кіноклубі “Сходження”, м. Запоріжжя

І почалась командна робота. Команда — це Олександра Сергієнко,Виктория ПетроваСвітлана Віхляєва; потім до нас приєднались Яна Яковенко та Yyv-yyv Yyv. Якщо робиш добру справу, все виходить ніби само собою. Не встигли ми створити подію на Фейсбуці, як майже миттєво визначились з тим, де будемо демонструвати фільм: у Січовому колегіумі, колегуімі “Елінт” та військовому ліцеї “Захисник”, а також у Класичому приватному університеті та кіноклубі “Сходження”. Такий щільний графік треба було вмістити у два дні. Пішли перші надходження на картку, матеріально долучилась місцева “Просвіта”, не залишились осторонь колективи шкіл, які чекали на покази, — і з’явилась впевненість, що все вдасться. Та й Класичний приватний університет погодився безкоштовно надати номери свого готелю для наших гостей.

Настало довгоочікуване 30 березня — до Запоріжжя прибуває група, яка представлятиме фільм: Oksana Levkova — продюсер стрічки та директор всеукраїнського об’єднання “Не будь байдужим”, науковий консультант фільму, кандидат історичніх наук Юрій Митрофаненко та ̶к̶о̶с̶м̶і̶ч̶н̶и̶й̶ ̶к̶о̶м̶і̶с̶а̶р̶ знавець українскього військового костюму Владислав Куценко, керівник військово-історичного клубу Повстанець”, хлопці якого взяли участь у зйомках не тільки “Холодного Яру” а й “Поводиря”.

Учні колегіуму "Елінт" на показі фільму
Учні колегіуму “Елінт” на показі фільму

Перша зупинка — Січовий колегіум. Уважні, зацікавлені діти, затамувавши подих, слідкували за тим, що відбувалось на екрані. Потому — жвава бесіда, обмін думками, — отаким і має бути процес навчання. І на завершення — чаювання з Валентиною Омельянівною, директором школи. Вона говорила про те, що їй боліло: колегіум — справу свого життя, проблеми української школи в українській державі, про учнів та вчителів…

Далі був ліцей “Захисник”, який подарував Запоріжжю командира героїчного 23-го БТРО Руслана Кульку, та сподіваюсь, в майбутньому — багатьох славетних воїнів.

Так гучно і злагоджено “Слава Україні” нам ще ніде не кричали. Юрій Митрофаненко розвіяв хибні уявлення одного з ліцеїстів про походження гасла “Слава Україні” (чомусь він вважав, що воно пішло від гасел гітлерівської Германії). А насправді це привітання народилось саме у Холодному Яру.

А ще під час показу в “Захисникові” відбулась перемога в битві за душу людини. Один з учнів ліцею, який перевівся сюди з Донбасу, байдуже ставився до навчання, вчителі були безпорадні щось змінити, але під час перегляду фільму хлопець не зводив очей з екрану. Лише заради цього ми мали привезти фільм до Запоріжжя.

Класичний приватний університет
Класичний приватний університет

А ввечорі відбулось щось неймовірне — відкритий показ у кіноклубі “Сходження”. Ми побоювались, що люди не прийдуть, а натомість зала клубу ледь вмістила всіх бажаючих. Після перегляду відбулась надцікава бесіда, аудиторія була в темі, та генерувала оригінальні питання. Ми були вкотре приємно шоковані Запоріжжям, яке за сірим фасадом і надмірним ленінізмом у топонімах приховує справжні діаманти людських особистотей…

Наступного ранку ми попрямували до колегіуму “Елінт”, який відзначився не тільки героїчними випускниками-воїнами, такими, як Ваня Кушнерьов, але й постійною допомогою АТО. Після перегляду фільму та бесіди небайдужі учні ще довго не відпускали творчу групу, задаючи глибокі, змістовні питання…

Далі поїхали на ЗДТРК “Запоріжжя”, де Оксана Левкова та Владислав Куценко говорили про таке явище, як героїзм, зокрема про важливість героїзму щоденного.

Останній показ дводенної програми — в Класичному приватному університеті, де зал на 200 місць був весь заповнений. Перегляд відвідали бійці спецпідрозділу “Сармат”, студенти інших вишів, школярі та науковці, зокрема відмоий історик Федір Турченко — автор книги “Проект Новоросія” та за визначенням ригівскього екс-міністра табачника — “той, хто не хоче переписувати”.

Січовий колегіум, м. Запоріжжя
Січовий колегіум, м. Запоріжжя

Ложкою дьогтя у цій суцільній діжці меду стали технічні ускладнення під час скайп-мосту з Краматорськом. Краматорці самі дивились фільм і чекали на спілкування з авторами, але через певні бюрократичні нюанси  в КПУ та недостатню перевірку обладнання, сторони лише бачили та не чули одне одну.

Ми як організатори приносимо вибачення небайдужим краматорцям та сподіваємось, що ця прикрість не зіпсувала їхні враження від фільму…

Але у всьому іншому ми були на висоті, і за рідне місто не соромно. За два дні ми змогли охопити велику та вкрай різноманітну аудиторію. Глядачі нарешті побачили нашу історію не очима окупантів, не з радянської, а з української, національної точки зору. А ще, ми з вами, пересічні громадяни, спромоглись зібрати стільки коштів, що вони не тільки покрили поточні витрати на сам захід, але й перекрили їх. І надлишкові 1807 гривень підуть на організацію переглядів фільму на Донбасі.

Це вкрай важливо, бо в нас триває вже Четверта російсько-українська війна. І наша зброя, окрім набоїв та снарядів — це знання і усвідомлення того, за що ми боремось. Освічену націю, яка вміє думати, яка пам’ятає своє коріння, здолати неможливо. І змагатися ми повинні, перш за все, за молодь, за тих, кому врешті решт залишимо цю країну, бо на наш вік прийдеться лише початок її розбудови. Боротьба триває.

P.S. Про те, що захід був вдалим та наробив розголосу, свідчить те, що до нас почали звертатись люди з проханням переписати їм фільм для демонстрації у школах та військових частинах.

P.P.S. Одна з глядачок зізналась мені, що фільм її розчулив до сліз. Нагадую: фільм документальний.

P.P.P.S. (волонтерське): Окрім приємних вражень наші гості, зокрема Юрій Митрофаненко, увезли з собою 20 пакунків Козацький борщ, які він передав кіборгам з III-го полку спезназ м. Кіровограду.

І трохи вражень від глядачів.

Anna Amargo:

— После сегодняшнего просмотра фильма “Холодный Яр” – всего две абсолютно банальные мысли. Первая: Украина, учи свою Историю, ибо там уже всё есть из того, что тебе про себя нужно, в общем-то, знать. Вторая: Украина, если тебе вдруг стало больно – посмотри вниз, может так оказаться, что ты стоишь на граблях.

Інна Назаренко (викладач ліцею “Захисник”):

—Про перегляд “Холодного яру” в ліцеї “Захисник”. Ще раз хочеться подякувати Оксані Левковій та її команді за візит. За те, що знайшли час саме для нас. За подарунки — книги і суперплакати з історії українського військового однострою, за цікаву розповідь про нього (я була просто вражена, як на прикладі військової форми можна простежити історію визвольного руху; уявляю, якби був час, то можна прочитати цілий спецкурс у такій школі, як наша). Величезна дяка за екскурс в історію виникнення привітання “Слава Україні!”. Уже сьогодні на уроках я розказала ліцеїстам докладніше про рух “Не будь байдужим”, про Оксану Левкову, яку вважають головною винуватицею в дерусифікації Криму, про роботу запорізьких волонтерів, завдяки яким можлива була ця зустріч. Це, звичайно, треба було мені сказати вчора у вступному слові, але… коли мене переповнюють почуття, коли буквально задихаюся від розуміння важливості моменту, я не можу дібрати слів (саме тому досі не провела вдалого уроку за творчістю Стуса та “Лісовою піснею”). Ми вас чекаємо! ВИ нам потрібні. Ми не байдужі))))))))

Вас також може зацікавити

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *