афіша презентації спілки "Цинамон"

Як запорізькі поети зізнавались у злочині

Четверо поетів зі спілки “Цинамон” збрехали! Вони запевняли всіх, хто прийшов на презентацію “Цинамону”, що вбили дівчину на ім’я Люба. Так, ми чули постріли і крики. Так, ми бачили на підлозі обведений крейдою силует. Зрештою, навіть квитки на це дійство були “заплямовані кров’ю”, але… Все це брехня! Мене не переконало навіть серце, яке тримав у руках Женя Кондратенко, один з поетів спілки. Я не знаю, що то було, але точно не серце Люби. Та про все по порядку…

Женя Кондратенко і Квітка (фото Славіка)
Женя Кондратенко і Квітка (фото Славіка)

29 квітня в арт-галереї Ленін відбулась презентація нової літературної спілки. Учасники — молоді запорізькі поети Женя Кондратенко, Валерія Маширо, Катерина Тіторенко і Артур Борисенко — презентували свої поезії. За словами арт-менеджера галереї Наталі, вона вперше бачила, щоб учасники літературної презентації так ретельно до неї готувались, старанно репетирували і дуже хвилювались перед початком. Хлопці та дівчата дійсно творчо підійшли до справи. Це було не звичайне читання віршів, а міні-вистави, кожна з яких мала свою історію. Історію стосунків. Історію почуттів. Поети вивертали душі, зізнавались у зрадах, сумнівах, слабкостях, страхах і… коханні. Робили це щиро, хвилюючись, кожен по-своєму.

Михайло Погорнєв (фото Славіка)
Михайло Погорнєв (фото Славіка)

Женя — весь час звертався до дівчини в перуці з заклеєним ротом і зв’язаними руками, яку він представив нам як Квітку. Був то ніжним, то п’яним, то веселим, то скептичним, то цинічним, то загадковим. Музичним тлом для його виступу була гітара Михайла Погорнєва. А беззаперечною кульмінацією — серце, яке Женя дістав з коробки. Любине серце, принаймні, так він стверджував…

Лера Маширо (фото Славіка)
Лера Маширо (фото Славіка)

Далі вийшла Лера Маширо. Вона не була такою “кровожерною”, цілком навпаки. Казала, що закохується до нестями, “кожним рецептором” тіла, ділилась з нами цим почуттям, пригощала “варенням” (“вы вдвоем — одна банка с вареньем впрок на холодный и тихий вечер, когда болеешь”, — вірш, який мене найбільше вразив у Лери), наприкінці розкидала аркуші зі словом “ти”… Ні! Ця дівчина не могла б нікого вбити! Я не вірю…

Катя Титоренко на ланцюгу (фото Славіка)

Хто міг би — так це, певно, Катя Тіторенко, з її садо-мазохістичними мотивами в поезії, з її трошки навіженою відвертістю та енергетикою. Вона співала у супроводі невеличкого гурту (клавіші, бас, гітара, дарбука, на жаль, не знаю імен музикантів). Зачепила україномовна версія пісні Greep (Radiohead) і Катрусин тембр. І, знаєте, я вже майже була повірила, що вбивство Люби — це діло рук саме Каті. Але…

Артур Борисенко і Катя Титоренко з гуртом (фото Славіка)
Артур Борисенко і Катя Титоренко з гуртом (фото Славіка)

Залишався ще один учасник — Артур. Одразу ж він зізнався, що це лоскотно, коли хтось “краде мозок”. Намалював нам свій світ “навпаки”, тобто, за його словами, це не він сам малює, а ним малює його олівець. Що ж можна чекати від такої людини, в якої все шкереберть? Невже вбивства? Та ні…

Наприкінці презентації всі четверо наставили одне на одного уявні пістолети. Я чекала, що зараз загинуть всі, може, навіть зачепить когось із глядачів. Але в перестрілці вижила Лера. Ось так. Тендітна дівчина уколошкала колег по цеху. Може, і Любу вбила вона?..

Ми всі так чи інакше хоч раз у житті це робили. Брехали коханим, ображали, ревнували, не довіряли, можливо, дурили. Хтось — напивався, хтось гасив біль цигарками, хтось шукав втіхи у коротких стосунках. Ми всі хоч раз заплутувались, всі хоч раз казали “ні”, коли від нас більше за все хотіли чути “так!”… Отже ми всі причетні до того вбивства. Любов. Це вона залишила кожному з нас серце. І що б ми з ним не робили, воно відчуває. Страждає. Чи радіє. Кохає. Чи ненавидить. “Я живу — я люблю. Я люблю — я живу”. Ось така формула. Прямо як у Висоцького!

І хоч стверджувала та четвірка, що Любов убито, та все навколо казало, що ні! По-перше, загальна атмосфера презентації, те, з якою ретельністю було все продумано, навіть хвилювання учасників, навіть печиво, чай і цукерки під час перерви, навіть палички кориці, перев’язані кольоровими стрічками… У всьому цьому вже була Любов. По-друге, Любов була у кожному прочитаному рядку, бо саме вона надихає на творчість як ніщо інше! По-третє, своя Любов була в душі у кожного слухача, і я впевнена, кожен, хто прийшов, відчув свій власний резонанс на цьому вечорі.

І хоч зараз спілка “Цинамон” інтригує нас майбутнім квестом на тему “Хто вбив Любу?”, та я все ж таки схильна думати, що це буде чергова містифікація… Адже навіть якщо любов закінчується, як каже Лера Маширо, це ж не означає, що її вже не існує:)

Вас також може зацікавити

2 thoughts on “Як запорізькі поети зізнавались у злочині

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *