З Новим 2014 роком!

Роби те, що відчуваєш, не шукаючи причин! З новим роком!
Роби те, що відчуваєш, не шукаючи причин! З новим роком! (Краків, 2013)

Традиційно напередодні новорічних свят підбиваю підсумки, щоб закарбувати у пам’яті найвизначніші моменти прожитого року. 2013 рік для мене це нові люди, нові проекти, подорожі і народження сина.

Уляна Кривохатько, молода талановита запорізька поетка і просто чудова людина. Надзвичайні та ліричні Микола Білик і Ксенія Шерстякова (гурт “Все поруч”) теж стали несподіваним відкриттям. А все завдяки березневому квартирнику “Своєрідного Кола” у Олі Філіпової, де вперше перезнайомились між собою наші хороші друзі. Розвіртуалилися остаточно з Дмитром Красовим, потоваришували з Олесею Кулик…

Квартирник "Своєрідного Кола" у Олі Філіпової, 23.03.2013
Квартирник "Своєрідного Кола" у Олі Філіпової, 23.03.2013

Яскраві враження від спілкування у затишному дружньому колі надихнули на спільний музично-літературний проект “Весна ще так ніколи не співала”, завдяки якому, до речі, відкрили для себе українську сторінку творчості Пета (Pat Seventhproof).

Початок року був не менш цікавим для мене. Взяла участь у київській презентації нового проекту “Не будь байдужим!”, присвяченого сучасній українській літературі в школах (“С.Е.К.С.”). З Олею Філіповою та Настею Бондаренко навіть встигли провести пару уроків у рамках цього проекту в запорізькому колегіумі Елінт.

шашлик з НББ
Шашлик з НББ

Чудові емоції і досі виникають, коли згадую червневий “небайдужий шашлик” на березі озера в київських лісах, де я мала змогу познайомитись з великою кількістю цікавезних людей з руху НББ. Ранкова запашна кава в Оксани Левкової, мінливі хмари і надокучливі комари, смачнющий шашлик і невимушене спілкування на природі. Шкода, довелось рано тікати на свій поїзд.

Весна 2013 року, а саме квітень, запам’ятається мені також поїздкою до Кракову. Колись в 11 класі, теж у квітні мені пощастило там побувати. Але що таке поїздка у складі дитячої групи, коли тебе тягають на заплановані екскурсії і нікуди далі, ніж на два метри не пускають? Тому коли чоловік планував поїздку на програмерську конференцію разом із колегами з Хмельницького, мені закортіло “впасти їм на хвіст”.

З Аріною в Криївці
З Аріною в Криївці

Підбили друзів, Аріну Мосягіну і Ярослава Яковенка, вписались вчотирьох у наш “бойовий” Matiz (тоді ми ще не знали, що він бойовий) і жахливими українськими дорогами рушили у бік казкової Європи:) Це була весела подорож: підстрибування на наших трасах під акомпанемент “Серебряной свадьбы” і вишуканої російської лайки в чотири голоси, кілька штрафів за перевищення (куди ж без цього), знайомство з нічним Львовом (коли ми думали, що втратимо всі чотири колеса на розкуроченій бруківці), прогулянка містом з обов’язковим відвіданням Криївки (поки чоловік допомагав друзям-колегам, які все ж таки втратили колеса на під’їзді до Львова)…

Перетин кордону, відчуття контрасту з нашою реальністю вже на перших кілометрах польськими дорогами, нічний приїзд до Кракову і облом з готелем (де абсолютно несподівано з’ясувалось, що нашу бронь відмінено пару днів тому і тепер опівночі дев’ятеро втомлених мандрівників мають щось терміново придумати у вестибюлі готелю). Зрештою, всі проблеми було розв’язано, ми таки переночували в цьому готелі, вранці знайшли інший, переселились туди і поки наші програмісти тусувались на своїй конференції, ми гуляли Краковом.

Пьотрик — власник вінілової крамнички
Пьотрик — власник вінілової крамнички

Ці два повноцінних дні у надзвичайному місті запам’ятаються мені прогулянками по набережній, відпочинку простонеба на траві, інтуітивними маршрутами, вечірнім джазом, зливою, яка накрила нас посеред мосту, непоказними дверима, за якими ми зазвичай знаходили найзатишніші кав’ярні і найцікавіших людей… А ще тим, що за весь час цієї подорожі, на диво, мене жодного разу не мучив токсикоз (про який я згадала, щойно ми повернулись до Запоріжжя)… Так, ми їхали, вже знаючи, що на кінець року наша родина чекає на поповнення.

Ладя і Тарасик
Ладя і Тарасик

Літо 2013 було для мене лінивим і спокійним. Ми з сином кілька разів по тижню гостювали в селі у моєї бабусі, де я відпочивала від людей, політики, інтернету, громадської активності і навіть від творчості. Зате відкрила для себе як спосіб медитації вишивку хрестом. Таким чином, за кілька місяців вишила свою першу картину, яку подарувала мамі.

На тиждень ми родиною вирушили в Євпаторію до друзів Олесі та Андрія Озирських. Для Тарасика це було перше знайомство з морем. А ще він подружився (наскільки так можна казати) із Ладомирчиком, найменшим Озирським. Ладя хоч і переймався за свій особистий простір, але кілька разів навіть обійняв Тарасика, що, на жаль, документально зафіксувати ми не встигли. Ну, а нас Леся весь цей час безжалісно балувала кулінарними шедеврами!

Та літо скінчилось, і чітко за календарем розпочалась осінь, яка для мене минула доволі швидко і в домашніх клопотах. Хоча при цьому я взяла участь у кількох програмах на місцевому ТБ (наприклад, присвяченій Василю Стусу та Тарасу Шевченкові).

Осінь запам’ятається для мене ювілейним концертом Сергія Бабкіна в Запоріжжі. На словах пісні “Привет. Привет, мой сын. Ты не такой как все мы, ты совсем другой.
Смотри. Смотри, вокруг все это, Это ты принес с собою. С собою…” я відчувала, що мій живіт ходить ходором. До нашого знайомства з сином залишалося два тижні…

До зустрічі з сином близько двох тижнів
До зустрічі з сином близько двох тижнів

Але до того в країні розпочалося щось неймовірне, жахливе і прекрасне водночас. Євромайдан, який переріс цей префікс “євро” і став потужним рухом, який охопив всю Україну. Я не могла бути байдужою і зовсім лишатись осторонь, хоча, зважаючи на мій “цікавий” стан, лізти на барикади теж не стала. Всі ці події повернули мене в українські реалії, від яких я віддалилась, починаючи з літа. 1 грудня, гуляючи, з чоловіком і Тарасом ми відвідали запорізький майдан. Я зустріла величезну кількість хороших знайомих, пораділа тому, скільки абсолютно різних людей прийшли висловити своє незадоволення владою і висунути їй претензії та вимоги. Яскраво світило сонце, було тепло і світло. Я щиро раділа тому, що бачу, що люди міняються, суспільство потроху змінюється і ці зміни необратимі. В голові звучала заглавна тема зі стрічки Тарантіно “Джанго”… Це було близько першої дня. А о п’ятій вечора я вже лежала в пологовому будинку з новонародженим сином на грудях і раділа тепер зовсім з іншої причини. Роман з’явився на світ легко і швидко, так, що я не встигла усвідомити, що відбувається. І в нашій родині побільшало стрільців. 3 грудня був день народження в Тарасика, якому виповнилось 3 роки. Старший син вже такий дотепний і кмітливий, а на фоні Ромчика виглядає зовсім дорослим, хоча, звісно, це не так. Ну, а 6 грудня я перетнула свій 30-річний рубіж. Хоч я досі часто думаю про себе як про 20-річну, люди в 40 років мені здаються “дорослими тьотками і дядьками”, хоча це саме визначення вже сміливо можна дати і мені…

На 2014 маю бажання гідно і яскраво відзначити 200-літній ювілей Тараса Шевченка. Звісно, наявність у родині нещодавно народженого малюка накладає на реалізацію цих планів деякі обмеження. Але не забігатиму наперед. Довірюсь часу і життю. Наразі відчуваю в собі потенціал і енергію творити і надихати інших. Відчуваю щастя. Відчуваю себе молодою (ги-ги-ги) і до біса симпатичною, незважаючи на неспокійні ночі. Хай новий рік буде щасливим і для родини, і для країни!

P.S. “Своєрідне Коло”, в особі Андрія Толстікова, цього року також долучилось до таких заходів: вечір, присвячений творчості Ліни Костенко, а також новорічний концерт “Ялинка”. А ще хто не читав раптом його докладного і цікавого звіту про двохмісячне відрядження до Африки, — дуже раджу!

P.P.S. Ще одна приєминка! В цьому році я вже майже забула, що таке громадський транспорт. Бути за кермом значно комфортніше:)

Вас також може зацікавити

One thought on “З Новим 2014 роком!
  1. Ох, вже це розвіртуалення! Твої підсумки посіли перше місце в моєму хіт-параді річних звітів. ;)

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *